Порівняльна характеристика маншулятивної та актуалізаторної моделі поведінки

Е. Шостром вважає, що актуалізатор знаходиться в більшій безпеці, ніж маніпулятор, тому що розуміє свою унікальність і сприймає її як цінність. Він шукає в собі самобутність, в той час як маніпулятор ховає свою самобутність і повторює, наслідує, копіює чиїсь поведінкові моделі. І чим більше значення він надає своїй масці, тим більше знецінює себе і тим глибше відчуває не­задоволеність.

Е. Шостром у праці «Анти-Карнегі...» змалювала такі основні типи маніпуляторів:

1. Диктатор. Перебільшує свою силу, прагне керувати своїми жертвами – домінувати та наказувати.

2. Ганчірка. Протилежність Диктаторові та його жертва. Пе­ребільшує свою чутливість, прагне забувати, не чути, пасивно мовчати, уникати.

3. Калькулятор. Перебільшує необхідність контролювати все; робить вигляд, що володіє прихованою інформацією, ухиляється, коли намагаються перевірити його самого.

4. Прилипала – протилежність Калькуляторові. Перебільшує свою залежність, прагне, щоб про нього дбали, дозволяє і спону­кає інших виконувати за нього його роботу.

5. Хуліган. Перебільшує власну агресивність, прагне контро­лювати людей за допомогою погроз.

6. Гарний хлопець. Перебільшує свою дбайливість, любов, па­ралізує неприродною добротою. Протилежність Хулігану.

7. Суддя. Перебільшує свою критичність, нікому не вірить, завжди сповнений обурення, висуває масу звинувачень, не схиль­ний прощати.

8. Захисник. Перебільшує свою готовність до підтримки, по­блажливість до чужих помилок; надмірно співчуваючи тим, ким опікується, не дозволяє їм стати на власні ноги і паралізує ініціа­тиву. Протилежність Судді.

Маніпулятор повинен прагнути відмовитися від маніпуляцій і стати актуалізатором. Тоді з Диктатора може розвинутися пре­красний Лідер, котрий не диктує, а веде; із Ганчірки – Чуйний; із Калькулятора – Уважний; із Прилипали – Вдячний, із Хулі­гана – Наполегливий, із Гарного Хлопця – Дбайливий, із Суд­ді – Виразний, із Захисника – Провідник.

Маніпулятор, як правило, підпадає під класифікацію якогось одного із розглянутих маніпулятивних типів, в той час як актуалізатор не обмежується лише одним актуалізаційним типом, а ін­тегрує в собі декілька. Він і Чуйний, і Дбайливий, і Уважний, адже тонко реагує на внутрішній стан інших, уважний до їх про­блем і поглядів, турбується про людей.

Як же подолати в собі маніпуляції? По-перше, необхідно ус­відомити власні маніпуляції, визнати їх у собі, побачити нещирі, удавані почуття і розгледіти за ними справжні почуття. Наступний крок – насмілитися виразити їх. Мета актуалізаційної моде­лі – розвинути в собі здатність чесно проявляти свої щирі по­чуття. Придивимося ближче до них. Скористаємося для цього класифікацією форм вираження почуттів, запропонованою поль­ським психологом Є. Мелібрудою.

Розрізняється опосередкована і безпосередня форми передачі інформації щодо емоційних переживань. До опосередкованих способів належать риторичні запитання, накази і заборони, кар­тання і прокльони, догани і претензії, насмішки, похвали і засуд­ження, приписування іншим людям удаваних рис. До без посеред­ніх способів передачі почуттів належать визначення власних почуттів, вживання порівнянь, характеристика свого фізичного стану і визначення можливих дій, до яких спонукають почуття.

Розглянемо кожну форму детальніше.

Опосередковані способи:

1. Риторичні запитання ставляться не через прагнення одер­жати розумну відповідь, а через наявність бажання викликати у співрозмовника певну реакцію, за яким приховані почуття роз­дратування, прикрості, нетерпимості.

Типові приклади риторичних запитань: «Хто дав вам право так поводитись?», «І в кого ти вдався?», «Коли ти залишиш це неподобство?».

2. Накази і заборони: «Ти повинен негайно вибачитися», «Не поводься так зухвало», «Припини сперечатися» – за допомогою подібних висловлювань людина, що стоїть при владі, намагається обмежити дії інших, щоб тим самим позбутися деяких почуттів. Але самі почуття приховуються. Замість сказати: «Не роби цього, тому що я почуваюся так-то і так-то», людина говорить: «Нероби цього, тому що так не можна». Обмеженнями можна досягнути поведінкових змін, але не полегшити взаєморозуміння.

3. Картання і прокльони. Така форма дозволяє декому звіль­нитися від люті і гніву. Однак це має тяжкі наслідки. Відносини з партнером стають більш напруженими і конфліктними. Лайкою і прокльонами людина закривається від своїх почуттів і не дає зро­зуміти їх іншим. Наприклад, відчуваючи побоювання, почуття провини, людина лається і замість реальних почуттів показує брутальність і силу, котрих їй насправді не вистачає.

4. Догани і претензії: «Від тебе ніколи не дочекаєшся чуйнос­ті», «Ти зовсім не дбаєш про дітей», «Знову ти за старе», – часто використовуються для опосередкованого вираження незадово­лення, роздратування, жалю. В претензіях часто містяться непра­вомірні узагальнення – «завжди», «знову», «зовсім». Як правило, вони викликають протест у партнера: «Зовсім не завжди, а тільки іноді».

5. Насмішки, метою яких є викликати почуття незручності і сорому у співрозмовника. У цьому випадку сам автор зауважень відчуває якісь неприємні емоції. Іронізуючи, людина не лише хо­че поглузувати з партнера, а й замасковано показати, що вона са­ма переживає. Це витончений напад на іншого, який відволікає увагу від особистості того, хто висловлюється.

6. Похвали і засудження дуже розповсюджені: «Ти нестерп­ний», «Це блискуча ідея», «Ти – найкращий». В загальних рисах можна собі уявити, як автор цих слів ставиться до адресата. Про­те такі уявлення часто занадто узагальнені і недостатньо визна­чені, щоб напевне судити проте, що відчуває той, хто висловлю­ється.

7. Приписування іншим удаваних рис. Відчуваючи певні по­чуття в присутності іншої людини, ми можемо приписувати їй риси, які викликані цими почуттями. Партнер знаходиться в центрі уваги, а наші почуття залишаються неусвідомленими.

Безпосередні форми вираження почуттів дозволяють більш відверто і прямо висловлювати свої переживання, допомагають краще зрозуміти, що саме на душі, які почуття, і стверджують актуалізаторську модель спілкування.

1. Визначення власних почуттів: «Мені сумно», «Я у відчаї», «Я почуваюся впевнено і спокійно», «Мені радісно». Людина дає можливість партнеру зрозуміти, що з нею відбувається, а така відвертість викликає довіру і покращує спілкування. Людина не ховається за маскою, а знімає її.

2. Вживання порівнянь. Відчуваючи труднощі в прямому ви­словлюванні почуттів, можна звернутися до порівнянь і метафор: «Я почуваюся так, немов збираюся плигнути в холодну воду», «У мене таке відчуття, немов би я образив невинну дитину», «Почуваюся, як зацькований звір» тощо. Це збагачує емоційно
виразну палітру спілкування.

Зарубіжна й вітчизняна психологія давно й плідно працює з визначення й класифікації вербальних і невербальних ознак, за якими можна розпізнати брехуна.