Конфлікт: елементи, типи, динаміка конфлікту

Конфлікти – це норма життя.

Коли Вам здається, що у Вашому житті немає конфліктів,

перевірте, чи є у вас пульс

Ч. Ліксон

Конфлікти неминучі та існують там, де є життя, тому потрібно знати, як запобігати їх деструктивності, негативним проявам і руйнуючим наслідкам, як поводитися у процесі різних конфлік­тів, як вести себе у значущих, життєво важливих конфліктах, як завершувати і конструктивно, вдало для всіх конфліктуючих сто­рін, вирішувати конфлікт.

Психологічні знання про особистісні передумови конфліктної поведінки вказують нам на важливість усвідомлення власних ба­жань і вчинків, цілей та умінь слухати іншого, оформляти у слова власні бажання, необхідність гнучкого застосування різних стра­тегій і тактик у конфліктах, і, перш за все, тих конфліктів, які є конструктивним виходом з складної та не зовсім ясної критичної ситуації.

Конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інте­ресів, позицій, думок, поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії.

Основу будь-якого конфлікту складає ситуація, що включає суперечливі позиції сторін із якогось приводу, або спірні цілі та засоби їх досягнення за даних обставин чи неспівпадання інтере­сів, бажань, що зрештою, утримує суб'єктів можливого конфлік­ту і його об'єкт. Однак для того щоб конфлікт почав розвиватися, необхідний інцидент, коли одна зі сторін починає діяти, зачіпаю­чи інтереси іншої сторони. Якщо протилежна сторона відповідає тим же, конфлікт із потенційного переходить в актуальний.

У сучасній психології вирізняють ряд основних елементів конфлікту:

• сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;

• умови проходження конфлікту;

• образи конфліктної ситуації;

• можливі дії учасників конфлікту.

Здебільшого основні причини виникнення конфліктів – це різ­ні аксіологічні (ціннісні) установки комунікантів. А.П. Егідес пропонує визначати два основних типи комунікативної поведін­ки – конфліктогенну та синтонну.

Конфліктогенна поведінка провокує конфлікт, який виникає, коли потреби одної людини заважають задоволенню потреб іншої.

Конфліктогенні ситуації виникають на кожному кроці. Наприк­лад, двоє розмовляють, підходить третій. Співбесідники замовкли (конфліктогенна ситуація) або включили його в свою розмову (синтонна ситуація). Або: я даю людині пораду, коли вона мене просить (синтонна ситуація); я даю їй пораду, коли вона цього у мене не просить (конфліктогенна ситуація). Коли з вами перехо­дять на «ти» без вашого дозволу, це може стати початком кон­фліктної ситуації – там, де люди почуваються рівними, скажімо, у черзі («я з тобою свиней не пас!»). Та навіть якщо ви мусите терпіти таке хамство з боку чи то начальника, чи то щирого дру­га, у вашій особі він, погодьтеся, не придбає собі однодумця. Правильним шляхом до початку конфлікту є удавано доброзичливі фрази на зразок «Як би це вам пояснити?», «Ти не розумієш...».

Чимало конфліктів виникає й через те, що люди по-різному розуміють одне й те саме слова або болісно сприймають логічні та мовні помилки (нелогічність викладу або вживання слова у невірному значенні). Свого часу відомий філософ Б. Расел ство­рив «семантичну філософію»: вона стверджувала, що всі конфлік­ти, аж до воєн включно, виникають виключно через неадекватне сприйняття та тлумачення чужої мови та чужих слів. Наприклад, в українській, російській та польській мовах існує різне семан­тичне насичення слова «жаль». В українській та польській мовах «жаль» – це емпатія, розуміння проблем співбесідника як власних. В російській же мові слово «пожалеть» сприймається як приниження.

Особливо гаряче розпалюється конфлікт, коли спостерігаєть­ся вербальна агресія – недвозначні образи та приниження співбесідника або одіозне заперечення його тверджень (особливо без аргументації). Якщо ви прагнете бути шляхетним, ніколи не треба опускатися у конфлікті до такого роду речей.

Проте для створення конфліктогенної ситуації не треба яки­хось особливих образливих слів. Нейтральне слово або речення можуть створити як синтонну, так і конфліктогенну ситуацію, якщо включаються невербальні фактори. Наприклад, «дякую» можна сказати таким крижаним тоном, що у співбесідника про­паде всяке бажання продовжувати розмову. Таким чином, кон-фліктогенні ситуації формуються не лише в річищі власне мов­леннєвої діяльності. Скажімо, демонстративно не помічати або не слухати людину, коли вона до вас звертається, не відповідати на привітання (така собі примітивна імітація «аристократизму», як його собі уявляє даний суб'єкт) – конфліктогенна ситуація. І на­віть такий позамовленнєвий чинник, як похмурий вираз обличчя, теж може спричинитися до сварки.

Синтонна поведінка (від лат. «тон» – «звук»; тобто «співзву­чна») – це поведінка, яка відповідає очікуванням співбесідника. Це будь-які формули подяки, посмішки, дружні жести тощо – те, що у згадуваній вище методиці нейролінгвістичного програ­мування (НЛГГ) називається «підстроюванням» під співбесідника. Приклад: дружина розбила чашку; я, чоловік, звинувачую її – і це конфліктогенна ситуація; але якщо я звинувачую себе в тому, що власноручно поставив чашку на край столу, – це ситуація синтонна.

Більшість людей у більшості випадків дотримуються нейт­ральної поведінки. Так, якщо взяти ситуацію виконання вимог закону, тут можна виділити 3 варіанти поведінки: не зобов'я­заний, а зробив (синтонна); зобов'язаний, а не зробив (конфлікто­генна); зобов'язаний і зробив (нейтральна). Дотриматися нейтра­льної лінії не завжди вдається: наприклад, тільки моральна потвора спокійно слухатиме, як ображають близьку їй людину.

Узагальнюючи найпоширеніші класифікації конфліктів, мож­на виділити такі базові підстави класифікації й типології кон­фліктів:

• за складом і кількістю конфліктуючих сторін або учасників конфліктів (внутрішньоособистісні конфлікти, міжособистісні, особистісно-групові, міжгрупові, міжколективні, між­державні, міжпартійні, міжнаціональні та ін.);

• за проблемно-діяльнісною ознакою (управлінські конфлікти, сімейні, педагогічні, політичні, економічні, творчі та ін.);

• за часом протікання конфліктів (гострі й хронічні конфлікти; швидкоплинні й довготривалі та ін.);

• за змістом конфліктів (змістовні або проблемні та «кому­нальні» або беззмістовні);

• за тенденцією до перетворень і варіативністю (конструктив­ні й деструктивні або неконструктивні конфлікти);

• за ступенем гостроти суперечностей (незадоволеність, роз­біжність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна та ін.);

• за ступенем інтенсивності конфліктів (основні й неосновні, реалістичні й нереалістичні та ін.).

До позначених типів у межах кожної з названих класифікацій типи конфліктів конкретизуються й визначаються види конфліктів.

Крім того, наголошуються і класифікації, в яких конфлікти виділяються відразу за декількома підставами класифікацій, на­приклад:

• Ідеологічні конфлікти, в основі яких лежать суперечності в поглядах, установках людей на найрізноманітніші питання життя суспільства, держави, колективу, відмінності в життєвих позиці­ях. Названі конфлікти можуть виникати як на рівні мікросередовища (суспільства), так і в найменших об'єднаннях, між окреми­ми особами. Ці конфлікти можуть бути глибокими, гострими й складними, можуть торкатися відношення до політики держави тієї або іншої партії; можуть бути пов'язані з міжнаціональними, сімейними відносинами, відносинами як у побуті, так і в офіцій­ній обстановці.

• Економічні конфлікти, в основі яких – зіткнення економіч­них суперечностей, коли економічні потреби однієї сторони задовольняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибше ці суперечності, тим сильніше зіткнення, тим глиб­ший і стійкіший конфлікт, тим важче (іноді й неможливо) його вирішити. Саме економічні конфлікти можуть виникати і між
окремими людьми.

• Соціально-побутові конфлікти, пов'язані із суперечностями груп або окремих людей з питань житла, користування побуто­вими послугами, розподіли обов'язків, установки черговості на­дання соціально-побутових послуг і т. ін.

• Сімейно-побутові конфлікти, засновані на дисгармонії сі­мейних відносин, проблемах у психологічній атмосфері сім'ї. Причини цих порушень мають різні рівні значущості: від дрібних побутових зіткнень, морально-побутової розбещеності членів сім'ї до серйозних ідеологічних розбіжностей, прямо або побічно впливають на організацію численних сторін її життя.

• Соціально-психологічні конфлікти, що виявляються як у від­носинах між групами, так і між окремими людьми. В основі цієї групи конфліктів – порушення у сфері взаємостосунків. Причи­на порушень: психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не вмотивоване неприйняття людини людиною, що викликає в однієї зі сторін або одночасно у кожної сторони неприємні емоційні стани. Причиною може бути боротьба за лідерство, за вплив, за престижне положення, за увагу, підтримку оточуючих. Емоційні конфлікти, що виникають через емоційні стани, які ви­кликають напружену обстановку і кінець кінцем переростають у дійсні конфлікти найрізноманітнішого характеру: від економічних, ідеологічних до сімейно-побутових. Причини такого роду конфліктів лежать у сфері стану здоров'я. Це можуть бути і від­хилення у сфері сексуальних відносин, і нав'язливі стани, і пато­логічні потяги (алкоголь, наркотики).

• Психолого-педагогічні конфлікти, що ґрунтуються на супе­речностях, які виникають у навчально-виховному процесі при зі­ткненні вимог, інтересів педагогів, тих, хто навчається, батьків, керівників. Ці конфлікти потребують гармонізації відносин у си­стемах «вчитель – учень», «вчитель – учні», «вчитель – вчи­тель», «вчитель – батьки», «вчитель – керівник».

• Конфлікти належності, які відбуваються через подвійну приналежність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групу.

Оскільки конфлікт завжди припускає участь сторін, найбільш всеохоплюючою й фундаментальною є класифікація конфліктів за кількістю сторін, що беруть у ньому участь:

• міжгрупові конфлікти (конфлікти у великих соціальних гру­пах, організаціях, малих групах), коли конфліктуючими сторонами виступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі і пере­шкоджають один одному на шляху їх реалізації тощо. Особистісно-групові конфлікти, що виникають у разі невідповідності поведінки особистості груповим нормам, очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям між окремою особистістю й групою людей;

• міжособистісні конфлікти, коли члени однієї групи пере­слідують несумісні цілі і реалізують суперечливі цінності, або одночасно в конфліктній боротьбі прагнуть досягнення однієї й тієї самої мети, яка може бути досягнута лише однією зі сторін;

• внутрішньоособистісні конфлікти – зіткнення між при­близно рівними за силою, але протилежно направленими інтере­сами, потребами, потягами однієї людини.

Поширеною підставою для класифікації конфліктів може бути тривалість їх протікання й ступінь їхньої напруженості:

• Короткочасні гострі конфлікти відзначаються великою емоційною забарвленістю, крайніми виявами негативного відно­шення конфліктуючих. Іноді закінчуються важкими або навіть трагічними результатами. В основі таких конфліктів найчастіше лежить не стільки глибина, гострота суперечностей, скільки про­яв особливостей характеру й темпераменту особистості. Тривалі гострі конфлікти характеризуються глибокими, стійкими супе­речностями конфліктуючих сторін, які контролюють свої реакції й вчинки.

• Слабкі за проявом, «в'ялі» конфлікти, що наголошуються в суперечностях, мають негострий характер, найчастіше активна буває лише одна зі сторін; інша не прагне знайти свою позицію, уникає відкритої конфронтації.

Динаміка розвитку конфлікту включає такі складові.

1. Виникнення конфліктної ситуації. Конфлікт не виникає ра­птово, миттєво, йому передують приховані або відкриті соціаль­но-психологічні процеси між особистостями або у свідомості особистості, та, нарешті, в якій-небудь групі, тобто спочатку ви­никає конфліктна ситуація.

Під конфліктною ситуацією розуміють відносно стійке на якомусь проміжку часу поєднання намірів людини з умовами їх досягнення. При такому визначенні психологічна ситуація вияв­ляється тією, що складається з двох основних частин: намірів і умов, зміни в яких ведуть до зміни ситуації.

У період, що передує конфлікту, психічний мир особистості (психічні процеси, властивості, утворення і стани) може виявля­тися по-різному. При цьому емоційні переживання можуть ха­рактеризуватися підвищеною тривожністю, страхом, ворожими відчуттями, бажанням чинити опір, упередженістю, агресивніс­тю, підйомом, спадом, упевненістю або невпевненістю і т.ін. Ці внутрішні стани і переживання породжують неврівноваженість системи «особистість – навколишнє середовище», яке впливає на особу, що, у свою чергу, спричинює неузгодженість її внут­рішнього й зовнішнього стану, негативно впливає на сприйняття нею її оточення.

У конкретній ситуації неврівноваженість внутрішньої психо­логічної структури особистості може виражатися в підвищеній дратівливості, негативній реакції на людей, слова, предмети, явища і т.ін. Розлад у психологічній структурі особистості при­водить її в такий критичний стан, для якого достатньо іноді не­значної дії, щоб виник конфлікт. Тому важливо своєчасно вжити заходів для запобігання або нейтралізації конфліктного стану. Конфлікт можна й необхідно запобігати на цій стадії, тобто стадії передконфліктної ситуації, коли розбіжності, суперечності тільки зароджуються.

2. Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Коли су­перечності стають усвідомленими і протилежна сторона відпові­дає реальним діям (поведінкою), конфлікт стає реальністю, бо тільки сприйняття ситуації як конфліктної породжує відповідну поведінку (із цього також випливає, що суперечність може бути не тільки об'єктивною, тобто реально існуючою, а й суб'єктив­ною, уявною або тільки сприйнятою такою). Для того щоб конф­лікт був усвідомлений, необхідний інцидент, тобто ситуація, при якій одна зі сторін починає діяти, обмежуючи інтереси іншої сто­рони.

Існують такі варіанти співвіднесеності між суб'єктивними й об'єктивними сторонами конфліктної ситуації:

• конфлікт, що адекватно розуміється учасниками. Це об'єктив­ на конфліктна ситуація, і сторони правильно її розуміють;

• конфлікт сприймається відносно неадекватно і не розумієть­ся учасниками. В цьому випадку має місце об'єктивна конф­ліктна ситуація, а сторони сприймають конфлікт відносно адекватно, але з тими або іншими відхиленнями від реально­го стану речей;

• конфлікт, що в цілому не розуміється. Об'єктивна конфлікт­на ситуація існує, але вона не сприймається як така потен­ційними учасниками конфлікту;

• помилковий конфлікт. Об'єктивна конфліктна ситуація від­сутня, але сторони сприймають свої стосунки як конфліктні.

Після того як конфлікт усвідомлюється, сторони переходять до конфліктної поведінки, яка спрямована на блокування досяг­нень протилежної сторони, її прагнень, цілей, намірів.

Важливо те, що сторони самі повинні усвідомлювати свою поведінку як конфліктну. Може бути і так, що дії одного суб'єкта по відношенню до іншого стають засобом для зняття внутріш­нього напруження. В цьому випадку внутрішньоособистісний конфлікт переходить у міжособистісний.

3. Інцидент, мотив конфлікту. Обставини, які сприяють ство­ренню конфлікту, можуть бути різні. Поштовхом для вступу особистості в конфлікт буває, як правило, внутрішнє або зовнішнє спонукання, спричинене особистою реакцію на основі відношен­ня, що вже склалося, особистості до оточуючого її середовища. Такими можуть бути зневажливий жест, міміка, грубе, різке сло­во, образливий тон, фізична або моральна образа, недоброзичли­вий погляд, приниження гідності особи, упереджене відношення до особи, необ'єктивна оцінка результату діяльності особистості або групи, байдужість, формалізм, бюрократизм та ін.

При цьому слово і інтонація, з якою воно вимовлене, є найак­тивнішим подразником, що штовхає людину на конфліктне про­тиборство. Саме слово має стимулювальну функцію за наявністю певного відношення до партнера. Негативна реакція на слова є свідоцтвом напруженості відносин між людьми. Вона може вира­зитися в міміці, жестах, «недоброму погляді», настороженості, підкреслено неуважній або нетактовній поведінці, байдужості, нешанобливому відношенні та ін.

4. Розростання та ескалація конфлікту супроводжуються за­ звичай зіткненням протидіючих сторін у формі демонстративної поведінки, висловів, а іноді й фізичних дій. Це зіткнення має гос­трий емоційний характер і відзначається високим ступенем внут­рішньої напруженості конфліктуючих.

Необ'єктивне або неповне вирішення виниклого конфлікту спричинює повторний конфлікт. При цьому часом, навіть якщо конфлікт розв'язаний об'єктивно, буває достатньо лише зневаж­ливої пози, жесту, погляду, виразу для виникнення нового конф­лікту. Це пояснюється тим, що раніше негативні установки у від­носинах конфліктуючих осіб, що сформувалися, продовжують ще діяти якийсь час, і людина може мимовільно випробовувати упередження до свого супротивника мимовільно зберігати про нього упереджену думку і навіть діяти в збиток йому.

Негативний вплив на колектив чинять як сильні, так і слабкі, але повторювані конфлікти, які є наслідком меншої уваги до них. Необхідно прагнути не допускати повторних конфліктів з одного і того ж питання, оскільки конфліктні відносини мають тенден­цію закріплюватися в стереотипах поведінки.

5. Вирішення конфлікту є заключним етапом динаміки конф­лікту, тому що суб'єктивне завершення не усуває причини конф­лікту, найчастіше підсилює розбіжності, суперечності, розмежо­вує групу.

Останній етап розвитку конфлікту можливий як внаслідок змі­ни об'єктивної конфліктної ситуації, так і за рахунок перетворен­ня її образів, які є в учасників конфлікту.

Вирішення конфлікту може бути повним або частковим:

- повне вирішення на об'єктивному рівні через перетворення об'єктивної конфліктної ситуації. Наприклад, просторове або соціальне розведення сторін, надання ним дефіцитних ресурсів, відсутність яких привела до конфлікту;

- часткове вирішення на об'єктивному рівні внаслідок зміни об'єктивної конфліктної ситуації у зв'язку з втратою заціка­вленості у конфліктних діях;

- повне вирішення на суб'єктивному рівні завдяки кардиналь­ній зміні образу конфліктної ситуації;

- часткове вирішення на суб'єктивному рівні через обмежену, але достатню (для тимчасового припинення суперечності) зміну образу конфліктної ситуації.

Інколи для повного вирішення конфліктів необхідна участь третьої сторони з метою пошуку рішення, яке задовольнить обидві сторони. Третя сторона (арбітри, посередники або меді­атори, помічники) – індивід або група, зовнішня по відно­шенню до конфлікту. їх спеціально підбирають і запрошують для надання професійної допомоги в досягненні згоди й вирі­шенні конфлікту.

Стадії розвитку конфлікту

У динаміці конфлікту, в його реалізації як процесі розрізня­ють чотири основні стадії.

1.Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації. Ця ситуація не одразу розрізняється людьми, тому її можна назвати стадією потенційного конфлікту.

2.Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Коли протиріччя стають усвідомленими і протилежна сторона відпові­дає реальним діям (поведінкою), конфлікт стає реальністю, або тільки сприйняття ситуації як конфліктної спонукає відповідну поведінку (протиріччя може бути не лише об'єктивним, реально існуючим, але і суб'єктивним, уявним). Для того щоб конфлікт був усвідомленим, необхідний інцидент, при якому одна зі сторін починає діяти, обмежувати інтереси іншої.

3. Перехід до конфліктної поведінки. Після того як конфлікт усвідомлений, сторони переходять до конфліктної поведінки, що спрямовується на блокування досягнень протилежної сторони, її прагнення, цілей, намірів.

4. Вирішення конфлікту є четвертою складовою. Воно мож­ливе внаслідок зміни об'єктивної конфліктної ситуації та пере­творення її в образі, що є в опонентів.

Конфлікт виникає тільки за певних умов, зовнішніх та/або внутрішніх.

1. Зовнішні умови виникнення конфлікту в основному зводять­ся до того, що задоволення яких-небудь глибоких і активних мо­тивів і стосунків особистості стає зовсім неможливим або ста­виться під загрозу. Зовнішні умови конфлікту в житті людини в суспільстві виникають з неминучою необхідністю, по-перше, че­рез боротьбу з природою, коли виникають неминучі труднощі й перешкоди у задоволенні мотивів і взаємовідносин особистості. По-друге, задоволення одних мотивів з неминучістю породжує виникнення нових, ще незадоволених. Цей безперервний розви­ток незадоволених мотивів – необхідна умова розвитку особистості й суспільства в цілому.

У психології достатньо широко застосовується класифікація потреб А. Маслоу, який поділяє потреби на п'ять основних типів:

• фізичні (їжа, секс, матеріальне благополуччя та ін.);

• потреби в безпеці;

• соціальні (потреба в спілкуванні, соціальних контактах, вза­ємодії);

• потреби в досягненні престижу, знань, пошани, певного рів­ня компетенції;

• вищі потреби в самовираженні, самоствердженні (напри­клад, потреби у творчості).

Бажання, прагнення особистості можна віднести до якого-небудь типу цих потреб. Свідомо або несвідомо індивіди мріють домогтися власної мети відповідно до потреб, а в разі неможли­вості такого досягнення або неможливості реалізувати потребу, виникають конфліктні ситуації.

Другим психологічно значущим елементом, що стимулює ви­никнення конфліктних відносин, є мета особистості, її збіг або неспівпадання, відповідність або невідповідність, а також значу­щість для учасників конфлікту.

2. Внутрішні умови або передумови займають основне місце у виникненні конфліктів. Серед них насамперед відзначаються особистісні передумови виникнення і розвитку конфліктів (конф­ліктність як відносна стійка особистісна властивість, деструктив­ні внутрішні або внутрішньоособистісні конфлікти, акцентуації характеру, ригідність мислення і поведінки, негативні стереотипи поведінки, що склалися, та ін.). Джерела конфліктів викликають передумови і причини виникнення конфліктних ситуацій та еска­лації конфліктів.

Передбачення і прогнозування виникнення і розвитку конф­ліктів створює умови і визначає шляхи управління ними. Профі­лактика виникнення, стабілізації і ескалації конфліктів є важли­вим напрямом діяльності управлінців, психологів, соціальних працівників з ефективного їх прогнозування та запобігання. Превентивна психологія конфліктів – це створення об'єктивних та суб'єктивних або психологічних умов, що протидіють виникнен­ню конфліктних ситуацій та інцидентів, сприяють підвищенню культури і конструктивного стилю спілкування і вирішення жит­тєвих проблем.