Психологічна характеристика процесу формування особистості злочинця

Вступаючи у взаємодію з матеріальним і соціальним середовищем, під його впливом людина засвоює норми поведінки, моральні та правові поняття, соціальні та культурні цінності; відбувається постійна динаміка потреб, інтересів, прагнень. На процес формування особистості визначальним чином впливає спосіб життя відповідних соціальних прошарків, соціальних груп, суспільства у цілому.

Поняття " спосіб життя" складається з: 1) матеріального середовища; 2) системи суспільних стосунків і зв'язків; 3) соціально-психологічної атмосфери, що сприяє виникненню та закріпленню позитивних чи негативних рис особистості та відповідних форм поведінки.

Дефектність навіть одного з чинників способу життя створює передумови формування антисуспільної спрямованості (наприклад, матеріальні труднощі в поєднанні зі сприятливими психологічними відносинами; відсутність соціально-психологічної спільності при повному матеріальному достатку; негативний вплив економічних, соціально-політичних та інших умов у суспільстві). У психології особи злочинця В. Ф. Пирожков розрізняє певного роду дефекти: 1) дефекти індивідуальної правосвідомості (соціально-правовий інфантилізм; правова непоінформованість; соціально-правова дезінформованість; правовий нігілізм (негативізм); соціально-правовий цинізм; соціально-правове безкультур'я); 2) патологія сфери потреб особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічного розвитку.

Людина — не пасивний об'єкт, що лише сприймає вплив оточення, вона активно взаємодіє з середовищем, формуючи в певних межах умови свого життя, свою особистість. Ця активність виявляється передусім у соціальних ролях особистості. Соціальна роль — це реальна суспільна функція людини, зумовлена її становищем у системі суспільних відносин, приналежністю до соціальної групи, взаєминами з іншими людьми та соціальними інститутами в різних сферах суспільного життя. Кожна спільність (сім'я, група, суспільство) встановлює для ролі певний норматив поведінки, якої чекають від суб'єкта. Збіг нормативу поведінки, санкціонованого суспільством, і реальної поведінки характерний для законослухняних особистостей. Небажання чи нездатність дотримуватись нормативів призводить до морального конфлікту чи правопорушення, причому причина цього може критися як в особливостях особистості, так і в самому суспільстві. Будучи знехтуваною позитивно орієнтованою соціальною групою, особа стає членом неформальної соціальної групи, суспільна спрямованість якої може варіювати у досить широких межах. При розбіжності фактичної соціальної ролі і рівня домагань виникає внутріособистісний конфлікт, що переноситься на соціальне оточення і переростає в антисуспільну поведінку. Як стверджує В.І. Андросюк, це ще раз підтверджує безпідставність тез про біологічну, наслідувану схильність до вчинення злочинів з посиланням на високу частоту антисуспільних проявів у дітей, батьки яких були злочинцями; річ тут у своєрідній негативній " соціальній спадковості" — звичок, традицій, усього способу життя завдяки наслідуванню, навіюванню, переконанню та іншим механізмам впливу.

У структурі особистості злочинця особливий інтерес викликають психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідним є соціальна спрямованість особистості. Ядром спрямованості особистості – є її мотиви. Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.

Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам.

Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних особливостей особистості підозрюваного дає можливість, по-перше, правильно кваліфікувати злочин, по-друге, здійснювати вибір найбільш придатних психологічних способів впливу на підозрюваного в процесі проведення слідчих дій, по-третє, більш успішно виявляти причини та умови злочину.

3. Соціально-демографічна характеристика особистості злочинця

Однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які характеризують особистість злочинця, є вік. Спеціалісти-психологи розглядають його як якісно визначений етап становлення і розвитку особистості, як період із притаманними йому психологічними особливостями сприйняття людиною навколишнього світу. Через це вікові особливості не можуть не впливати на злочинну поведінку. Вікові особливості повинні цікавити слідчого, суддю, адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних змін особистості, її соціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування на конфліктні ситуації та ін. Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи інакше виявляються в певних формах злочинної поведінки, що передбачає необхідність диференційованого вивчення певного контингенту правопорушників за віковою структурою.

Дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антигромадської поведінки немає, однак рівень освіти впливає і на правосвідомість, і на формування світоглядних поглядів, і на здатність вибору того чи іншого варіанта поведінки.

Так, серед осіб, які скоїли злочини в Закарпатті за період 1999-2000 рр., початкову освіту мали 3 %, неповну середню — 27 %, середню — 65, 8 %, вищу 4, 2 %.
Звертає на себе увагу той факт, що ця група злочинців мала відносно високий рівень освіти. Пояснення цьому бачиться в тому, що оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищується, то це стосується і осіб, які причетні до злочинних діянь. Значна частина правопорушників є люди молодого віку. Слід підкреслити, що відзначається стійке відставання правопорушників від своїх законослухняних ровесників за рівнем освіти та культури. Значний інтерес представляє питання про співвідношення пізнавального і морального моментів у процесі формування особистості, про те, що є носієм цілісності людської особистості — знання чи моральність. Практика свідчить, що висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопорушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схвальної поведінки. Найчіткіше це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистості, її раціональні елементи, а й на глибинні емоційні компоненти психіки.

Таким чином, не слід переоцінювати освіченість, набагато важливіше світоглядна і моральна спрямованість знань (особливо гостро ця проблема постає перед молоддю). Отже, стає зрозумілим, чому особи з порівняно високим рівнем освіти можуть скоювати злочини.

На погляд багатьох науцковців, найперспективніший шлях розв'язання цієї проблеми — забезпечення (посилення) моральної, гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки особистості.

Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають відомості про його соціальний стан і рід занять. Стосовно досліджуваного контингенту злочинців ці відомості дозволяють встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. Наприклад, особи які скоїли злочини в Закарпатті за 1999-2000 рр. за соціальним станом характеризуються так: робітники — 50, 3 %, службовці та інженерно-технічний склад — 25, 2 %, учні — 4, 5 %. Аналіз кримінальної практики показує, що не можна просто пов'язувати характер праці і протиправну поведінку. Необхідно враховувати складну взаємодію виділених факторів з іншими — культурно-освітній рівень, потреби, інтереси тощо. Особливої уваги заслуговують ті особи, які на момент скоєння злочину ніде не працювали і не навчалися. Негативне ставлення до праці та схильність до паразитичного існування негативно відбиваються на розвитку їхньої особистості, загострюють відносини з оточуючими і певною мірою зумовлюють виникнення криміногенної ситуації.

Всього за добу правоохоронці Хмельницького розкрили жахливе вбивство сім'ї місцевого підприємця. В озері на околиці одного з мікрорайонів були знайдені покалічені тіла чоловіка і жінки — подружжя, які торгували на місцевому речовому ринку. При огляді квартири вбитих працівники міліції виявили, що вхідні двері не закриті, в одній кімнаті були явні сліди пограбування, а в спальні в ліжку акуратно накритий, ніби він спав, їх дев'ятирічний син. Однак виявилося, що хлопчик задушений...

Коло підозрюваних помітно звузилося, коли з'ясувалось, що серед знайомих потерпілих був 34-річний житель Хмельницького, безробітний, раніше судимий за квартирні крадіжки і хуліганство. Під час затримання наступного дня після трагедії " знайомий " цинічно заявив: " Я цих двох порішив, а малого задушив". Підозрюваний розповів, що раніше бував у гостях в цій сім 'ї і вирішив поживитися добром. Заздалегідь все обдумав і підготував (упакував у сумку одноствольну рушницю, сокиру, молоток) і, як він зізнався потім, " вколовши кубів п 'ять наркоти ", пішов на " ділову " зустріч. На околиці міста злочинець влаштував справжню бійню..

Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в системі конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в психології дієвий підхід у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її "...в деякому здійснюваному процесі життєдіяльності, який стосується саме її. За цієї умови можна виявити, які суспільні процеси і форми безпосередньо впливають на формування особистості" і, певна річ, з'ясувати роль особистості в становленні свого " Я". Злочинцям властиве суперечливе поєднання негативних і позитивних рис особистості і таке ж суперечливе за своїм змістом поєднання форм соціальної діяльності. А це означає, що при вивченні способу життя злочинця слід уникати однозначних характеристик і прагнути вивчення в системі його різних за соціальною значущістю видів діяльності.

У соціальній дійсності життєдіяльність людини представляє собою сукупність різноманітних форм рольової і нерольової поведінки. Причому перші становлять більшість форм соціальної активності особистості, в тому числі й особистості злочинця. Наприклад, дослідники відзначають дуалістичний (подвійний) характер поведінки сімейно-побутових злочинців: з одного боку, людина дисциплінована на роботі, а з другого — дебошир і деспот у сім'ї (60 % вивчених осіб характеризувалися за місцем роботи позитивно, водночас за місцем проживання — лише 20 %).

4. Психологія організованої злочинності

Групові злочини, як показують дослідження, становлять понад 20 % усіх злочинів. Суспільна небезпека організованої злочинності вища в порівнянні з індивідуальними злочинами, що зумовлюється кількома психологічними і соціально- психологічними факторами, а саме:

- скоєння злочину в умовах групи психологічно полегшується, відчувається вплив інших членів групи; організована злочинність відрізняється просторовим розмахом (нерідко охоплює цілі регіони, галузі господарства) і масштабом злочинного діяння (розкрадання в особливо великих розмірах, контрабанда і т. п.);
- є можливість залучення в злочинну діяльність нових осіб, у тому числі державних службовців і неповнолітніх;

- справляється певний вплив на діяльність злочинної групи і психічне антисоціальне зараження.

Злочинна група має певну ієрархічну структуру (у більшості випадків структура виглядає як піраміда, на вершині якої перебуває вожак) і досить високий рівень саморегуляції. Вона відзначається системою своїх норм поведінки і міжособистісних відносин:

а) у злочинній групі існує жорстка система безумовного підкорення, за якою " нижчий" виконує розпорядження " вищого" в ієрархії;

б) взаємини засновані на егоїстичному розрахунку, на утвердженні переваги шляхом грубої фізичної сили;

в) у злочинній групі відбувається поділ ролей і функцій, які виконуються кожним членом групи (вожак, касир — утримувач " об- щака", зв'язківці, рядові бойовики, охоронці та ін.);

г) члени злочинної групи пов'язані круговою порукою, іноді скріпленою кров'ю (в багатьох бандах існує клятва мовчання як своєрідний " кодекс честі" бандита).
До сказаного можна додати: чим небезпечніші дії злочинної групи, тим більш диференційовані ролі і функції кожного члена групи.

Психологія організованої злочинності відрізняється спільністю злочинних цілей та інтересів. При цьому злочинна група створюється з метою скоєння не одного-єдиного злочину, але для постійної і довготривалої злочинної діяльності (юридична практика показує, що окремі злочинні групи займаються антисоціальною діяльністю упродовж кількох років), інакше кажучи, злочин перетворюється на ремесло членів злочинної групи, що формує у них відповідну психологію, субкультуру. Якими є психологія бандита, його моральне обличчя і людські якості, можна судити з такого прикладу.

Банда Капущу з'явилася в Підмосков'ї 1995 року: саме тоді звільнився із зони після восьмирічного ув'язнення за скоєне вбивство уродженець Болгарії. Знаючи, що в нього важка форма туберкульозу і довго йому прожити не вдасться, Микола, замість того щоб подумати про душу і вічність, вирішив в останні свої роки заробити за всяку ціну багато грошей і як слід " помститися" ненависному людству за свою долю, що не склалася. Спочатку до банди входили чотири особи. А коли вчинили кілька розбійних нападів на магазини і квартири, вожак вирішив позбутися своїх помічників. Для початку запропонував заради " найбільш справедливого поділу" двом подільникам, О. Волкову і Д. Сиротку, вбити " третього зайвого" — С. Кулагіна. Потім спровокував Волкова на вбивство Сиротка — ніби двом більше залишиться. А після цього вбив і самого Волкова, привласнивши всі гроші собі.
Два роки потому Капущу завів дружбу з 22-річним В. Зобовим, разом з яким почав грабувати автовласників. Влітку 1997року склад кривавої банди поповнився запеклими кримінальниками В. Нікітіним, В. Гулевським і С. Росляковим. Ще двоє, які прийшли в угруповання трохи згодом, особливої ролі в діяльності банди не зіграли і невдовзі були вбиті своїми ж за " неблагонадійність".

Багато злочинів скоїла ця банда. Лише за серпень 1997року ці нелюди позбавили життя 9 людей. Найпідлішим їхнім злочином можна вважати вбивство " човникарки " Є. Ларіної і її домочадців. Ларіну та її чоловіка в цивільному шлюбі О. Семикіна катували на очах трьох дітей... Забравши наявні гроші, золоті прикраси і машину з товаром, головорізи пішли, залишивши після себе п'ять трупів. Дітей — 11-річного Максима, 15-річну Діану, 16-річну Оксану та їхню матір Нікітін і Капущу порішили пострілами впритул. Зв'язаного Семикіна облили бензином, і він згорів живцем...Через кілька місяців схопили вожака і решту бандитів.

При аналізі злочинної діяльності окремої особистості у складі групи жоден співучасник групового злочину, якщо він визнаний таким, не може бути невинним. Але при оцінці особистості співучасника юридичні працівники повинні мати на увазі, яка його роль у скоєному груповому злочині, які його цілі і мотиви, якою мірою він міг передбачити наслідки своїх дій і дій всієї групи в цілому, як він ставиться до самого факту скоєння злочину, та ін. Особливу увагу необхідно приділити аналізу ролі організатора, підбурювача, виконавця, помічника, з'ясувати значення дій кожного з них у скоєному злочині. Якщо злочин скоєний з попередньою змовою, то юристові важливо виявити ситуацію виникнення змови і місце кожного з її учасників.

Як правило, злочинна група для її членів виступає як референтна, і поведінка кожного визначається цілями та інтересами цієї групи, її неписаними нормами, експектаціями групи, прагненням до позитивної оцінки групою своїх дій і поведінки, конформністю стосовно вимог цієї групи до її учасників. Причому в злочинній групі досить ефективно
діють своєрідні санкції як засіб примусу щодо дотримання проголошених " верхівкою" норм поведінки. Санкції можуть бути позитивними (у разі, якщо член групи виконає її сподівання) і негативними (стосовно тих, хто відхиляється від групових стандартів).

Організована злочинність не має меж. За останні роки кримінал звив міцне кубло злочинної спільноти, яка займається торгівлею новонародженими. Наймані вбивці-кілери холоднокровно і безжально влаштовують точно сплановану прицільну стрільбу, різанину; з'явилися так звані кілерські групи. Кримінальні угруповання беруть участь у незаконному обігу зброї, організовують кубла, використовуючи сексуальних рабинь і т. п. У злочинне середовище все більше залучаються жінки і молодь.
Корислива мотивація — провідна мета злочинних дій. Як показують дослідження, вона характерна для 75 % злочинних посягань. Наприклад, контрабанда, торгівля зброєю, кіднепінг (викрадення дітей з метою шантажу і отримання викупу), наркобізнес, торгівля новонародженими, підробка грошей, хабарництво, крадіжки, рекет та інше є корисливими злочинами.
Кожен вид організованої злочинності, підкоряючись певним загальним соціально – психологічним закономірностям, водночас має свої психологічні особливості, свій соціально- психологічний механізм становлення і функціонування, свою спрямованість і стійкість. Це ускладнює діяльність працівників слідчих органів, судів, прокуратури та інших юристів-спеціалістів. Кожен із них повинен володіти високими професійними знаннями, навиками і вміннями, самоорганізованістю, наполегливістю, відповідальністю, винахідливістю, витримкою, само-критичністю, прагненням постійно поповнювати свій арсенал новими способами і формами боротьби з організованою злочинністю. Зокрема, останнім часом все більшого значення набувають переговори зі злочинцями, які дозволяють в багатьох випадках забезпечити усунення небезпеки для людей, уникнути застосування сили. Переговори зі злочинцями — новий підхід у вирішенні боротьби з організованою злочинністю, який вимагає відповідних знань і умінь від працівників сил правопорядку і громадської безпеки.