Після виконання радіаційно-небезпечних робіт (при виході із зони суворого

режиму АЕС) необхідно:

- обережно, без струшування, зняти додаткові ЗІЗ, забруднені радіоактивними

речовинами;

- пройти дозиметричну перевірку забрудненості рук і основного спецодягу. При

наявності забрудненого основного спецодягу вище допустимих рівнів з дозволу

дозиметриста провести його заміну;

- пройти в санпропускник, зняти спецодяг, обмитись під душом і перевірити наявність

забруднених шкіряних покровів на дозиметричному приладі. При відсутності

забруднень вище допустимих рівнів – одягнути чистий одяг. (Радіоактивне

забруднення стає джерелом зовнішнього опромінення працюючого і можливою

причиною забруднення шкіряних покровів або надходження РР всередину організму.

З цієї причини основний спецодяг, забруднений вище допустимих рівнів, повинен

бути негайно замінений);

- провести санітарну обробку шкіряних покровів тіла (у відповідності до методичних

рекомендацій);

- провести дезеактивацію та дозиметричний контроль техніки, протигазів, одягу,

взуття, спорядження та майна.

16.2

Заходи першої медичної допомоги при утопленні.

Забезпечення свободи дихальних шляхів.

У потопаючого, який наковтався води, але не втратив свідомості, можлива

блювота. Його потрібно звільнити від одягу, витерти насухо, укутати і зігріти. Якщо

блювоти не було, бажано її викликати, шляхом подразнення кореня язика.

Якщо потерпілий втратив свідомість, необхідно якомога швидше очистити

рот і горло від слизу, мулу, піску. У “синюшних” потерпілих необхідно видалити

воду із дихальних шляхів і шлунка (малюнок1).

Малюнок 1. Видалення води із дихальних шляхів і шлунка потопаючого:

а) з підкладенням валика з одягу; б) в положенні на коліні.

Для цього, його кладуть грудьми на своє коліно, таким чином, щоб голова

звисала вниз і ритмічно декілька раз натискують на спину для видалення води. Після

цього проводять штучне дихання методом “рот до рота” і зовнішній (непрямий)

масаж серця. Крім того, необхідно зняти з потерпілого одяг і енергійно розтирати

шкіру сухою шерстяною тканиною, після чого його зігрівають закутуванням,

грілками.

Оживлення “синюшних” потерпілих удається після перебування їх під водою

на протязі 5 хвилин, інколи трохи довше. Оживлення потерпілих з блідою шкірою

удається після їх перебування під водою протягом 10 і більше хвилин.

2. Забезпечення дихання.

Перша допомога потерпілому, яка надається особовим складом, не повинна

заміняти собою допомогу медичного персоналу i має надаватись до прибуття лікаря.

Штучне дихання необхідно проводити тільки в тому разі, коли потерпілий не

дихає або дихає дуже погано (рідко, судомно, мовби схлипуючи, як помираючий), а

також якщо дихання потерпілого постійно погіршується.

Пiд час проведення штучного дихання необхідно уважно спостерiгати за

обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи повiками або зробить

ковтальні рухи гортанню (кадиком), треба перевірити, чи не зробить він

самостійного вдиху. Якщо після декількох миттєвостей чекання виявиться, що

потерпілий не дихає, виконання штучного дихання необхідно негайно відновити.

Проводити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно i

рівномірно, не слід, тому що продовження штучного дихання може завдати йому

тільки шкоди.

Перш ніж почати робити штучне дихання необхідно:

- потерпілого покласти спиною на тверду поверхню;

- швидко, не гаючи ні секунди, звільнити потерпілого від одягу, який

перешкоджає диханню, розв'язати краватку або шарф, зняти ремінь, розстебнути

штани i т.п.;

- так само швидко розкрити рот потерпілого i звільнити його від сторонніх

предметів та слизу (хусткою чи кінцем сорочки). Якщо в глотці знаходиться

стороннє тіло, потерпілого необхідно покласти на бік і постукати кулаком або

долонею між лопатками, після чого витягнути стороннє тіло з рота. Після цього

необхідно повернути потерпілого на спину і знову закинути голову максимально

назад. Ці маніпуляції слід виконати за декілька секунд;

- якщо рот потерпілого міцно стиснутий, розімкнути його шляхом відтягнення

вперед нижньої щелепи: для цього необхідно чотири пальці обох рук поставити

позаду кутів нижньої щелепи i, упираючись великими пальцями в її край, висувати

нижню щелепу так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду верхніх.

Якщо таким чином розкрити рот потерпілого не вдасться, необхідно в кут рота,

між задніми корінними зубами (але не передніми), обережно, щоб не зламати зуби,

вставити дощечку, металеву пластинку, ручку ложки чи інший подібний предмет та

з його допомогою розтулити зуби.

При цьому необхідно слідкувати, щоб язик потерпілого не западав i не закривав

дихальні шляхи. Щоб запобігти западанню язика, нижня щелепа потерпілого має

бути висунута трохи вперед.

Для розкриття гортані необхідно закинути голову потерпілого назад, підклавши

під потилицю одну руку, а другою рукою надавити на чоло потерпі-лого так, щоб

підборіддя опинилося на одній лінії з шиєю. При такому положенні голови просвіт

глотки i верхніх дихальних шляхів значно розширюється i забезпечується повна

прохідність, що є головною умовою успіху штучного дихання.

Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб " з рота до рота".

Спосіб штучного дихання " з рота до рота" полягає в тому, що особа, яка

надає допомогу, виконує видих зі своїх легенів до легень потерпілого безпосередньо

через рот чи ніс потерпілого.

Особа, що надає допомогу, робить глибокий вдих i з силою видихає до рота

потерпілого. При вдуванні повітря, особа, яка надає допомогу, щільно притискає

свій рот до обличчя потерпілого так, щоб, за можливості, охопити своїм ротом увесь

рот потерпілого, а великим i вказівним пальцями кисті руки затиснути йому ніс. У

цей період грудна клітина потерпілого опускається i він довільно робить пасивний

видих. Якщо потерпілий дорослий, видихати слід сильніше, а якщо дитина - слабше.

У хвилину кількість вдувань дорослому дорівнює 12-16, а дитині - 18-20. Вдування

повторюють 2 рази.

Вдування повітря до рота чи носа треба виконувати через марлю, серветку чи

носову хустку, слідкуючи за тим, щоб при кожному вдуванні відбувалося достатнє

розширення грудної клітини потерпілого. При кожному вдуванні грудна клітина

потерпілого має розширюватися та самостійно опускатися. Для забезпечення більш

глибокого видиху можна легким натисканням на грудну клітину допомогти виходу

повітря з легень потерпілого.

У разі неможливості повного охоплення рота потерпілого вдувати повітря в

його легені слід через ніс, щільно закриваючи при цьому рот потерпілого. Якщо

щелепи міцно стиснуті, то штучне дихання теж проводять “ з рота до носа”.

За наявності апарата штучного дихання, після проведення сеансу штучного

дихання способом " з рота до рота" чи " з рота до носа" можна перейти на штучне

дихання за допомогою апарата.

Під час проведення штучного дихання не можна також допускати охолодження

потерпілого (не залишати його на сирій землі, кам’яній, бетонній чи металевій

підлозі). Пiд потерпілого слід підстелити щось тепле, а зверху його накрити.

Особа, що надає допомогу, після 3-5 вдувань повітря у легені потерпілого

визначає наявність пульсу на сонній артерії. За наявності пульсу продовжують

проведення штучного дихання до відновлення самостійного дихання. Якщо пульсу

немає, то для відновлення кровообігу слід почати проведення зовнішнього масажу

серця та продовжувати процедуру штучного дихання.

При цьому слід мати на увазі, що без правильної i своєчасної попередньої

допомоги потерпілому до прибуття лікаря медична допомога може виявитись

запізнілою i неефективною.

3. Забезпечення кровообігу.

Зовнішній (непрямий) масаж проводиться шляхом ритмічних стискань серця

через передню стінку грудної клітини при надавлюванні на відносно рухливу

нижню частину грудини, за якою знаходиться серце. При цьому, серце

притискається до хребта i кров з його порожнин видавлюється у кровоносні судини.

Повторюючи натискання з частотою 60-70 разів на хвилину, можна забезпечити

достатній кровообіг в організмі в разі припинення роботи серця.

Можливість такої імітації роботи серця з'являється в результаті глибокої втрати

м'язового тонусу (напруги) у вмираючого, внаслідок чого його грудна клітина стає

більш рухливою i піддатливою, ніж у здорового чоловіка.

У разі проведення зовнішнього масажу серця потерпілого необхідно покласти

спиною на тверду поверхню (низький стіл, лавку або підлогу), оголити у нього

грудну клітину, зняти ремінь, підтяжки та інші предмети одягу, що заважають

диханню. Особа, яка надає допомогу, має стати з правої чи з лівої сторони

потерпілого і зайняти таке положення, при якому можливий найбільш значний

нахил над потерпілим. Якщо потерпілого поклали на стіл, то особа, яка надає

допомогу, має стати на низький стілець, а при знаходженні потерпілого на підлозі,

особа, що надає допомогу, має стати на коліна поруч з потерпілим. Визначивши

положення нижньої третини грудини, особа, яка надає допомогу, має покласти на

неї верхній край долоні, що розігнута повністю, а потім поверх руки покласти другу

руку i натискати на грудну клітину потерпілого, злегка допомагаючи при цьому

нахилами свого корпусу. Натискання слід проводити швидким поштовхом у такт,

щоб продвинути нижню частину грудини вниз у бік хребта на 3-4 см, а у повних

людей на 5-6 см. Зусилля при натисканні слід концентрувати на нижню частину

грудини, яка завдяки прикріпленню її до хрящових кінцівок нижніх ребер є

рухомою. Верхня частина грудини прикріплена нерухомо до кісткових ребер i при

натисканні на неї може зламатись. Слiд уникати також натискання на кінцівки

нижніх ребер, оскільки це може призвести до їхнього зламу. Ні в якому разі не

можна натискати нижче краю грудної клітини (на м’які тканини), оскільки можна

пошкодити розташовані тут органи, перш за все печінку.

Пiсля швидкого поштовху руки слід залишати у досягнутому положенні

приблизно одну третину секунди. Потім руки зняти, визволивши грудну клітину від

тиску для того, щоб дати їй можливість розправитися. Це сприяє припливу крові з

великих вен до серця i його наповненню кров'ю.

Для забезпечення організму достатньою кількістю кисню, при зупиненні

роботи серця, слід одночасно з масажем серця, проводити штучне дихання способом

вдування повітря до легенів потерпілого.

Оскільки натискання на грудну клітину утруднює її розширення під час вдиху,

вдування слід проводити в інтервалах між натисканнями або під час спеціальної

паузи, передбаченої через кожні 4-6 натискань на грудну клітину.

У разі, якщо особа, яка надає допомогу, не має помічника i змушена проводити

штучне дихання i зовнішній масаж серця одна, слід чергувати проведення вказаних

операцій у такій послідовності: після 2 глибоких вдувань до рота або носа

потерпілого, особа, яка надає допомогу, робить 15 натискань на грудну клітину,

потім знову робить 2 глибоких вдування i знову повторює 15 натискань з метою

масажу серця i т.д.

За наявності помічника один із тих, хто надає допомогу, менш досвідчений у

цьому питанні, має проводити штучне дихання шляхом вдування повітря, як менш

складну процедуру, а другий, більш досвідчений, - проводить зовнішній масаж

серця. При цьому вдування повітря слід проводити до часу припинення натискання

на грудну клітину або перериваючи на час вдування (приблизно на 1с) масаж серця.

При однаковій кваліфікації осіб, які надають допомогу, є сенс кожному з них

проводити штучне дихання i зовнішній масаж серця по черзі, змінюючи один одного

через кожні 5 хв.

Таке чергування буде менш стомлюючим, ніж безперервне проведення однієї й

тієї ж процедури, особливо масажу серця.

Ефективність зовнішнього масажу серця проявляється, в першу чергу, в тому,

що кожне натискання на грудну клітину призводить до появи у потерпілого таких

ознак оживлення:

1) покращання кольору обличчя, яке набуває рожевого відтінку замість

сiроземляного з синюватим відтінком, який був у потерпілого до надання допомоги;

2) відновлення пульсу на магістральних судинах (сонні артерії);

3) з'явлення самостійних дихальних рухів, які стають все більш рівномірними

по мірі продовження заходів з надання допомоги (оживлення);

4) звуження зіниць.

Ступінь звуження зіниць може служити найбільш чітким показником

ефективності надавання допомоги. Вузькі зіниці у потерпілого вказують на достатнє

забезпечення мозку киснем, i навпаки, початок розширення зіниць свідчить про

погіршення забезпечення мозку кров'ю i необхідність прийняття більш ефективних

заходів оживлення потерпілого. У цьому може допомогти підіймання ніг

потерпілого приблизно на 0, 5 м від підлоги і залишення їх у піднятому положенні

протягом усього часу зовнішнього масажу серця. Таке положення ніг потерпілого

сприяє кращому припливу крові до серця з вен нижньої частини тіла. Для

підтримання ніг у піднятому положенні під них необхідно щось підкласти.

Штучне дихання i зовнішній масаж серця слід проводити до появи

самостійного дихання i роботи серця, але поява слабких подихів (при наявності

пульсу), не дає підстави для закінчення штучного дихання. У цьому випадку, як

вказувалось вище, вдування повітря необхідно проводити до моменту початку

власного вдиху потерпілого.

Про відновлення діяльності серця в потерпілого судять за появою у нього

власного, не підтримуваного масажем регулярного пульсу. Для перевірки пульсу

переривають масаж на 2-3 с, i якщо пульс зберігається, то це вказує на самостійну

роботу серця. За відсутності пульсу під час перерви необхідно негайно відновити

масаж.

Довга відсутність пульсу при самостійному диханні i вузьких зіницях вказує на

фiбриляцiю серця. У цьому випадку необхідне продовження заходів щодо

оживлення потерпілого до прибуття лікаря або до доставки потерпілого у

лікувальний заклад при безперервному продовженні заходів оживлення в машині.

Слiд пам'ятати, що передчасне закінчення заходів щодо оживлення (1 хв. i

менше) може призвести до непоправних наслідків. Пiсля появи перших ознак

оживлення зовнішній масаж серця i штучне дихання слід продовжити протягом 5-10

хв, проводячи вдування в момент власного вдиху.

19.1Заходи першої медичної допомоги при переохолодженні Ознаки переохолодження.

Ознаки гіпотермії (переохолодження):

- тремтіння й остуда, які можуть бути відсутніми на пізніших стадіях;

- оніміння;

- втрата координації рухів;

- зніяковіння, незвична манера поведінки;

- температура тіла нижче 35°С.

Якщо у потерпілого одночасно спостерігаються ознаки відмороження і

гіпотермії, у першу чергу надавайте допомогу як при гіпотермії. Цей стан може

призвести до смерті, якщо людину терміново не зігріти. Але навіть у цьому випадку

не варто залишати без уваги відмороження, яке при тяжкому ступені може

призвести до ампутації пошкодженої частини тіла.

2. Заходи медичної допомоги.

Гіпотермія належить до невідкладних медичних станів. Дотримуйтесь

принципів надання першої допомоги і виконайте додатково спеціальні заходи при

гіпотермії:

− викличте " швидку медичну допомогу";

− поступово відігрійте постраждалого, загорнувши його у ковдри або сухий

теплий одяг;

− не намагайтесь зігріти тіло потерпілого дуже швидко, не занурюйте його у теплу

воду, швидке обігрівання може викликати серцеві проблеми;

− будьте надзвичайно уважними при поводженні із потерпілим;

− по можливості прикладіть до тіла теплий предмет (гарячу грілку, пляшки із

теплою водою);

− дайте тепле пиття, якщо потерпілий при свідомості.

Найкраще, якщо відігрівання буде відбуватись із середини тіла (тепле пиття)

одночасно із відігріванням із зовні

19.2Евакуація потерпілого вертольотом.

При здійсненні посадки вертольота не слід стояти під ним, коли він з режиму

висіння виконує зниження, та після його посадки не наближатись до нього, до повної

зупинки двигунів та закінчення обертів несучого та хвостового гвинтів. Посадка та

висадка із вертольоту з працюючими двигунами (без виключення двигунів)

здійснюється тільки з дозволу командира екіпажу вертольоту.

У випадках, коли евакуація проходить без виключення двигунів, слід виконувати

наступні заходи безпеки:

− наближаючись та віддаляючись від вертольота необхідно зберігати похиле

положення тулуба, для забезпечення максимальної відстані від несучого гвинта, і в

процесі цього утримувати головне вбрання руками;

− підходити до вхідних (службових) дверей вертольоту слід з лівого боку носової

частини вертольоту, щоб вас могли бачити пілоти (вхідні двері розташовані за

кабіною пілотів зліва по борту);

− після виходу з вертольоту потрібно якомога скоріше відійти від нього в бік носа та

вліво з тим щоб постійно знаходитись в полі зору пілотів;

− не слід підходити до хвостової частини вертольоту, так як вона являє собою

найнебезпечнішу зону під час роботи двигунів (відстань від кінців хвостового

гвинта до земної поверхні складає півтора метра);

− переносити медичні ноші та інші предмети великих розмірів, в зоні

працюючого несучого гвинта, необхідно нижче поясу, та ніколи не підіймати

їх вертикально, і не переносити їх на плечах (діаметр несучого гвинта складає 22 м в

горизонтальній площині);

− під час наближення та віддалення від вертольоту, в разі здуву потоком повітря

від несучого гвинта головного вбрання, ніколи не потрібно ловити його або бігти за

ним;

− необхідно захищати очі рукою від пилу, піску, снігу при наближенні та віддаленні

від вертольота з працюючими гвинтами. В разі запорошення очей та осліплення

курявою, піднятою працюючими гвинтами, необхідно зігнутися або сісти

навприсядки та чекати сторонньої допомоги. Забороняється у цьому випадку

йти на звук двигунів вертольота або від нього;

− необхідно бути уважним та максимально обережним при виході із вертольоту,

якщо посадочний майданчик слизький або мокрий;

− забороняється відчиняти двері, сідати та виходити з вертольоту без дозволу екіпажу;

При десантуванні рятувальної парашутно-десантної групи та парашутних

контейнерів з рятувальним майном, по можливості, необхідно позначити центр