Нові тлумачення Корану

Серед сучасних тлумачів Корану, які шанують основні догми ісламу, можна зустріти і захисників ісламської теократичної держави, і прихильників монархії, і людей, які симпатизують соціалістичному вченню. Тому діапазон нових тлумачень настанов і догматів Корану вельми широкий.

У багатьох випадках сучасна апологія Корану, нові тлумачення цієї книги без особливих труднощів пристосувалися до буржуазного суспільства. Адже, зрештою, на відміну від феодалізму капіталізм є лише іншою формою експлуатації. Багато представників сучасного ісламського духовенства намагаються показати Коран як книгу, котра містить і захищає ідеї соціальної справедливості, а свого пророка — великим соціальним реформатором. При цьому вони спираються на ранні сури Корану, в яких досить несміливо засуджується ненажерливість багатіїв, що " поїдають" майно сиріт і доводять їх до злиденного існування.

Але в модерністському витлумаченні настанови Корану далекі ві5 закликів до докорінної перебудови суспільства на основі соціальної справедливості й рівності. В умовах піднесення антиімперіалістичного руху в країнах Сходу чимала частина мусульманського духовенства підтримує боротьбу проти неоколоніалізму, але водночас не забуває про посилення релігійного впливу на населення, зміцнення позицій ісламу в арабському світі.

Трипітака. Канонічна буддійська література, відома під назвою " Трипітака" (" три корзини"), виникла в Індії і на Цейлоні протягом останніх двох—трьох століть до нової ери і перших століть нової ери. Очевидно, тексти спочатку писали на пальмових листках і складали в корзини. Звідси й пішла назва. Мовою буддійської літератури були палійська і санскрит.

Буддійський канон частково складений на Першому буддійському соборі в місті Раджагрихі в V ст. до н.е. Згідно з легендою, після смерті Будди ченці зібралися на собор і, вислухавши оповідь учнів покійного про його заповіт щодо правил поведінки ченців, про основні положення його вчення, про філософські роздуми вчителя, визнали його вчення основою свого життя. Остаточну редакцію буддійський канон одержав на Третьому соборі в Паталіпутрі (111 ст. до н.е., період правління Ашоки). Але вперше канон було записано у 80-х роках до н.е. на мові палі (о.Цейлон), і лише в перших століттях нашої ери з´ явився його санскритський варіант — Трипітака. Найповніше збереглася палійська версія Трипітаки, проголошена школою теравадинів, яку багато хто вважає найортодоксальнішою школою в буддизмі.

Канонічні тексти Трипітаки поділяються на три частини. Перша — Віная-пітака (" корзина статусу") — описує обов´ язкові правила прийому до буддійських общин, приписи стосовно життя періоду дощів, правила щодо житла, одягу тощо.

Другою частиною Трипітаки є Сутта-пітака (" корзина повчань"). Це найповніша збірка буддійських повчань і промов. Головну роль у ній відіграють промови Будди і його учнів. Тут вміщено діалоги, вірші, легенди й афоризми. Багато місця відводиться доведенню переваг буддизму над брахманізмом і вигодам від вступу в буддійську общину. Значну увагу приділяє критика аскетизму як методу врятування; йому протиставляються любов, співчуття, відсутність заздрості. Разом із міфами про створення світу тут вмішено оповідь про останні дні життя Будди, обставини його смерті, спалення його тіла і поділ останків після спалення. Ця книга — важливе джерело знань про звичаї, народні традиції, напрями релігійної думки.

Третя частина Трипітаки — Абідарма-пітака (" корзина тлумачення вчення"). Тут у метафізичному й психологічному аспектах розглядається буддійське вчення; чуттєвий світ тлумачиться як породження свідомості самої людини. Сума уявлень, відтворених людиною, і є, згідно з буддизмом, сприйнятий світ. Релігійно-філософські та етичні питання, освітлені в трактатах, розглядаються як одкровення Будди. Ця частина Трипітаки пізніше за інші включена до канону і тому деякими буддійськими богословськими школами не вважається за божественну.

Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки в Три-літаку. Тому у 1871 р. в Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 ченців шляхом співставлення різних списків та перекладів Трипітаки уніфікували її текст, який став канонічним. Цей текст пізніше висікли на 729 мраморних плитах, кожна з яких містилася у крихітному храмі. Так була створена своєрідна бібліотека, яка зберігала канон-Кутодо і стала місцем, шанованим буддистами всього світу.

У канон входить також " Джатакі" — збірник оповідань про 550 попередніх перероджень Будди; це здебільшого фольклорний індійський матеріал. В каноні не говориться про існування конкретного особистого Бога-творця Всесвіту, але він твердить, що у світі панує якась непізнаванна духовна істота, що перебуває у вічному спокої. Ця істота — Будда в собі, Будда в нірвані. Весь матеріальний видимий світ, за буддизмом, не існує реально, а являє собою лише ілюзорний прояв містичного духовного начала — Будди. За буддійськими уявленнями є три світи: земний — світ почуттів, до якого належать люди, тварини, духи; небесний — світ форм, населений богами, і світ абсолютної пустоти, в якому перебуває Будда. Постійно і незмінно існує лише останній, таємний світ пустоти — втілення одвічного духовного начала. Інші світи минущі, бо є лише проявом того самого духовного начала Будди. Кінець кінцем земля і весь видимий матеріальний світ, що називається сансарою, зникне і зіллється з вищим світом пустоти, вічного спокою — нірваною. Таким чином, за буддизмом дійсний матеріальний світ уявляється тимчасовим, минущим фактором, а постійною і вічною основою всього є духовне начало. Поняття " нірвана", що збігається по суті з поняттям про духовне всеохоплююче начало, в буддизмі характеризується так: " Існують учні, пристановище, де нема ні землі, ні води, ні світла, ні повітря; де нема ні безконечності простору, ні безконечності розуму, нічого б там не було; де нема ні уявлень, ні відсутності їх, де нема ні цього світу, ні іншого світу, ні сонця, ні місяця. Це існує без основи, без розвитку, без опори, це є кінець страждання" (Г.Ольденберг. Будда, ero жизнь, уче-ние и община. — М, 1898. — С.263).

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну літературу. В цілому це збірники біографії Будди або коментарі до канону; складалися вони у II—VIII ст. Найбільше неканонічної літератури було написано в IV—VIII ст. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Усі релігії одкровення мають свої священні книги, в яких викладаються основні ідеї віровчення і основні принципи релігійного культу. В зороастризмі такою священною книгою є Авеста. Вважають, що це слово означає " настановлення", " звеличення", " уславлення".

Авеста виникла в першій половині І тис. до н.е. Таке датування дуже приблизне - адже мова йде про діапазон часу в 500 років! - тоді як датування окремих новозавітних книг визначається з точністю до кількох десятиріч.

Тривалий час Авеста зберігалася і передавалась в усній традиції, бо ще в часи Заратуштри його послідовники вважали, що письмо є винаходом злого бога Анхра-Майнью і не користувалися ним для зберігання думок. Потім, очевидно, з І ст. до н.е. Авеста була вже в записі, зробленому при Аршакідах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогідний запис і, мабуть, остаточна редакція Авести була зроблена в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура II (310-379 до н. е.), але він не зберігся. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількістю знаків, що дало змогу більш точно передати вимову термінів. Поряд з цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис називався " Авеста" (" основа", " головний текст"), а другий - " Зенд" (" викладання", " пояснення"). Звідси з'явилася в подальшому неточна назва цієї священної книги " Зенд-Авеста" і навіть хибне твердження про зендську мову.

Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом тривалого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, багато з яких існували ще в доавестійський період. Це - залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст Авести поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, все таки Заратуштра. Дослідники виділили найстародавнішу частину священної книги, яка одержала назву Гат. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам'яткою, достойною початку великої релігії, як вважає історик XIX ст. А.Мензис. Початково Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість яких загинула при вторгненні в Персію Александра Македонського; залишилася лише одна носка.

Авестійська мова, тобто мова, якою написана Авеста, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша частина - Гати, і пізньоавестійський — мова так званої Молодшої Авести, яка ніколи не була розмовною, відразу склавшись як мова жрецтва, " мертва" мова, що має виключно релігійно-культове призначення. Так вона вживається послідовниками зороастризму і тепер.

Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. н. е., усі попередні оригінали і псевдооригінали загинули. Існують тексти Авести тільки авестійською мовою, так звані чисті тексти, і тексти, доповнені перекладами на перську мову та коментарями. Їх звичайно називають " Зенд-Авестами".

Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови французькою в 1771 р., а потім і іншими мовами. Перекладу Авести українською мовою немає.

Питання про батьківщину Авести таке ж спірне, як і питання про батьківщину зороастризму в цілому. Останнім часом остаточно утвердилась думка, що нею є Середня Азія.

Основний сюжет Авести - боротьба бога добра Ахура-Мазди з богом зла Ахра Манью (Аріманом). На тлі цієї боротьби викладається весь віроповчальний комплекс і культові положення зороастризму.

Існує дві редакції Авести. Перша - збірник уривків з різних частин повного комплексу, який до нас не дійшов. Цей збірник компілятивний, це, так би мовити, книга для широкого вжитку. Друга - п'ять книг з цього комплексу, які збереглися, хоч і в далеко неповному вигляді. Вони й дають нам уявлення про Авесту, яка колись існувала.

Перша книга Відевдат (Вендідат) - " Закон проти демонів-девів" - це звід юридичних і ритуальних положень, які мають літургійне застосування.

Потім іде книга Ясна (" богослужіння", " поклоніння", " жертвоприношення"). Це молитовні співи, текст зороастрійського богослужіння, який складається з магічних формул. До них входять найбільш стародавні тексти Хом-Яшт, Гати і Ясна-Хаптахаті. Вважають, що автором Гат є Заратуштра. Гати є ядром, основою Авести, тобто це і є Авеста в найточнішому розумінні слова, а решту тексту збірника називають Молодшою Авестою. З'ясовано, що Гати було написано специфічною релігійною мовою одного із стародавніх іранських племен, вона і увійшла в мовознавство як авестійська мова.

Стародавність Ясни вбачають у тому, що в ній яскраво висловлені ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про перехід до землеробства і осілого скотарства, висловлюється співчуття бідним.

Ясну доповнює книга Віспрат чи Вісперед, що означає - " всі глави, всі головні". Вона містить 24 розділи, звернені до окремих божествглав. Четверту книгу становлять Яшти - гімни, які присвячені окремим богам. Завершується цей комплекс Малою Авестою (Хуртак-Апастак) - виписками з попередніх текстів для широкого використання, тобто щось подібне до молитовника.

Дослідники вбачають в Авесті історію формування зороастризму, його розвиток послідовниками Заратуштри, його доповнення віруваннями і обрядами тих племен і народів, серед яких ця релігія поширювалася. Політичні, ідеологічні та релігійні особливості минулих історичних епох, безумовно, відбились у змісті Авести, але не настільки, щоб стерти значення Гат, вони таки залишилися визначальною частиною цієї книги.

Разом з тим Авеста містить неабиякий пізнавальний філософський, історичний, географічний та інший матеріал. З Авести можемо багато чого дізнатися про життя іранських і середньоазійських племен, навіть часів розпаду первіснообщинного ладу. Це дало підставу історику В.П.Лівшицю виокремити в історії таджицького народу період, який він назвав " Суспільством Авести".

Авеста увібрала в себе багато матеріалів, які дають дуже важливі відомості про народи, серед яких поширювався зороастризм, і про ті часи, коли це відбувалося. Адже науково-історичне значення Авести важко переоцінити, вона не тільки релігійна, а й культурна, мовна, історична та філософська пам'ятка.