Громадяни у сфері господарювання

Громадянином-підприємцем є фізична особа. Згідно зі ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається людина як учасник цивільних відносин (особистих немайнових та майнових відносин — див. ст. 1 ЦК України). Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодав­ством процедур до свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки — " суб'єкт підприємницької діяльності".

Громадянин за жодних умов не може змінити свого статусу фізичної особи. Цей статус втрачається лише з його смертю і не пов'язаний, зокрема, з обсягом його правоздатності та дієз­датності та іншими чинниками. Він може бути позбавлений статусу суб'єкта підприємницької діяльності (добровільно або примусово), проте його статус як фізичної особи від цього не змінюється.

Громадянин-підприємець в жодному разі не може набути статусу юридичної особи. Згідно зі ст. 80 ЦК України юри­дичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Відповідно, громадянин не може стати організацією. Він може стати засновником орга­нізації, її акціонером, укласти з нею господарський договір тощо. Проте, як йшлося вище, від цього його статус фізичної особи не втрачається.

Згідно зі ст. 50 ЦК України право на здійснення підпри­ємницької діяльності, яку не заборонено законом та, відпо­відно, (набувати статусу громадянина-підприємця має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздат­ність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повно­ліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому разі надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклу­вання за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Таким чином, фізична особа може набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності з 16 років або раніше — з моменту реєстрації шлюбу або у разі запису її як батька або матері дитини.

Проте досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народ­ження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особи повної цивільної дієздатності.

Крім випадків обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керува­ти ними, особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36) або визнання її недієздатною, якщо вона внаслі­док хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усві­домлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України), на обсяг дієздатності і, відповідно, на можли­вість набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності впливають й інші чинники, зокрема вид трудової діяльності фізичної особи. Так, не допускається зайняття підприємниць­кою діяльністю, зокрема, посадовими особами органів держав­ної податкової служби, прокурорами і слід­чими прокуратури, військовослужбовцями, нотаріусами, державними службовцями, відповідни­ми посадовими особами органів місцевого самоврядування, керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх струк­турних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

Громадянин-підприємець самостійно діє на ринку, всту­паючи у відносини, набуваючи при цьому відповідних прав та обов'язків/Навіть якщо безпосереднє управління його бізне­сом здійснює інша особа (наприклад, у кафе, що належить приватному підприємцю, є директор), стороною відповідних відносин юридично є саме громадянин-підприємець (угоди ук­ладаються від його імені, на його ім'я отримуються ліцензії та інші дозволи, він несе майнову та іншу відповідальність за результати підприємницької діяльності). Він є повноцінним самостійним суб'єктом ринку — суб'єктом господарювання (п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України).

Громадянин-підприємець має можливість особи займатися будь-яким видом підприєм­ницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодав­ству. Він діє без установчих документів на відміну від юри­дичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності. Поряд із загальними обмеженнями у здійсненні підприєм­ницької діяльності, встановленими ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ " Про підприємництво", фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності не можуть, зокрема:

1) надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не пе­редбачене законом;

2) займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіо­мовлення;

3) займатися космічною діяльністю;

4) займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з мета­лобрухтом;

5) займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти;

6) займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг.

Громадянин-підприємець уособлює і власника відповід­ного бізнесу, і орган управління ним} Це відрізняє його від деяких юридичних осіб зі складним порядком керівництва, обумовленим наявністю декількох органів управління із роз­поділом між ними відповідних функцій.

Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'я­заними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зо­бов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК України). За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (при­ватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм май­ном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку ді­яльність без формування статутного, резервного та інших фондів.

Громадянин-підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-під­приємець зобов'язаний:

у передбачених законом випадках і порядку одержати ліце­нзію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяль­ності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забез­печувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виго­товляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларації про до­ходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та ін­ших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'я­зкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Громадянин-підприємець зобов'язаний також додержува­тися вимог, передбачених ст. 46 (щодо забезпечення соціаль­них гарантій найманих працівників) і 49 (не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права і інтереси громадян тощо) ГК, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до положень ГК та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».