Виробничі шкідливості

Виробниче приміщення – замкнутий простір у спеціально при­значених будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей.

Мікроклімат виробничих приміщень – умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення.

Робоча зона – простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників. Вважається простір заввишки 2м над рівнем підлоги або робочої площини.

Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності.

Постійне робоче місце – місце, на якому працюючий знахо­диться понад 50% робочого часу або більше 2-х годин безперервно. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, то вся ця зона вважається постійним робочим місцем.

Непостійне робоче місце – місце, на якому працюючий знахо­диться менше 50 % робочого часу або менше 2-х годин безперервно.

Оптимальні мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпе­чують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але може відчуватися дискомфорт, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Теплий період року – період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього середовища вище +10°C.

Холодний період року – період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює +10° C і нижче.

Абсолютна вологість – це кількість водяної пари в повітрі, виражена для зручності в грамах на кубічний метр (г/м³), або це густина ненасиченої пари. Через густину пари можна знаходити й відносну вологість, адже тиск пари пропорційний її густині, або відносна вологість дорівнює:

де – відповідно, густина ненасиченої пари (абсолютна вологість);

– густина насиченої водяної пари.

Температуру повітря у виробничому приміщенні вимірюють звичайними ртутними або спиртовими термометрами, термометрами опору, термопарами, термоанемометрами. Для приміщень, де спостерігаються теплові випромінювання, температуру визначають подвійним термометром, який складається із двох термометрів відповідно із зачерненим та посрібленим резервуарами. У цьому випадку дійсна температура визначатиметься формулою:

(4.1)

де k – постійна приладу, що наводиться у паспорті або інструкції до приладу;

t_n, t_c, t_T, – значення температур відповідно повітря, посрібленого та зачерненого термометра, °С.

Для знаходження відносної вологості повітря у межах температур від 0 до 60 °С використовують стаціонарний психрометр, який складається із сухого та вологого термометрів.

Сухий термометр показує температуру повітря t, а вологий – власну температуру t в..m. («температуру вологого термометра»), що залежить від інтенсивності випаровування з поверхні резервуара термометра. Резервуар із ртуттю або спиртом вологого термометра обв’язують тонкою тканиною, в кінці якої міститься у відкритій частині мензурки з водою. Випаровування води з поверхні резервуара термометра приводить до поглинання тепла внаслідок чого значення вологого термометра нижчі ніж сухого. На підставі різниці цих показів (сухого та вологого термометрів) за дод. 22 знаходять відносну вологість повітря.

Додаток 19