Апокаліпсис (гр. – одкровення, розкриття таємного, прихованого) (Одкровення Івана Богослова) – 22 розділи (Лютер не вважав апостольською і достойною канону).

Подвійний характер книги:

- для християн: книга втіхи і підтримки;

- для Римської держави: книга обурення проти неї.

Символічно зображаються події, що мусять настати перед кінцем світу та початком тисячолітнього царства. Висловлює переконання, що після страшних бід з”явиться Христос, який восторжествує над ворогом і покладе основу новому, небесному Єрусалиму.

Пронизаний ненавистю до багатства і запереченням влади (вчення Христа виникло серед бідних верств суспільства).

Зрозуміти твір можна лише в цілому: символи і символічні числа невизначені і багатозначні (666 – Антихрист: грецький варіант імені імператора Нерона, записаний єврейськими буквами, сума числових значень яких дасть це число; папа римський – “намісник Сина Божого”). Як наслідок, церковним уставом не дозволено читань з неї під час богослужінь.

Тлумачення:

есхатологічне, пов”язане з кінцем світу, з подальшою долею людства в цілому. Розповідається про катастрофи, що передуватимуть кінцю світа. Однак після руйнування – вічне Царство Боже;

богословське, розповідає не про кінець світу, а викладає історію християнської церкви в своєрідній пророчій формі. Показана історія церкви в різні епохи, лише останнє видіння – кінець світу;

історичне, апокаліптичний твір, який можна зрозуміти, лише знаючи історію часу її створення. Видіння пов”язані із станом християнства на ранньому етапі його становлення. Гоніння на християн в часи Нерона чи Діоклетіана, обіцянка, що вони завершаться, християнсьво переможе і возвиситься над своїми гонителями.

Звернення до семи церков – стан християнства в кінці І ст.: общини мали своїх начальників (ангелів), але ієрархічна церква ще не склалася.

Говориться про ворожнечу і внутрішню боротьбу в окремих християнських общинах:

- в Ефесі з”явилися лжеапостоли і ненависні християнам-аскетам николаїсти;

- в Пергамській церкві – послідовники Валаама;

- в Фіатирській церкві – пророчиця Єзавель, яка закликала до розпусти і поклоніння ідолам.

Призначення послань семи церквам треба розглядати в чотирьох аспектах:

- як звернення до місцевих церков, яким вони фактично і адресовані;

- як застереження всім церквам, на всі часи, як засіб випробування ними свого духовного стану в очах Божих;

- як особисті, напучувальні, послання до всіх, хто “має вуха, і одночасно такі, щр несуть обіцяння “перемагаючому”;

- як пророчі послання, що розкривають сім стадій духовної історії церкви.

Зміст:

1. Вступна картина появи Сина Людського Івану, що наказує йому написати семи малоазійським церквам (1);

2. настанови семи Церквам: Ефеській, Смирнській, Пергамській, Фіатирській, Сардинській, Філадельфійській і Лаодикійській (2, 3);

3. видіння Бога, що сидить на престолі, і Агнця (4, 5);

4. розкритя Агнцем семи печаток таємничої книги (6, 7);

5. гласи семи труб ангельських, що сповіщають про різні бідування всім, хто живе на землі, про зняття сьомої печатки (8-11);

6. Церква Христова в образі жінки, одягненої в сонце, яка перебуває в муках народження (12);

7. Звір-Антихрист і його помічники-лжепророки (13);

8. підготовчі події перед всезагальним воскресінням і Страшним Судом (14-19):

a) хвалебна пісня 144000 праведників і ангелів, що провіщають долю світу (14);

b) сім ангелів, що мають сім останніх виразок (15);

c) суд над великою блудницею, що сидить на водах многих і на звірі багряному (17);

d) падіння Вавілона – великої блудниці (18);

e) брань Слова Божого із звіром і воїнством його і загибель останніх (19).

9. Загальне воскресіння і страшнний Суд (20);

10. відкриття Нового Неба і нової землі; новий Єрусалим і блаженство його мешканців (21, 22: 5);

11. закінчення: свідчення істинності всього сказаного і заповіт дотримуватися заповідей Божих. Надання благословіння (22: 6-21).

Композиція

Обов”язковий поділ на три частини: Івану було доручено писати про те, що він Бачив, що є і що буде (1: 19):

I. Про те, що бачив; видіння на Патмосі (1: 1-20).

II. “Що є” – про те, що вже стало реальністю того часу – про церкви. Храм був зруйнований, євреї розсіялися: Боже свідчення було доручене Його церквам (І Тим. 3: 15) Þ сім послань семи першохристиянським церквам.

III. “І що буде після цього”, після закінчення періоду Церкви (4: 1 – 22: 21). Це серія з шести предметів, персонажів, явищ, яких завжди по сім. Сюди ж входять п”ять вставних текстів.

“Шість по сім”:

- сім печаток (4: 1 – 8: 1);

- сім труб (8: 2- 11: 19);

- сім персонажів (12: 1 – 14: 20);

- сім чаш (15: 1 – 16: 21);

- сім виразок (17: 1 – 20: 15);

- сім нових явлень (21: 1 – 22: 21).

Вставні тексти:

- ізраїльський залишок і святі тяжкого часу (7: 1 - 17);

- ангел з книгою і два свідки (10: 1 – 11: 14);

- агнець, Залишок і вічне Євангеліє (14: 1 -13);

- збір царів на битву біля Армагеддона (16: 13-16);

- чотири “Алілуя! ” на небі (19: 1-6).

[1] Єдина серед Старозавітних книга, яку не знайшли поблизу Мертвого моря серед інших рукописів.

[2] Твір, у якому зображено важливі для долі народу події минулого на документальній основі, а їх персонажами (принаймні головними) виступають справжні, а не вигадані авторами історичні особи, які прославили себе великими звершеннями.

[3] Містить багато казкових подробиць (атмосфера “Тисячі і однієї ночі”): замість доброго джина постає Бог – радісна звістка приходить вчасно, злодії покарані, навколо панує щастя.

[4] Стала царицею Персії у 478 р., після того, як цариця Астинь зникає з перського горизонту. Іудейська дівчина-сирота, яку виховав дядько Марходей.

[5] Керував Персією (127 провінцій), яка простягалася від Індії до Ефіопії, у 485-465 рр. до н.е.

[6] Значний християнський апостол, іудей. Спочатку належав до фарисеїв і переслідував християн.

[7] Тимофій – пресвітер ефеської церкви, створив ефеську общину, боровся з іудеями.

[8] Тит – християнин острова Крит, що мав створити критську общину.

[9] Яків – молодший брат Ісуса, глава єрусалимської общини.

[10] Іуда – брат апостола Якова.