Розвиток спонукальної сфери особистості у період ранньої юності

У ранній юності основними є потреби в самореалізації, самовираженні, з'ясуванні сенсу життя. На основі зовсім нової соціальної мотивації розвитку відбуваються суттєві зміни у вмісті і співвідношенні провідних мотиваційних тенденцій. І передусім це виявляється в упорядкуванні, ін­тегруванні системи потреб і світогляду, який активно фор­мується у ЦЮ пору.

Старші школярі не просто пізнають навколишню дій­сність, у них виникає потреба сформувати власні погляди на мораль, на світ, ставлення до нього, розібратись у своїх особистісних і життєвих проблемах. У зв'язку з цим прий­няття рішень набуває в них соціального спрямування. Під впливом світогляду виникає досить стійка ієрархічна сис­тема цінностей, яка зумовлює погляди та переконання старшокласників. Погляди і переконання стають суворим контролером бажань, перетворюються на мотиви діяльнос­ті, спонукають до самопізнання, самовдосконалення, са­мовизначення. У цьому процесі виникає соціально спря­мований мотив професійного самовизначення.

У ранній юності вибір професії здійснюється на основі попередньої підготовки дитини, уважного аналізу діяль­ності, яку юнаки хочуть обрати як свою професію, враху­вання неминучих у майбутньому труднощів. Старшоклас­ники здатні зважувати зовнішні і внутрішні обставини процесів, ситуацій, що дає змогу приймати достатньо усві­домлені рішення. А це означає, що в процесі формування соціально спрямованих мотивів внутрішня позиція осо­бистості починає відігравати провідну роль.

Чим соціально зрілішим є юнак, тим більше його праг­нення спрямовані в майбутнє, тим активніше формуються у нього пов'язані з перспективою життя мотиваційні на­станови.

За даними досліджень, у 14 років тільки 17% підлітків уявляють своє майбутнє, а в 15 — уже 84% планують його. Це стосується і вибору професії. У соціально незрілих юна­ків і дівчат переважають мотиви, пов'язані із задоволенням потреб, які виникають у їх теперішньому. Старші школярі починають усвідомлювати процес формування окремих мо­тивів, що зумовлює глибше й адекватніше розуміння внут­рішніх причин учинків інших людей. Етична оцінка будь-якого вчинку зміщується з оцінки його наслідків на оцінку причин, мотивів, які спонукали до вчинку.

Отже, з розвитком соціальної зрілості особистості в її (■ відомості відображається процесуальність формування конкретного наміру, мотиву, ширшим стає мотиваційне поле. При цьому більше уваги приділяється прогнозуван­ню наслідків запланованих дій і вчинків не тільки з праг­матичних, а й з морально-етичних, духовних позицій. Ускладнення і розширення з віком мотиваційного поля створює передумови для обґрунтованіпюго прийняття рі­шень і формування намірів, наслідком чого є осмислена й адекватна поведінка.

________________------------

15. Розвиток когнітивної сфери підлітка

У підлітковому віці спостерігається розвиток обсягу уваги, підвищення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та розподілу уваги. Також у підлітків відмічається погіршення результатів навчальної діяльності. Це відбувається тому, що розумові здібності підлітка на відміну од здібностей молодшого школяра, набувають нової якості: вони стають опосередкованими. Це відбувається завдяки розвитку понятійного, мовно-логічного, абстрактного мислення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації.

Причини неуважності підлітка полягають у суперечливості самого вікового періоду: підліток здатен придумати спосіб запам'ятовування нової формули, тобто керувати своєю пам'яттю, може висунути гіпотезу, тобто спрямувати, регулювати процес свого мислення тощо, але йому дуже важко керувати своєю особистістю, собою як цілим.

В основному це пов'язано з новими інтересами, переживаннями та хронічною емоційною нестабільністю, яка виявляється в імпульсивності, нестриманості, іноді агресивності.

Розумова діяльність підлітка, також як і його поведінка, залежить від стану його мотиваційної сфери. Підліток уважний тільки щодо того, що якось пов'язано із його актуальними потребами та переживанням.

Усі інтимні переживання підлітка тією чи іншою мірою пов'язані з пошуком себе, з пізнанням своїх здібностей та можливостей, з прагненням дізнатися, як оцінюють його оточуючі, з постійним перебиранням на себе різних дорослих ролей та гострою необхідністю у формуванні власного образу «Я».

Це для підлітка головневі якщо те чи інше навчальне завдання сприяє розвиткові особистості, якщо навчальна ситуація пов'язана з переживаннями, якщо характер і форми спілкування з підлітком допомагають йому здобути до­рослої позиції, то увага стає стійкою та концентрованою.

Навчання молодших підлітків спрямоване на запам'ятовування навчального матеріалу (а не на розуміння) і неодноразове повторення його. Але вже в середині підліткового віку пам'ять починає розвиватися в напрямі інтелектуалізації. Зростає кількість учнів, які використовують прийоми опосередкованого запам'ятовування, збіль­шується обсяг таких прийомів, їх використання стає все більш свідомим, цілеспрямованим.

Учні-підлітки мають індивідуальні різниці і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-го класу використовують більше зовнішні прийоми запам'ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше використовують опосередковані прийоми запам'ятовування та пошук для кожного матеріалу специфічних прийомів. Центральне місце посідає аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логіки. Деякі підлітки виявляють гнучкість у виборі шляхів заучування, інші намагаються структурувати та логічно обробити навчальний матеріал. Уміння логічно обробити матеріал часто розвивається стихійно. Учні, які погано запам'ятовують, не вміють зосередитися на роботі — інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність вирізняється стереотипністю, способи обробки матеріалу одноманітні, мислення нібито не бере участі у запам'ятовуванні. Розвиток уміння формулювати і виражати думку своїми словами підвищує успішність, надає знанням глибини, спонукає подальший розвиток інтелекту та здібностей підлітка.

Вивчення пізнавальної діяльності дітей говорить про те, що наприкінці початкової школи спостерігається підвищення дослідницької активності дітей, подальший розвиток їхнього мислення. Уже у 8—9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати пошукові запитання, на які самі намагаються відповісти. У 11 —12 років практично всі діти спрямовують свою дослідницьку активність формулюванням пошукових запитань. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідомити причиново-наслідкові зв'язки і закони появи різних подій.

Дослідницька активність дітей на етапі причинового мислення характеризується двома якостями: зростанням самостійності діяльності мислення і зростанням критичності мислення. Завдяки самостійності підліток навчається керувати своїм мисленням: ставити дослідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежностей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здібності, без сумніву, є основними передумовами розвитку творчості на етапі причинового мислення. Критичність мислення виявляється у тому, що діти починають оці­нювати свою діяльність та діяльність інших з поглядів законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомленню правил і законів, творчість дітей стає більш зрозумілою, логічною, щирою. З іншого боку, критичність заважає творчості, бо на етапі висування гіпотези можуть здаватися нереальними і їх відкинуть. Подібні самообмеження звужують можливості появи нових, оригінальних ідей.

З віком діти стискаються з великою кількістю ситуацій, коли неможливо визначити одну причину події. Багато соціальних та природних явищ викликаються великою кількістю різних чинників. Прогнози розвитку цих явищ мають вірогідний характер, це свідчить про їх приблизну достовірність.

В усіх цих випадках причинового мислення недостатньо. Виникає необхідність у попередньому оцінюванні ситуації та відборі серед багатьох варіантів таких, які мають суттєвий вплив на розвиток подій. Відбір при цьому здійснюється через вибір декількох критеріїв для звуження «зони пошуку». Мислення, яке робить такий вибірковий пошук, дає змогу вирішувати складні, невизначені, проблемні ситуації, називають евристичним.

Евристичне мислення формується у 12—14 років. Вивчення мислення дітей та підлітків показує, що, порівняно з молодшими школярами, підлітки по-іншому досліджують проблемну ситуацію. Так, якщо в період між 9—11 роками, завдяки високій дослідницький активності, діти ставлять багато пошукових запитань щодо різних аспектів ситуації, то підлітки відразу концентрують свою увагу на одній або декількох гіпотезах. Це економить час, допомагає більш заглиб­лено опрацювати проблемні аспекти. Таким чином, у підлітковому віці відпрацьовується вміння побудувати проблемну ситуацію: відокремити проблему, критерії оптимального рішення, відділити головне від другорядного, ранжу-вати предмети і об'єкти за ступенем важливості.

Розвиток соціально-психологічної характеристики особистості, характеру підлітка

Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, завдяки чому підвищується чутливість організму людини до певного роду психогенних впливів.

Акцентуації найчастіше розвиваються в період становлення характеру та згасають із віком. Особливості характеру при акцентуа-ціях виявляються не постійно, а лише в деяких ситуаціях, за певних обставин, і можуть зовсім не виявлятися у звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуаці-ях або зовсім відсутня, або невелика.

Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на явні та приховані.

У підлітковому віці при явних акцентуаціях особливості характеру загострюються, а з впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації, відхилення у поведінці. Підліток демонструє свій тип характеру в сім'ї та школі, з однолітками та дорослими, у навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, в умовах звичайних або у складних ситуаціях. Усюди та завжди гіпертимний підліток надто енергійний, шизоїдний ховається від оточуючих, істероїдний намагається привернути до себе увагу інших. З віком особливості характеру залишаються яскраво вираженими, хоча іноді компенсуються та не заважають адаптації.

Приховані акцентуації більш відповідають звичайним варіантам норми. У звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені мало або зовсім ні. Але акцентуйо-вані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситуаціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але з метою швидкого подолання таких моментів необхідно знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.

Розвиток особистості підлітка

Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що підліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе — характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.

Соціально-регулююча функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на свої недоліки та має потребу в їх подоланні, а вже згодом — на особливості особистості в цілому, свої можливості та переваги.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе — його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надає підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.

Уявлення про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків самооцінюван-ня деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей: з'являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність і завжди — надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагує афек-тивно, а хронічні невдачі підвищують невпевненість у собі. У деяких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з'являється бажання обов'язково подолати труднощі, довести можливість цього собі та «усім».

Особливість підлітка — турбота про власну самостійність. З віком сфера претензій на самостійність інтенсивно розширюється.

Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й деякі вибори, рішення, думки. Джерело суперечок підлітків не лише реальні незгоди, а й прагнення відстояти свою думку. У підлітковому віці починається формування власної позиції з деяких проблем, наприклад, морально-етичних.

Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними афективними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінці з'являється двоплановість. З віком збільшується тенденція організовувати себе, з'являється ставлення до власного зросту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразкам та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов'язані з потребами сьогодення та майбутнього.

Визначення типових труднощів когнітивної сфери підлітків

Феноменологія труднощів

Можливі психологічні причини

Психодіагностичні методики

1. Неуспішність у навчанні

1. Низький рівень сприймання просторових ознак.

2. Коливання уваги.

3. Слабка концентрація уваги.

4. Низький рівень розподілу уваги.

5. Порушення стійкості уваги і динаміки працездатності.

6. Низький рівень розвитку здатності до переключення уваги.

7. Низький рівень самоконтролю.

8. Низький рівень опосередкованого запам'ятовування.

9. Слабка продуктивність запам'ятовування.

10. Невизначеність типу запам'ятовування і відтворення матеріалу.

11. Малий обсяг логічної та механічної пам'яті.

12. Низький рівень аналітико-синтетичної діяльності мислення.

13. Низький рівень вправності мислення.

14. Низький рівень мовних асоціативних здібностей.

15. Низький рівень мотивації до навчання.

16. Інші психологічні проблеми

1. Методики «Годинник» і «Компаси».

2. Методика Мюнстенберга.

3. Методика «Коректурні спроби».

4. Методика Л.Черемошкіної «Чорно-білі таблиці Шульте».

5. Методика О.Козиревої «Таблиці Шульте» (1 — 5).

6. Методика В.Худика «Модифікація методик Є.Крепеліна»

7. Методика П.Гальперіна та С.Кабиліцької.

8. Методика Л.Виготського.

9. Методика О.Лурії.

10. Медодика П.Нечаєва.

11. Методика «Запам'ятай пару».

12. Методика «Графічні матриці» Дж.Равена.

13. Методика Дж.Гідфорда.

14. Методика С.Медника.

15. Методики «Використання» й «Оцінки» В.Мельникова, Л.Ямпольського, методика «Шкала Крауна-Марлоу»

2. Неадекватність поведінки

1. Нестійкість емоційної сфери.

2. Високий рівень тривоги.

3. Високий рівень акцентуації характеру.

4. Інші психологічні проблеми

1. Методика Г. Айзенка.

2. Методика Кондаша.

3. Методика ОКСТ О.Зворикіна (2, 3, анкети)

Визначення типових труднощів особистісної сфери підлітків

Феноменологія труднощів

Можливі психологічні причини

Психодіагностичні методики

1. Напружені стосунки з учителями, батьками

1. Порушення соціально-психологічної адаптації.

2. Високий рівень ситуаційної тривоги.

3. Неадекватні способи реагування на конфліктні ситуації.

4. Високий рівень акцентуації характеру.

5. Інші психологічні проблеми

1. Опитувальник Роджерса-Даймонда.

2. Опитувальник Ч.Спілбергера.

3. Опитувальник К.Томаса.

4. Методика ОКСТ О.Зворикіна (2, 3 анкети)

2. Напружені стосунки з однолітками

1. Низький рівень товариськості.

2. Підвищене відчуття самотності.

3. Низький рівень суб'єктивного

4. Інші психологічні проблеми

1. Опитувальник «О-сортування»

2. методика Расела —Ферпосона.

3. Методика «РСК» Бажина — Еткінда контролю.

______________________-------------

17. Особливості спілкування у ранній юності

Однією зі значущих сфер активності особистості на ета­пі ранньої юності є міжособистісне спілкування. У цьому віці змінюється його зміст і загальна спрямованість, воно стає Вибірковим, інтимним, виконує функцію головного, соціального полігону самоствердження і самовираження юнаків і дівчат.

Спілкування старшокласників з однолітками. У жит­тєдіяльності старших школярів важлива роль належить їхньому спілкуванню з ровесниками. Цьому процесу влас­тиві такі тенденції:

а) розширення сфери спілкування. Виявляється воно у
ібільшенні часу, який учні витрачають на спілкування (три-чотири години в будні, сім-дев'ять годин у вихідні), в суттєвому розширенні його соціального простору (серед найближчих друзів старшокласників — учні інших шкіл, училищ, студенти вищих навчальних закладів), географії, в очікуванні спілкування (в активному пошуку його, пос­тійній готовності до комунікативних контактів);

б) індивідуалізація (вибірковість) спілкування. Свід­ченням індивідуалізації стосунків є чітке відмежування їх суті від оточення, високі вибірковість у дружбі та рівень иимог до спілкування в парі.

У розширенні сфери спілкування реалізується потреба переживати нові враження, набувати новий досвід, відчува­ти себе у новій ролі, а також потреба у його вибірковості, са­мовиявленні та розумінні з боку інших. Задоволення цих проблем пов'язане з глибокими особистісними переживан­нями школярів.

Мотивами неформального спілкування у парі і в групі є пошук найсприятливіших психологічних умов для кому­нікативної взаємодії, очікування співчуття і співпережи-нання, потреба у щирості та єдності у поглядах, самовира­женні. Однак юнацька комунікативність часто буває его­центричною, оскільки потреба у самовияві, розкритті своїх переживань домінує над інтересом до почуттів і пережи­нань іншого, що зумовлює взаємну напруженість у стосун­ках, незадоволеність ними.

Емоційна прив'язаність у міжособистісних стосунках на етапі юнацького віку реалізується у дружбі, яка є шко-іою саморозкриття особистості, розуміння іншої людини, її критеріями старшокласники вважають взаєморозумін­ня, взаємодопомогу, вірність і психологічну близькість. <)еобливо цінуючи дружбу з дорослими, вони більше потре­нують усе-таки дружби з ровесниками. Дослідження І. Ко­па та В. Лосенкова засвідчили, що 75—85% старшоклас­ників прагнуть дружити з ровесниками, 1 —19% —зі стар­ці йми за себе і тільки 1—4% — з молодшими.

Особливості юнацької дружби залежать від статі. Нап­риклад, у дівчат на 1, 5—2 роки раніше, ніж у хлопців, ви­никає потреба в інтимній дружбі. Це зумовлене не тільки їхньою вищою емоційністю, наданням більшого значення

особистісним стосункам, вищою схильністю до самороз­криття, а й швидшим особистісним і соціальним розвит­ком, ранішою появою складних форм самопізнання, що є основою формування потреби в інтимній дружбі.

Для старшокласників важливо, щоб інші сприймали їх такими, якими вони себе вважають. Очевидно, сучасні не­формальні молодіжні течії є способом задоволення цієї потреби.

Спілкування старшокласників з дорослими. Особистіс-ний розвиток у ранній юності особливо залежить від сто­сунків з дорослими, які доповнюють спілкування з одно­літками. За даними досліджень, 85% старшокласників визнають потребу в спілкуванні з дорослими актуальною для себе, з них понад 66% найбажанішими партнерами у спілкуванні вважають батьків.

Темами спілкування старшокласників з дорослими є навчання, вибір майбутньої професії, міжособистісні сто­сунки, захоплення, норми моралі, минуле, теперішнє і майбутнє дитини, атмосфера у сім'ї тощо. Звернення до до­рослих зумовлене переконаністю юнаків, що проблеми життєвого самовизначення неможливо розв'язати у спіл­куванні з ровесниками, оскільки їхній соціальний досвід ще недостатній для цього.

Основною умовою спілкування з дорослими є довіра. Старшокласники щиріші у спілкуванні з ровесниками, ос­кільки переконані, що ті розуміють їх краще, ніж дорослі. Дослідження свідчать, що спілкування з однолітками є до­вірливим у 88% старшокласників, з батьками — лише у 29% (переважно з матерями), нерегламентоване спілку­вання з учителями — у 4%. Відсутність довіри у вирішен­ні проблем особистісного та професійного самовизначення є однією з причин тривоги, яку юнаки відчувають у спілку­ванні з батьками і тими дорослими, від яких вони зале­жать. Для старших школярів нестерпними є прямі спону­кання, втручання дорослих в їхні справи. Вони потребують тактовної допомоги, на основі якої виникає довіра. Кон-фл і кти з батьками і вчителями завжди є результатом поми­лок як дітей, так і дорослих. Вони свідчать про необхідність коригування позиції дорослих стосовно старших школярів. In гимію спілкування у ранній юності. Побачення в ранній ЮНОСТІ забезпечують задоволення багатьох важли­вих СОЦІАЛЬНО психологічних потреб особистості. До таких потреб передусім наложать:

1) МОЖЛИВІСТЬ розважитися, повеселитися з ровесника­ми протилежній СТАТІ;

прагнення соціалізуватися, пізнати представника протилежної статі, оволодіти відповідними способами між-особистісної взаємодії;

бажання підвищити свій статус у групі ровесників, з'явившись серед них зі своїм хлопцем чи дівчиною;

можливість установити стосунки з представниками протилежної статі для вибору дружини чи чоловіка;

набуття сексуального досвіду або одержання сексу­ального задоволення;

прагнення знайти друга протилежної статі, з яким можна спілкуватися та мати спільні інтереси;

встановлення тісних, глибоко особистісних стосун­ків з людиною протилежної статі з метою самовираження.

У ранньому юнацькому віці хлопці та дівчата ставлять­ся до побачень набагато серйозніше, ніж підлітки. Більше уваги вони звертають не на зовнішність, а на особистісні якості представника протилежної статі, переймаються йо­го планами на майбутнє. Важливими мотивами побачень для більшості старшокласників є дружні стосунки та вибір партнера для майбутнього сімейного життя. Однак дівчата зорієнтовані на глибоко особистісні, хлопці — на сексуаль­ні стосунки.

Отже, міжособистісне спілкування на етапі ранньої юності є важливим чинником розвитку особистості. Спіл­кування з ровесниками характеризується розширенням його сфери. Емоційна прив'язаність у міжособистісних стосунках реалізується у юнацькій дружбі. У сфері інтим­них стосунків старшокласники задовольняють свої важливі соціально-психологічні потреби. Основною умовою спіл­кування з дорослими є довіра.

Основне соціальне завдання на цьому етапі — вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. До моменту закінчення школи юнаки та дівчата вже мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які дозволили б молодій лю­дині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сім'ї. Передусім —це розвиток потреби в спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення й уміння орієнтуватись у різ­них його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що зна­ходить своє вираження в основах наукового та громадянського світогляду; розви­ток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене й критичне ставлення до себе, станов­лення готовності до трудової діяльності (В.В. Давидов).

Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення — центрального новоутворення раннього юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідоми­ти себе членом суспільства, визначитися, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце й призначення у житті (Л.І. Божович, Л. С Славіна). Провідною на цьому етапі стає навчально-професійна діяльність.

Зазначимо, що перехідний, маргінальний характер соціального становища і статусу ранньої юності визначає і характерні психічні особливості юнацтва. Ак­туальними залишаються успадковані від підліткового віку проблеми: захист пра­ва на автономію, власне вікова специфіка та ін. З іншого боку, самовизначення потребує не стільки автономії від світу дорослих, скільки визначення в ньому свого місця, орієнтації у ньому (Ї.С. Кой). Останнє вимагає диференціації розу­мових здібностей та інтересів, розвитку інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції тощо.

Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки житгям. Тому до юності відносять і вікову групу від 18 до 23-25 років, яку умовно називають " початком дорослості" (І.С. Кон). На цьому етапі людина вже цілком доросла як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона—передусім суб'єкт трудової діяльності (освіта на цьому етапі вже не загальна, а професійна, і її можна розглядати як особливий різновид праці). Соціально-психологічні властивості у цьому випадку детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним статусом людини.

________________-----------

18. Професійне самовизначення старшокласників. Ак­тивні роздуми старшокласників над своїм майбутнім зде­більшого мають наслідком сформовану спрямованість що­до вибору професії. Ця їхня спрямованість ще нетривка, а багатьом із них властиві різноманітні вагання. їх свідчен­ням є одночасний інтерес до кількох професій, конфлікт між прагненнями і здібностями, між ідеалізованим бачен­ням майбутньої професії та реальними перспективами (учень хоче вступити до вищого навчального закладу, але це неможливо через низьку успішність чи відсутність коштів на оплату за навчання; інтерес учня не збігається з бажанням батьків). Старших школярів, які ще не визна­чилися у виборі професії, хвилює проблема вибору, і вони часто спілкуються з цього приводу з однолітками та до­рослими.

У старших класах учні починають серйозно замислю­ватись і над своєю придатністю до роботи в тій сфері, яку для себе обирають. Під час вибору професії вони зважають не тільки на свої інтереси, а й на багато інших обставин, передусім порівнюють свої здібності, можливості з вимога­ми, які ставить до людини та чи інша професія. Цим зу­мовлений їхній інтерес до різноманітних аспектів психо­логії здібностей, мислення, самовиховання, у пізнанні яких неоціненною для них може бути допомога досвідче­ного спеціаліста з обраної сфери діяльності, педагога та шкільного психолога.

Крім самовизначення, важливими новоутвореннями раннього юнацького віку є відкриття внутрішнього Я, фор­мування цілісної Я-концепції, світогляду.