Форми фінансування підприємств

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. Термін “фінансування” характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями.

Основні форми фінансування здебільшого класифікують за такими ознаками:

· залежно від цілей фінансування;

· за джерелами надходження капіталу;

· за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства.

Залежно від цілей фінансування виділяють такі його форми:

· фінансування при заснуванні підприємства;

· на розширення діяльності;

· рефінансування;

· санаційне фінансування.

За джерелами надходження капіталу зовнішнє та внутрішнє фінансування.

За правовим статусом інвесторів – власний капітал і позичковий капітал.

Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать:

· кредити банків (довго - і короткострокові);

· кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги;

· заборгованість за рахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).

До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести:

· нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (у т.ч. так звані стійкі пасиви);

· доходи майбутніх періодів.

У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Одним з головних завдань фінансового менеджера є обслуговування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінансово-економічних умов форм фінансування підприємства.

Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:

· Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства.

· Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства.

· Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Крім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик структури капіталу.

· Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.

· Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів.

· Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позик, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

· Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

· Максимізація доходів власників (дивідендна політика). На практиці кваліфіковані фінансові менеджери розробляють власну систему критеріїв, прийняття фінансових рішень, яка, окрім згаданих критеріїв, може бути доповнена іншими чи дещо спрощена.

Загальний огляд порівняльних характеристик фінансування підприємства за рахунок власного і позичкового капіталу представлено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Характеристика форм фінансування

Як доповнення до наведених критеріїв зазначимо, що з позиції підприємства – об’єкта інвестування, власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими чинниками.

Характерною особливістю фінансування підприємств в економічно розвинутих країнах є те, що в останні десятиріччя спостерігається тенденція до зменшення залучення коштів на основі відкритої емісії акцій. Збільшення статутного капіталу шляхом розміщення акцій є “останнім” фінансовим джерелом, до якого вдається менеджмент підприємства. Оскільки додаткова емісія веде, як правило, до зниження біржового курсу акцій, випуск нових акцій здійснюється здебільшого у разі необґрунтованого завищення їх курсу.