Критерії прийняття рішення про вибір правової форми організації бізнесу

Приймаючи рішення щодо створення нового суб’єкта господарювання чи реорганізації існуючого перед керівництвом постає питання щодо вибору найприйнятнішої з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності організації правової форми ведення бізнесу.

За правом власності в Україні можуть діяти суб’єкти господарювання, які належать до державної, комунальної, колективної та приватної форми власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися із створенням юридичної особи в результаті об’єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності, без створення юридичної особи.

Найбільшою групою суб’єктів господарювання в Україні є підприємства колективної форми власності.

Право такої власності виникає на підставі:

· добровільного об`єднання майна громадян, юридичних осіб, для створення кооперативів, господарських товариств і об`єднань;

· передачі державних підприємств в оренду, безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;

· перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства.

Правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення.

При виборі форми організації бізнесу слід проаналізувати ряд чинників. Дещо детальніше зупинимось на основних чинниках.

1) Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з обмеженою відповідальністю, а також змішані форми. Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна певна кількість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити.

2) Можливість участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним. Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Участь в управлінні для власників означає:

· участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта господарювання;

· затвердження його планів та звітів про їх виконання;

· обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів;

· визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

· затвердження річних результатів діяльності підприємства та порядку розподілу прибутку;

· визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу.

3) Можливості фінансування. Можливості використання різних інструментів фінансування в певній мірі залежать від правових обмежень і рівня доступу суб’єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема:

· відкриті АТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

· ТзОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій;

· партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облігацій чи акцій.

4) Умови передачі права власності та права наступності. Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами.

5) Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємств, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу: для підприємств з іноземними інвестиціями.

6) Накладні витрати, зумовлені окремими формами ведення бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерних різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов’язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Слід враховувати також законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7) Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватись лише у формі АТ чи ТзОВ; страховики – юридичні особи – у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю; ломбарди – у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій; ТзОВ, ТзДВ, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Суб’єкти господарювання можуть створювати різного роду об’єднання.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інший рахунок в установах банку, печатку зі своїм найменуванням.

До основних видів об’єднань належать: асоціації; корпорації; консорціуми; концерни.

Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу чи комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Корпорації – договірні об’єднання, створенні на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності від кожного з учасників.

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети. Наприклад, банківські консорціуми створюються з метою зменшення ризику при кредитуванні значних ризикових проектів.

Концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.