Класифікація злочинних типів

КРИМІНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ — галузь юридичної психології. Вивчає психологічні механізми вчинення злочину і покарання за нього: психічний стан особи злочинця у момент скоєння злочину, мотиви злочинної поведінки та форми її вияву з погляду небезпечності для окремих людей і всього суспільства. Широко використовує судово психологічну експертизу, в ході якої розкриваються особливості формування зізнань допитуваної особи, виникнення злочинного задуму тощо. К. п. спирається на здобутки психології особистості, психодіагностики, патопсихології тощо. Осн. завданням К. п. в СРСР є профілактика правопорушень, запобігання вчиненню злочинів. Важливе місце в К. п. посідає вивчення психологічних факторів злочинності неповнолітніх, профілактика дитячої злочинності. Українська Радянська Енциклопедія.

Кримінальна психологія - сфера юридичної психології, яка вивчає психологічний механізм правопорушень і психологію правопорушників, проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду злочинних груп.
Кримінальна психологія вивчає ті психічні закономірності, які проявляються в процесі формування злочинної установки особистості, в ході задуму, підготовки і скоєння злочину. Вона досліджує особистість злочинця, структуру і психологічні особливості злочинних груп.

У вітчизняній кримінальній психології відкидається підхід про " природженого злочинця", реалізується діалектичний погляд, в якому повинні враховуватися і біологічне, і соціальне в цій конкретній особистості. При цьому провідне місце у формуванні психологічних особливостей злочинців відводиться соціальним факторам. Навіть суто вроджені і спадкові властивості індивіда позбавлені від впливу макро- і мікросередовища. Але існують і біологічні передумови протиправної поведінки. До них належать (дані дослідження Г. Аванесова): 1. патологія біологічних потреб (причина багатьох сексуальних викривлень і сексуальних злочинів); 2. неврастенія, психопатія та інші нервово-психічні захворювання; 3. спадкові захворювання (особливо захворювання дітей, викликані алкоголізмом батьків); 4. психофізичні навантаження, конфліктні ситуації, використання нових видів енергії, які призводять до різних захворювань і служать кримінальним фактором.

Отже, при вивченні злочинної поведінки необхідно враховувати співвідношення соціального і біологічного в структурі конкретної особистості, пам'ятаючи про те, що злочинність зумовлена насамперед соціальними факторами, але завжди слід мати на увазі й індивідуально- психологічні, біологічні особливості особистості злочинця.

1. Поняття особистості злочинця і типологія злочинців

Аналіз психологічної і криміналістичної літератури показує, що вивченню особистості злочинця приділяється досить велика увага (праці В. Васильєва, А. Дулова, В. Глазиріна, М. Єнікеєва, К. Ігошева, М. Костицького, О. Ратінова, Ю. Чуфаровського та ін.).

Як сприймати поняття " особистість злочинця"? В окремому правопорушникові не можна абсолютизувати будь-які злочинні його особливості. Водночас у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін " особистість злочинця". Злочинець — це особа, яка скоїла злочин і визнана винною в результаті судового розгляду.

Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості із соціальним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства справляють зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину зсередини. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, зовнішні умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній світ. Тому особистість злочинця не просто відображає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.

У психіці людини не існує якихось особливих " злочинних рис". Ще видатний психолог ХІХ-ХХ ст. О. Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю або недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини.

Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дає змогу спеціалістам дійти висновку, що злочинці гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не " злочинними рисами" їхньої психіки, а тими негативними рисами характеру, тією спрямованістю особистості, які склалися в умовах їхнього життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність у поведінці та імпульсивність у діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності й невпевненості в собі. Усі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність тощо).

Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками індивіда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їхній взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб'єкта діяльності (суб'єкта його вчинення). Відповідно до ст. 18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Для позначення поняття " суб'єкт злочину" в юридичній літературі вживаються такі терміни: " особа злочинця", " злочинна (чи криміногенна) особа", " особа винного", " особа, яка вчинила злочин". Незважаючи на певні відмінності, ці терміни використовуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та властивості. Проте, особа злочинця не лише існує, але й потребує дослідження. Необхідно погодитися з А. Ф. Зелінським, що особа злочинця — альфа й омега кримінальної психології, її наріжний камінь. Людина, яка порушила кримінальний закон, є автором злочину, а її " справа" перетворює громадянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідомістю.

У злочинців під час зайняття злочинною діяльністю виробляються своєрідні вміння і навички, звички і нахили, тобто " злочинний" почерк. Вчинення злочинів певним способом — передумова злочинної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності — ключ до виявлення винних. На думку В.О. Коновалової про особу злочинця необхідно говорити у тому випадку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це обумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочинних дій позначається на психологічній структурі особистості, виникненні у неї антигромадської спрямованості (установки).

Особа злочинця — це соціально-психологічне поняття, яке охоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів.

Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційні і вольові особливості тощо. Дослідження особистості злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, мотивацій різних видів злочинів, індивідуально-психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини. Особа злочинця характеризується виникненням певних змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієнтації, потреби, нахили, переконання. Виникають негативні риси характеру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін.

Постає питання: чи тотожні такі два поняття як " особа злочинця" та " особистість злочинця"? Першим поняттям, з якого варто починати вивчення проблеми особистості, є " індивід". Дослівно воно значить неподільну далі частку якогось цілого. При цьому окрема людина розглядається не тільки як одиничний представник роду людського, але і як член якоїсь соціальної групи. Більш змістовний інший термін " індивідуальність", що означає унікальність і неповторність людини у всім багатстві її особистісних якостей і властивостей. Людина виступає спочатку як " особь", " випадковий індивід" (Маркс), потім як соціальний індивід, персоніфікована соціальна група, і потім як особистість. Особистість тим значніша, чим більше в її переломленні представлено загальних, загальнолюдських характеристик. А особа є атрибутивною характеристикою кожного людського суб'єкта, є такою психологічною характеристикою суб'єкта, яка регулює його відносини з об'єктивною дійсністю. Аналіз зарубіжної та вітчизняної психологічної і криміналістичної літератури показує, що саме питанню вивчення особистості злочинця приділяється досить велика увага.Лише за останнє десятиліття XX ст. з цієї проблематики у світ вийшло декілька монографій, чимало статей в наукових збірниках, захищена низка кандидатських та докторських дисертацій (праці українських сучасних криміналістів: О.М. Бандурка, В. О. Соболева, А.Г. Флорова, О.Г. Кулик). Як сприймати поняття " особистість злочинця"? Як зазначає В.В. Бедь, в окремому правопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. У той же час у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін " особистість злочинця".

В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва вказують, що особистість правопорушника (злочинця) поза вчиненням правопорушення не цікавить юридичну науку і практику. Сам по собі термін " особистість злочинця" аж ніяк не свідчить, про якусь його виключність. Злочинцями звуться і неодноразово засуджені рецидивісти, і особи, що вперше вчинили злочин із необережності, за випадкових обставин. У кожному конкретному випадку необхідно встановити, про що йдеться: що вчинено, ким, за яких обставин. Про якусь попередню визначеність, фатальність вчинення злочину людиною не можна говорити ще й тому що від самого суспільства, від держави залежить, чи вважається певна дія злочинною в конкретний відрізок часу. Людина не народжується " під певне законодавство". Водночас кожна осудна особа (яка досягла певного віку, рівня соціального розвитку і т. ін.) як носій свідомості та волі в змозі вирішити дилему; вчинити чи ні те, що кримінальним законом заборонено. Здатність до вибірковості поведінки є засадою кримінальної та іншої відповідальності. Тому, зазначені вище вчені, виходять з того, що кожний злочин — це складний акт людської поведінки, залежний від прийняття рішення вчинювати ту чи іншу дію або ж відмовитись від цього.

Особистість злочинця (правопорушника) — свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов.

Центральним питанням даної проблеми є співвідношення наслідуваних (біологічних) та набутих особливостей у детермінації злочинної поведінки, і в зв'язку з цим — можливості та межі корекції особистості правопорушника. Вирішення цих проблем багато в чому базується на двох історичних напрямах учення про природу правопорушень — про роль соціального та біологічного чинників. Представники одного з них абсолютизують значення вроджених якостей (3. Фрейд, Ч. Ламброзо, У. Шелдон, О. Лазурський, Е. Фром), інші — визначають детермінацію злочинної поведінки виключно за рахунок соціального (Д. Уотсон, Г. Лебон, Й. Дюркгейм, Г. Тард, В. Бехтерев). Відомі також спроби механічного поєднання дії біологічних і соціальних причин злочинності. Принципова позиція сучасної юридичної психології полягає у визнанні соціального і біологічного в людській природі, які не протистоять, тим більше — не виключають один одного в поясненні поведінки людини, а перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Але при встановленні причин конкретної соціально значимої дії, у тому числі і правопорушення, визначальним є соціальне. Воно активно впливає на індивідуальні особливості людини, детермінуючи зміст, сутність поведінки. Біологічне — лише її динамічна, функціональна сторона, тобто біологічні чинники є умовою дії соціальних причин. Незважаючи на зрозумілість та логічність останнього положення, проблема особистості злочинця залишається дискусійною вже понад сто років.

Класифікація злочинних типів

У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. Дослідження особистості злочинця передбачає виявлення типового, визначення критеріїв градації кримінальних типів, встановлення особливостей у кримінальних відносинах. Спроба дослідження злочинних типів (соціально-психологічних типів) була зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі татуювань. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2) " злочинців унаслідок божевілля", психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із пристрасті; 4) випадкових; 5) звичних.

Патріарх антропологічної школи кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип особистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця школа виникла у 70-80-х рр. XIX ст.).

Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована психологом О. Ф. Лазурським. При визначенні типів він виходив з: 1) природних психологічних можливостей та 2) особливостей соціального пристосування особистості до дійсності. Причому відповідно до цих ознак він визначив три рівні особистостей: нижчий, середній і вищий. На кожному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.

О. Ф. Лазурський до спотворених типів відносить:

1) пасивний тип, який виступає у вигляді двох різновидів: а) апатичного, що характеризується байдуже-млявим ставленням до усього оточуючого, відсутністю яскраво виражених інтересів і потреб; б) безвільно-боязкий, який легко піддається навіюванню, з перевагою пригніченого настрою. На думку вченого, хоча люди такого типу і не належать до кримінального типу, однак можуть бути джерелом поповнення злочинного світу;

2) тип розважливого егоїста. Люди цього типу розважливі і хитрі, черстві і злопам'ятні; на першому плані у них турбота про свої вигоди й інтереси, переважно матеріальні; цей тип дуже близький до кримінального;

3) афективно-спотворений тип. Його представники, — безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними проявами — п'яниці, забіяки, скандалісти, дрібні злодюжки;

4) активно-спотворений (ґвалтівник) тип. Тут два підтипи: а) безладного ґвалтівника, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не любить, схильний до бійок; б) зосереджено-жорстокий, який не зупиняється і перед убивством.

У 20-ті рр. минулого століття дослідження різних типів злочинців проводив С. В. Познишев. Усіх правопорушників він поділив на дві категорії — октогенних та екзогенних (залежно від співвідношення об'єктивних обставин і внутрішньої особистісної готовності до злочину).

Перші — " моральні психастеніки", яким чужі норми моралі і здатність до співпереживання.

Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї категорії належать особи: 1) з недостатньо розвинутими правовими почуттями; 2) недостатньо самостійні у виборі вчинків, тобто такі, що піддаються навіюванню, легковажні, слабохарактерні.

Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців запропонувала психіатр А. С. Петрова (1927 р.). Основна ідея полягала у тому, що поняття особистості розглядалося як тип реакції, обумовленої психологічною конституцією (будовою) людини. З огляду на це автор розрізняє " примітиви" (нормальна людина, але внаслідок несприятливих умов нерозвинена, людина низького культурного рівня) і " не примітиви" (характеризується високою культурою). У межах кожної з груп були виділені основні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстрактний, інтелектуально-вольовий) і проміжні.

Цікавою є пропозиція О. Г. Ковальова розрізняти основні типи особи злочинців залежно від ступеня кримінальної " зараженості" особистості. За цим критерієм автор виділяє:

1) глобальний злочинний тип (тип з повною злочинною " зараженістю"). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. Усі їхні помисли, почуття пов'язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непохитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи похітливого розбещувача і ґвалтівника, казнокрада, що, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита;

2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною " зараженістю". Особистість цих людей ніби роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця;

3) передкримінальний тип; ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе.

Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Так, у сучасній кримінальній психології В. Ф. Пирожков розглядає певний причинний комплекс особи злочинця, до якого належать такі чинники: соціальні, політичні, ідеологічні, моральні, економічні, соціально-побутові, соціально-технічні, соціально-культурні, національні, соціально-демографічні, організаційно-управлінські, соціально-правові, генетичні, соціально-медичні, інформаційні, соціально-виховні, кримінальні, кримінологічні, військові та соціально-психологічні.

Можна зустріти представників змішаних, проміжних груп. Так, В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва виділяють такі типи антисуспільної спрямованості особистості: асоціальний — коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди; антисоціальний — поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для основних умов суспільного буття; суспільно небезпечний — свідомо спрямований проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.

У свою чергу, суспільно небезпечна спрямованість особистості залежить від певних чинників і має, на погляд вчених, такі різновиди: * некримінальна (при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому); - передкримінальна (при такій же поведінці і високій імовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем); - кримінальна (після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому).

За допомогою типологізації створюється своєрідна модель особистості. І це полегшує вирішення цілого ряду практичних завдань. Відповідність конкретної особи вже створеній моделі, тобто визначеному типу особистості, дозволяє зробити досить обґрунтоване припущення про суб'єктивні причини злочинної поведінки, оскільки вони вже відомі як притаманні даному типу особистості. Виходячи з причин типологічного характеру, можна розробити правила попереджувальної роботи з представником саме даного типу, визначити тактику слідства чи окремих слідчих дій під час досудового розслідування. Знання типології злочинців дає можливість виявляти та аналізувати окремі типи злочинної поведінки, дозволяє пояснити цю поведінку особливостями даного типу особистості.