Структура та класифікація Міжнародних стандартів аудиту.

Аудиторські стандарти – документи, що формулюють єдині базові вимоги й загальні підходи до проведення аудиту.

На основі стандартів формуються навчальні програми для підготовки аудиторів та однакові вимоги для проведення іспитів. Аудиторські стандарти є підставою для доказу в суді якості проведення аудиту й визначення міри відповідальності аудитора.
На теперішній час існують аудиторські стандарти декількох рівнів: • міжнародні; • національні; • внутрішні (стандарти суспільних аудиторських організацій і стандарти аудиторських фірм – внутріфірмові стандарти)

Міжнародні стандарти аудиту (далі - МСА) покликані уніфікувати підхід до аудиту в міжнародному масштабі й сприяти розвитку аудиту в країнах, де рівень професіоналізму нижче загальносвітового.

Класифікація МСА
На теперішній час діють 49 стандартів, поділених на 10 груп:

Група 1 - «вступні зауваження» – містять 3 стандарти, які визначають юридичний статус МСА, містять перелік термінів, описують структуру МСА й приводять класифікацію супутніх послуг.

Група 2 - «зобов'язання» - 7 стандартів, що визначають цілі та основні принципи аудиту, питання відповідальності аудиту та аудиторів, вирішують питання, пов'язані з контролем якості роботи аудиторів, формою й утримуванням робочої документації, визначають поняття «шахрайство» і «помилка».

Група 3 - «планування» - 3 стандарти описують процес планування аудиторських перевірок, питання розуміння аудитором бізнесу клієнта, дається трактування концепції істотності в аудиті.
Група 4 - «кошти (система) внутрішнього контролю» - 3 стандарти, описують процеси оцінки аудит ризику й систем внутрішнього контролю клієнта, у тому числі при використанні клієнтом комп'ютерних інформаційних систем, а також якщо бухгалтерський облік клієнта ведеться сервісними організаціями.

Група 5 - «аудиторські докази» - 11 стандартів, визначають процес збору аудит доказів у різних ситуаціях, розкриває втримування й характер аналітичних процедур, вибіркових перевірок.

Група 6 - «використання роботи третіх осіб» - 3 стандарти, описують процеси використання в ході аудиторських перевірок роботи інших незалежних аудиторів, внутрішніх аудиторів клієнта, експертів і фахівців у різних областях.

Група 7 - «аудиторські висновки й звіти» - 3 стандарти, що дає рекомендації з форми й утримування аудиторських висновків, складання звітів аудиторів, порядок включення в ці звіти додаткової інформації.

Група 8 - «спеціалізовані області аудиту» - 2 стандарти, визначають дії аудитора при складанні звітів по спеціальним завданням аудиту, а також при вивченні прогнозованої аудит інформації.

Група 9 - «супутні послуги» - 3 стандарти, є керівництвом для аудиторів при наданні супутніх послуг: загальним перевіркам фінансової звітності, виконанню погоджених процедур, компіляції (підготовці) фінансової звітності.

Група 10 - «положення по міжнародній практиці аудиту» - 11 стандартів, розкриваються особливості аудиту міжнародних банків, а також особливості аудиту у випадку застосування клієнтами комп'ютерних інформаційних систем. У цій групі також вирішуються різні питання про проведення аудит перевірок: спілкування з керівництвом клієнта, аудит малих підприємств і ін.

64.Сутність аудиторських доказів та їх класифікація.

Для видачі обгрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, до­стовірну і надійну інформацію — аудиторські докази.

Аудиторські докази — це інформація, одержана аудиторами при підготовці висновків, на яких грунтується аудиторський звіт. Ауди­торські докази включають первинні документи і облікові записи, які лежать в основі звітності, а також інформацію, що підтверджується з _зінших джерел, Одержані аудиторські докази можна класифікувати у світлі за­гальноприйнятих правил надання інформації. Особливе значення для аудиту мають прямі докази.

Прямі докази — це дані, що підтверджуються первинними доку­ментами й обліковими записами. Прямі докази підрозділяють на матеріальні та нематеріальні. Матеріальні — це документи і нату­ральні об'єкти. Нематеріальні — це моментніявища, а також кон­трагенти підприємства, на якому проводиться аудит.Докази можуть розрізнятися за характером: візуальні, докумен­тальні, усні, а зале жн о від джерела інформації — внутрішні або зовнішні. За доказовим значенням документи, що перевіряються, поділя­ються на: — первинні документи — письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; — облікові записи (облікові регістри) — носії спеціального фор­мату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінова­ного нагромадження, грунтування та узагальнення інформації з пер­винних документів, прийнятих до обліку; — головна книга — регістр синтетичного обліку, де відобража­ються залишки на початок і кінець звітного періоду і обороти на дебеті і кредиті рахунків; — бухгалтерська звітність; — плани, кошториси, калькуляції; — матеріали перевірок і ревізій; — матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства; — дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного контролю об'єктів аудиту; — неофіційні документи — документи, які робітники підприєм­ства ведуть з власної ініціативи;

— допоміжні документи — документи, в яких викладена думка осіб, що працюють на підприємстві.

Неофіційні та допоміжні документи доказового значення не ма­ють, однак можуть бути використані при виборі напрямку проведен­ня дослідження і перевірки.