Короткий термінологічний словник

АВТОРИТАРНІСТЬ (від лат. ауіогііагіз — вплив, влада) — власти­вість особистості, що характеризується схильністю до диктату і беззаперечного підкорення оточуючих своєму впливу, владі, яка тісно пов'язана з агресивністю, завищеною самооцінкою й рівнем домагань, схильністю до стереотипізації і ригідності мислення й поведінки, слабкою рефлексією й тенденцією до виникнення та ескалації конфліктних ситуацій.

АВТОРИТЕТ (від лат. ауіогііагі8 — вплив, влада) — вплив особистос­ті, що ґрунтується на займаній посаді, статусі, визнання за нею права на ухвалення відповідальних рішень, у тому числі в проду­куванні й подоланні конфліктів.

АТРАКЦІЯ (від лат. аіігасйоп — приваблення, притягування) — понят­тя, яке означає виникнення при сприйнятті людини людиною при­вабливості одної іншою, виникає в суб'єкта як результат його спе­цифічного відношення, оцінка якого породжує різноманітну гаму почуттів (від неприязні до симпатії і навіть кохання) і проявляється у вигляді особливої соціальної установки на іншу людину.

АТРИБУЦІЯ КАУЗАЛЬНА (від лат. саша — причина, аігіЬийоп — приписування) — інтерпретація суб'єктом міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей. Основними сферами вивчення атрибуції каузальної є міжособистісне сприй­няття, самосприйняття і сприйняття широкого класу інших соціа­льних об'єктів.

АФІЛІАЦІЯ (від англ. аЦіііаіе — приєднувати) — потреба індивіда у контактувати з іншими людьми. Деякою мірою присутність інших спонукає зниження тривоги, при блокуванні афіліації виникає по­чуття самотності.

БАР'ЄРИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ (від франц. ваггіег— перешкода, перешкоджати) — естетичний: виникає на основі перших вра­жень про людину, насамперед з її зовнішнього вигляду, манери поведінки, стилю одягу; інтелектуальний: у кожної людини різні прояви інтелекту розвиваються нерівномірно. В одних людей роз­винений інтелект теоретичний, в інших— практичний, в одних виражена здатність до цілісного художнього пізнання світу, в ін­ших — до логічного осмислення і суворого наукового відтворення;

мотиваційний: коли співбесідникові нецікаві думки партнера, во­ни не зачіпають його особистих потреб, не спричинюють мотиву, який спонукав би до розуміння; емоційний: виникає тоді, коли у взаєминах між людьми відсутній емоційний комфорт — стан мак­симальної емоційної зручності в природному і соціальному сере­довищі. Емоційний бар'єр виникає на основі антипатії— почутті неприязні, відрази до чогось чи когось.

БАР'ЄР ПСИХОЛОГІЧНИЙ— внутрішня перешкода, яка заважає людині думати і правильно поводитися серед інших людей. Часто виникає у сфері ділових і особистих взаємостосунків і перешкод­жає встановленню відкритих і довірливих взаємин між людьми.

ВЕРБАЛЬНИЙ — той, що стосується звучання людської мови. ВЗАЄМОДІЯ — процес безпосередньої чи опосередкованої дії суб'єк­тів один на одного, що породжує взаємну зумовленість та зв'язок. ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ — спосіб стосунків між окремими людьми, соціальними групами, колективами, організаціями, країнами, при якому максимально осмислюється і враховується на практиці точ­ка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об'єктивною основою взаєморозуміння виступає спільність інтересів, ближніх чи відда­лених цілей, поглядів. Взаєморозуміння конкретно реалізується через сприйняття природної мови (головним чином), а також штучних засобів комунікації — жестів, формалізованих мов тощо. Воно передбачає обмін думками, цінностями, вивчення реального досвіду сторін з метою встановлення взаєморозуміння. ВИРАЖАЛЬНІ РУХИ — означають зміни тіла (пантоміміка, жести), виразу обличчя (мімічні рухи сміху, жалю, відрази, здивування тощо). Головна їхня роль — виражати емоційні реакції (і позити­вні, і негативні). Мова також є різновидом виражальних рухів. Цінність вивчення виражальних рухів (і при простому спостере­женні, і завдяки спеціальним апаратам) полягає в тому, що в них віддзеркалюються психофізичні стани людини.

ВІЗУАЛЬНА ПСИХОДІАГНОСТИКА — наука, що досліджує всі зов­нішні виявлення вигляду і поведінки людини з метою вивчення її особистісного змісту.

ВПЛИВ ПСИХОЛОГІЧНИЙ — процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок тощо під час взаємодії з нею. Механізмами спрямованого впливу є переконання та навіювання. Механізми непрямого впливу — за­раження і наслідування.

ГОВОРІННЯ — компонент вербальної комунікації, тобто вміння про­мовляти, виголошувати інформацію, будувати речення.

ГРАФОЛОГІЯ {від грец. §га/о- пишу, Іо§оз — вчення) — вчення про почерк як різновидність виразних рухів, які відображають психо­логічні властивості і психічні стани того, хто пише. Ідея зв'язку почерку з внутрішніми якостями людини належить античності (Аристотель, Теофраст та ін.).

ДЕФІЦИТ СПІЛКУВАННЯ— недостатність або цілковита втрата контактів людини з навколишнім середовищем, з іншими людьми. Це явище, яке негативно впливає на духовний світ людини, по­збавляє її радості спілкування, обмежує, звужує її пізнавальні ін­тереси і соціальні потреби.

ДІЛОВИЙ РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ — це такий рівень, під час яко­го на перше місце ставиться справа, однаково цінна для партнерів. Таке спілкування дає партнерам плоди спільної праці і відчуття взаємодовіри та взаємоповаги, бо, маючи мету, люди розкривають себе найбільш повно і суттєво.

ДРУЖБА — форма міжособистісної взаємодії, яка характеризується вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спіл­кування, високим рівнем задоволеності міжособистісними конта­ктами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів.

ЕФЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ — при спілкуванні виникають ефекти соціальної перцепції як результат приписування чи поши­рення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистіс-них рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації.

ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНА ЗНАКОВА СИСТЕМА — це включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів покашлювання, сміх), темп мовлення.

ЕМОЦІЇ {від лат. етоуео — хвилюю, збуджую) — психічні стани і процеси в людини і тварини, у яких реалізуються їх ситуативні переживання. Емоції виступають як властивості людини, оскіль­ки в них виявляється позитивне або негативне ставлення індиві­да до певних об'єктів, сфер діяльності, до інших людей, до само­го себе.

ЕМОЦІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ — різновид соціального спілкування, що ґрунтується на емоціях та почуттях людини. Конкретні вияви емоційного спілкування: почуття близькості з іншою людиною чи певною групою людей на базі вияву спільності почуттів, прилу­чення до духовного світу іншої людини. Так, кохання виникає пе­реважно на ґрунті емоційного спілкування. Воно має виняткове значення для дружби, приязні, товаришування.

ЕМПАТІЯ — проникнення у переживання іншої людини.

ЕФЕКТ НОВИЗНИ — явище, пов'язане із міжособистісним сприйнят­тям. Проявляється у впливі на формування образу про людину тієї інформації, яка надійшла останньою.

ЕФЕКТ ОРЕОЛУ — вплив першого враження про людину на її нас­тупне сприйняття. Виділяють «позитивний ореол» і «негативний ореол». Так, якщо перше враження про людину в цілому приємне, то в подальшому вся її поведінка, зріст і вчинки оцінюються позитивно. Виділяють та перебільшують здебільшого лише пози­тивні моменти, а негативні ніби нівелюються, і навпаки.

ЕФЕКТ ПЕРВИННОСТІ — переважаючий вплив на образ тієї інфор­мації про іншу людину, яка надходить першою.

ЕФЕКТИВНА КОМУНІКАЦІЯ — це комунікація, яка забезпечує ди­наміку у вирішенні проблем, використання найбільш оптималь­них засобів шляхом досягнення взаєморозуміння між партнерами.

ЖЕСТИ (від лат.§е$іа — діяння) — виражальні рухи рук, пальців. Же­сти виступають і як імпульсивно-інстинктивні дії. Розраховані на те, що присутні за їх допомогою зрозуміють внутрішній стан лю­дини і її вимоги. Жестикуляція завжди супроводжує мовлення, яке стає більш наочним та експресивним.

ЗАРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНЕ — один із видів психологічного впливу, під час якого передається емоційний стан від одного індивіда до іншого. Якщо діє зворотний зв'язок, то зараження відбувається як ланцюгова реакція, що супроводжує масові явища: натовп, масові акції та ін.

ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ — це насамперед мова, оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- і екстралінгвіс­тичні системи (інтонація), немовні виражальні засоби мови (пау­зи), система організації простору і часу комунікації, система «кон­такту очима»).

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. ісіепіїсш — тотожний і /азіо — роблю) — прийом наукового пізнання, при якому встановлюються тотожність, подібність об'єктів завдяки спільності певних рис, ознак. У соціальній психології широко застосовується при вивченні малих груп, класифі­кацій лідерів, типології особистості. Ідентифікація тісно пов'язана з моделюванням як методом сучасного наукового пізнання.

ІНТЕРАКТИВНА СТОРОНА СПІЛКУВАННЯ— це та його сторо­на, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію суміс­них дій, які дають змогу реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність.

ШТЕРАКЦІЯ (від іпіег — між і аспоп — дія), тобто як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності.

КІНЕСИКА — наук, яка вивчає одиницю тілорухів людини— кін (грец. кіпета — рух), або кінему (аналогічно фонемі в лінгвістиці). Із кінів утворюються кінеморфи (щось подібне фразам), які й сприймаються в ситуації спілкування.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ (від лат. соттипісо — з 'єдную, повідом­ляю) — здатність встановлювати контакти. По-перше, вміння встановлювати контакти визначає успіх при реалізації продукції, отриманні нових замовлень, а, отже, і успішну роботу організації. По-друге, вміння правильно спілкуватися і давати чіткі накази є невід'ємним елементом успішної управлінської діяльності.

КОМУНІКАТИВНА СТОРОНА СПІЛКУВАННЯ — пов'язана з ви­явленням специфіки інформаційного процесу між людьми як ак­тивними суб'єктами з урахуванням відносин між партнерами, їх установок, цілей, намірів. Це призводить не лише до руху інфор­мації, а й до уточнення, збагачення тих знань, думок, фактів, яки­ми обмінюються люди.

КОНГРУЕНТНІСТЬ — термін, який означає відповідність між верба­льними та невербальними чинниками повідомлення, узгодженість усіх його складових частин, продиктовані прагненням «підлашту-ватися» під співбесідника, знайти з ним контакт.

КОНТАКТ СОЦІАЛЬНИЙ — тип зв'язків, що є дуже коротким за своїм терміном. Відповідно до своїх потреб та інтересів людина відбирає серед численної кількості інших людей тих, з якими вона потім вступає у взаємодію. Можна виділити різні види контактів: просторові, контакти обміну, контакти зацікавленості.

КОНФЛІКТ — зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії.

КОНФОРМІЗМ (від лат. соп/огтіз — подібний, відповідний) — такти­ка людини, яка пристосовує свій спосіб життя, думки і почуття до способу життя, думок і почуттів тієї соціальної групи, у якій вона перебуває.

МАНІПУЛЯЦІЯ — система заходів, методів, прийомів підпорядку­вання особистості, скерування її поведінки, почуттів, бажань у русло, що відповідає інтересам особи, котра здійснює маніпуля­цію. Здійснюється в основному через систему засобів масової ко­мунікації (телебачення, пресу, радіо), рекламну індустрію, меха­нізми моди, виховання, освіту. Охоплює чималий набір прийомів психотехніки навіювання від підсвідомого впливу для вироблення бажаних уявлень, прищеплення певних стандартів поведінки до комплексного натиску на особу.

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПРИЙНЯТТЯ— сприйняття розуміння та оцінки людини людиною.

МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ — взаємозв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються і об'єктивно проявляються в характе­рі та спробах взаємних впливів, що здійснюються між людьми в процесі спільної діяльності і спілкування.

МІМІКА (від грец. тітісоз — наслідуваний) — рухи м'язів обличчя людини, відповідно до її почуття, настрою, що відображають те, як вона сприймає, уявляє, обдумує, пригадує та ін.

МОВА (від англ. Ьап§иа§е / хрееск; нім. ЗргасНе / геа'е; франц. Ьап§а§е / рагоіе) — це система знаків, одиниці якої і відношення між ними створюють ієрархічно впорядковану структуру.

ЛЮБОВ — інтимні почуття людей, які супроводжуються емоціями ніжності, захоплення, ревнощів, взаєморозуміння, взаємопідтрим-ки, задоволення від взаємного спілкування.

НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ включає різні знакові системи: оп-тико-кінстичну, пара- та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт «очі в очі», які мають свої особливості.

ОПТИКО-КШЕТИЧНА СИСТЕМА ЗНАКІВ — використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук — жестикуляція, обличчя — міміка, пози — пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичної системи знаків до ситуації комуні­кації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неод­нозначно за умов використання одних і тих самих жестів у різних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень — кінесика, яка вивчає ці проблеми.

ПАНТОМІМІКА — система виразних тілесних рухів.

ПАРАЛІНГВІСТИЧНА СИСТЕМА— це система вокалізації мов­лення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тона­льністю і виражає почуття та стани людини. Так, спокійний і со­лідний голос знімає напруженість, збуджує інтерес, а роздратований сприймається як ознака агресивності.

ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА — це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу.

ПІДСВІДОМЕ — сукупність психічних процесів та станів, що лежать поза сферою свідомості і недоступні для безпосереднього суб'єктивного досвіду. Широкого застосування підсвідоме знахо­дить у теорії 3. Фрейда. Підсвідоме — сфера детермінації свідо­мої поведінки, що визначається біологічними потребами індивіда.

ПРОКСЕМІКА — наука, що вивчає просторове розміщення людей відносно один одного, вивчає норми просторової і часової органі­зації спілкування («просторова психологія»).

САМОТНІСТЬ — це сукупність емоцій, які виникли у відповідь на відчутий дефіцит у кількості і якості соціальних зв'язків.

СЛУХАННЯ — психологічний компонент вербальної комунікації, ме­тод декодування і сприймання інформації.

СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ — схильність до певного виду спілкування, направленість, готовність до нього, що проявляється у тому, як людина підходить до вирішення більшості ситуацій.

СОЦІАЛЬНА ПЕРЦЕПЦІЯ — складний процес пізнання і розуміння людьми один одного, воно включає в себе все те, що в загальнопсихологічному плані визначається різними термінами і вивчаєть­ся окремо.

СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА — це почуття, що тебе підтримують інші.

СПІЛКУВАННЯ — це універсальна потреба людського буття, яка ви­никає і функціонує в різних формах людських відносин.

СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ (від грец. зіегеоз — міцний, твердий, їуроз — відбиток) — сприйняття, класифікація і оцінка соціальних об'єк­тів (подій) на основі певних. Стереотипізація є однією з важливих характеристик міжгрупового і міжособистісного сприйняття і ві­дображає схематичність, афективне забарвлення, властиве відпо­відній формі соціальної перцепції.

ТЕХНІКА СПІЛКУВАННЯ — сукупність засобів, прийомів, які люди використовують для досягнення бажаних ефектів у спілкуванні. Техніка спілкування поділяється на техніку мовлення і техніку слухання, які мають свій зміст і форми.

ФІЗІОГНОМІКА (від грец. рЬу$і8 — природа, §потоп — знаючий) роз­робляла систему відповідності між рисами обличчя людини і вла­стивостями її характеру, здібностями і талантами.

ФРЕНОЛОГІЯ — теорія, в якій систематизовано і розвинуто знання про зв'язок психічних особливостей людини з зовнішньою фор­мою її черепа.

ХІРОМАНТІЯ — теорія про зв'язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і западин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю людини, її минулим і майбутнім.

ЦІННІСТЬ — загальноприйняте в філософії, етиці, естетиці, соціології поняття, за допомогою якого характеризуються соціально-історичні значення для суспільства і особистісна суть для індивідів окремих явищ реальної дійсності. Цінність є важливим фактором соціальної регуляції поведінки особистості і взаємостосунків людей.

ЧУТКИ — новини, іноді спотворені, які неформально розповсюджу­ються від людини до людини. Люди, які їх поширюють, виража­ють власне бачення явища і подій, перебільшуючи, як правило, на підсвідомому рівні те, чого вони бояться, або з чим не згідні.

Я-КОНЦЕПЦІЯ — відносно стійка система уявлень індивіда про самого себе. Взаємодія індивіда з навколишнім світом і ставлення до самого себе виступають похідними. Я-концепція як установка відносно себе включає три компоненти: емоційний, когнітивний, вольовий.