Лука є одним із перших апологетів християнтсва. Ця апологетика адресована світській владі з метою довести їй “законослухняність” християнства.

Послання апостола Павла [6] (14)

Значення апостола Павла для християнства:

І. Перший став розповсюджувати християнство серед поган, що жили поза Палестиною.

ІІ. Виробив суто християнську обрядовість, звільнивши її від іудейних форм – християнство з іудейської секти перетворилося у світову релігію.

ІІІ. Перший християнський богослов: перетворив християнство з вчення про організації „труждающихся і обтяжених” у вчення про викуплення, основними моментами якого є олюднення Христа, Його смерть і Воскресіння (основні 2 події: смерть і воскресіння, смерть звільнила від рабства гріха і закону).

Основна форма місіонерської діяльності – усні виступи, проповіді.

Існувало більше 14-ти послань (вказівки в текстах Послань до коринтян, колосян), частина - загублені.

Три групи:

І. - Створені у ранній період, їх оригінальність не викликає сумнівів (І і ІІ Послання до солунян (фессалопінікійців), Послання до галатів, І і ІІ Послання до коринтян, Послання до римлян).

ІІ. - Послання, написані з-під стражі (Послання до єфесян, до колосян, до філип”ян, Послання до Филимона).

Авторство сумнівне.

За традицією вважають, що три написані Павлом під час першого перебування під стражею в Римі. Свідчать, що християни сприйняли програму Павла, що перемогла інші напрямки.

ІІІ. – Пастирські послання (І і ІІ Послання до Тимофія, Послання до Тита): вказівки щодо управління християнськими общинами.

Авторство сумнівне.

Всі послання є проявом виховної і організації роботи, засобом спілкування.

Хронологічний порядок:

1. 1 і 2 до солунян.

2. 1 і 2 до коринтян.

3. до галатів.

4. до римлян.

5. до Филимона.

6. до колосян.

7. до ефесян.

8. до филип”ян.

9. І до Тимофія.

10. до Тита.

11. ІІ до Тимофія.

Послання до євреїв – порядок написання стосовно інших послань встановити не вдалося.

І. Послання до римлян – 16 розділів.

≈ 58-59 р.р.

Основи віровчення ранніх християн

Дві думки:

- іудеї–християни не можут виправдатися перед Богом виконанням закону.

- як іудеї-християни, так і християни з поган можуть спастися лише вірою в І. Хр.

Центральна ідея: виправдання, яке іде від віри в Ісуса, дається Божим милосердям.

Вибір Бога не залежить від справ людини.

Вимога підкоритися владі: немає влади не від Бога. Така позиція сприяла укріпленню християнства в суспільстві.

Учительний трактат, позбавлений особистісного характеру – звернення до общини, чужої Павлу.

Виправдатися перед Богом можна лише вірою, без діла (на відміну від Якова, який твердив, що „Віра без діла - мертва”). Яків говорить про те, як виправдовується віра в Бога перед людьми, а Павло – перед Богом.

Композиція:

1. Вступ.(1: 1-17).

2. Увесь світ винен перед Богом (1: 18 – 3: 20).

3. Виправдання вірою в Христа (3: 21 – 5: 11).

4. Воскресіння і нове життя в Христі і ходіння під керівництвом святого Духа (5: 12 – 8: 13).

5. Досягнення вищого результату через благословіння, проголошене Євангелієм (8: 14-39).

6. Євангеліє не відміняє обіцянок, отриманих Ізраїлем через Завіт з Богом (9: 1 – 11: 36).

7. Християнське життя і служіння (12: 1 – 15: 33).

8. Виявлення християнської любові (16: 1 - 27).

ІІ. Перше послання до коринтян (столиця провінції Ахасії) – 16 розділів.

≈ 57-58 р.р.

Найцінніше з історичної точки зору.

Має дещо ліричний характер: виявлення суму, стурбованості, священного гніву апостола.

Закликає коринтян до миру і любові, вирішує ряд морально-церковних питань.

Коринт – багате місто, в якому є бідність; царство науки та мистецтва, однак процвітає аморальність.

Проблеми життя в очікуванні Христа: кожен сам вибирає для себе аскетичний або інший спосіб життя, не примушуючи інших жити за його міркою.

Християнин має право на все, але не має права перетворюватися на раба якоїсь пристрасті.

Павло не заперечує залучення до общини багатих людей.

Суть християнського абсолюту: любов („Все у вас хай буде з любов’ю”).

Загальна тема: поведінка християнина.

Композиція:

1. Вступ: перебування віруючого під благодаттю (1: 1-9).

2. Суперечки: розділення в середовищі віруючих як щось суперечливе цілому (1: 10-4: 21).

3. Засудження аморальності і наказ про дисципліну (5: 1-6: 8).

4. Святість тіла і християнського шлюбу (6: 9-7: 40).

5. Про споживання м’яса і про обмеження християнської свободи (8: 1 – 11: 1).

6. Християнський порядок і Вечеря Господня (11: 2 - 34).

7. Духовні дари, що стосуються тіла, церкви і християнського служіння (12: 1-14: 40).

8. Воскресіння мертвих (15: 1-58).

9. Особливі вказівки і привітання (16: 1-24).

ІІІ. Друге послання до коринтян – 13 розд.

Спрямоване проти іудеїв-християн, що налаштовували коринтян проти Павла. Викликане необхідністю захищати Павлу свій апостольський авторитет від початку його і в процесі всього становлення.

Має багато цінних автобіографічних зауваг.

Складне для розуміння через брак історичних фактів: окремі натяки щодо подій залишаються незрозумілими.

Композиція:

1. Причини, на які спирається апостол Павло у своїй діяльності (1: 1-7: 16).

2. Про розбір паперів на користь бідних віруючих в Єрусалимі (8: 1-9: 15).

3. Павло захищає свій апостольський авторитет (10: 1-13: 14).

ІV. Послання до галатів – 6 розділів(мешканці римської провінції Галатія)

≈ 56 р.

Захищає свою місіонерську діяльність від нарікань з боку іудеїв-християн, на чолі яких – Яків, Петро та Іоанн.

Вперше формулює властиву для нього думку: виправдання однією вірою.

Можливість перетворити нове вчення в релігію всіх народів імперії, в державну релігію.

Трактує Мойсеїв Закон як „дітоводець до Христа”: з прийняттям християнства Закон втрачає свою силу.

Композиція:

1. Привітання (1: 1-5).

2. Тема (1: 6-9).

3. Євангеліє Павла як одкровення (1: 10-2: 14).

4. Виправдання за вірою, не за ділами, як передбачено законом (2: 15-3: 24).

5. У своєму житті віруючий керується правилами, що виходять з дії благодаті, а не закону (3: 25-5: 15).

6. Освячення здійснюється Духом Святим, а не законом (5: 16 - 24).

7. Напучування і закінчення (5: 25 – 6: 18).

V. Послання до єфесян - 6 розділів.

Невідомий автор, що сприйняв вчення.

Христос – Логос (один з учнів Павла).

≈ 130-140 роки.

Близьке до Книги Ісуса Навіна.

Відрізняється від дійсних послань Павла:

- висловлює чужу для Павла думку, що християнство – це таємниця, від віків захована в Бозі;

- теорія про перебування в повітрі злих духів.

Композиція:

1. Апостольське привітання (1: 1-2).

2. Становище віруючого „во Христі” і „на небесах” - виключно по благодаті (1: 3-3: 21).

3. Ходіння і служіння (4: 1-5: 17).

4. Ходіння і духовна війна віруючого, що наповнений Духом (5: 16-6: 24).

VI. Послання до филип”ян (Македонія) – 4 розділи.

≈ 62-63 роки.

Закликає до єдності і чистоти, застерігає від захисників іудейських форм християнства.

Стосунки Павла з християнами Филипп були дуже близькі – тепле і сердечне послання.

Тема: християнський досвід.

Центральна думка: „Для мене життя – Христос, а смерть – здобуток” (1: 21).

Композиція:

1. „Христос- це життя віруючого, який радіє і в стражданнях” (1: 1-30).

2. Христос, що радіє і принижений служінням, – приклад для віруючого (2: 1-30).

3. Незважаючи на труднощі і недосконалість, віруючий в радості дивиться на Христа, пране до Нього (3: 1-21).

4. Христос дає віруючому силу радіти і в тривогах (4: 1-23).

VII. Послання до колосян – 4 розділи.

Невідомий автор.

≈ 120 років.

Розкривається божественні достоїнства Христа і велич його викупних заслуг, викладаються загальні і часткові обов’язки християн.

Спрямоване проти двох помилкових вчень:

1. Алексадрійський аскетизм („не торкайся, не вкушай”).

2. лжемістицизм („проникнення в невідоме”) – наслідок філософських роздумів.

Композиція:

1. Вступ (1: 1-8).

2. Апостольська молитва (1: 9-14).

3. Прославляння Христа-творця, Вибавителя, що вселяється у віруючого Духом Святим (1: 15-29).

4. Втілення Божества в Христі, в якому віруючий здобуває повноту (2: 1-28).

5. Єднання віруючого з Христом в житті воскресіння і слави (3: 1-4).

6. Життя віруючого – плід єднання з Христом (3: 5-4: 6).

7. Християнське спілкування (4: 7-18).

VIII. Перше послання до солунян (Македонія) – 3 розділи.

Найраніший документ Нового Завіту.

≈ 53-54 роки.

Перероблене багато разів: канонізоване в ІІ ст..

Є свідченням того, що християни рано почали проповідницьку діяльність серед язичників.

Закликає жити свято і не сплакувати померлих, що вірили в Христа, бо вони воскреснуть з мертвих перед пришестям Христа.

Проблеми щодо відстрочки кінця світу і другого пришестя Христа. Викладає основну суть християнського вчення: Ісус помер за людей, щоб дати їм нове життя.

Тема розкривається в трьох аспектах:

1. Утвердження молодих учнів (віруючих) у вже викладених їм істинах.

2. Спрямований на них заклик прагнути до святості.

3. Утішання стосовно їх померлих близьких.

Ідея другого пришестя Христа.

Викладає основні доктрини християнської віри:

- обраність (1: 4);

- Дух Святий (1: 5-6; 4: 8; 5: 19);

- свідчення віри (1: 5);

- Троїця (1: 1; 5-6);

- звернення (1: 9);

- Друге пришестя Христа (1: 10; 2: 19; 3: 13; 4: 14-17; 5: 23);

- поведінка віруючих (2: 14; 4: 1);

- освячення (4: 3; 5: 23);

- день Єгови (5: 1-3);

- Воскресіння (4: 14-18);

- потрійна природа людини (5: 23).

Композиція:

1. Зразкова церква і три подвиги християнського життя (1: 1-10).

2. Зразковий служитель і нагорода його (2: 1-20).

3. Зразковий брат і освячення віруючого (3: 1-13).

4. Зразкове „ходіння” і надія віруючого (4: 1-18).

5. Зразкове „ходіння” і день Господень (5: 1-28).

ІХ. Друге послання до солонян – 3 розділи.

Невідомий автор (відрізняється від І-го послання змістом і лексикою).

≈ 70 роки.

„Відсуває” близькість другого пришестя, вказує його ознаки і говорить про Антихриста. Закликає відмовитись від бездіяльності, вернутися до праці, заробляючи собі на хліб.

Спроба відмовитися від екзальтованого очікування Месії і почати облаштовувати своє життя в цьому світі.

Композиція:

1. Привітання (1: 1-4).

2. Втішання (1: 5-12).

3. Настанови щодо дня Господня і людини гріха (2: 1-12).

4. Напучування і апостольські настанови (2: 13-3: 15).

5. Благословіння і переконування (3: 16-18).

Х. Перше послання до Тимофія [7] – 6 розділів.

Невідомий автор.

≈ 115- 125 р.р.

Настанови пастирського характеру. Відображає стадію становлення ієрархічної церкви.

Ідея: „Щоб ти знав, як мусиш чинити в домі Божому” (3: 15).

Композиція:

1. Осудження законничества і поверхових вчень (1: 1-20).

2. Молитва і порядок, встановлений Богом стосовно чоловіків і жінок в церкві (2: 1-15).

3. Про неохідні якості пресвітерів і дияконів (3: 1-16).

4. Поведінка „доброго служителя” (4: 1-16).

5. Праця „доброго служителя” (5: 1-6: 21).

ХІ. Друге послання до Тимофія – 4 розділи.

Схоже на попереднє.

Закликає укріплятися в вірі, бути відданим Господу.

Композиція:

1. Апостольське привітання (1: 1 - 18).

2. Шлях достойного служителя в часи відпадіння (2: 1-26).

3. Відступництво і Слово (3: 1-17).

4. Вірний воїн і вірний Господь (4: 1 - 22).

ХІІ.Послання до Тита [8] – 3 розділи.

Схоже на два попередні.

Порядок у церкві.

Композиція:

1. Властивості і функції керуючих братів (1: 1-16).

Пастирське служіння істинного керуючого брата (2: 1-3: 15).

ХІІІ.Послання до Филимона – 1 розділ.

≈ 62 р.

Має особистий характер.

Написане з приводу повернення Филимону його біглого раба Онисима, що прийняв християнство.

Автор ставиться до рабства як до Божої волі: раб мусить служити хазяїнові, як і Христу. Християнська любов може виразитися і у ставленні до рабів.

Настанови щодо:

1. практичної праведності;

2. християнського братолюбія;

3. християнської поштивості і ввічливості;

4. прояву закону любові.

Композиція:

1. Привітання (1-3).

2. Характер Филимона (4-7).

3. Клопотання за Онисима (8-21).

4. Привіти і завершення (22-25).

ХІV.Послання до євреїв (умовний заголовок, не адресувалося жителям Палестини) – 13 розділів.

Невідомий автор

≈ 66 р.

Ветхий Заповіт – прообраз Нового.

Іудейство – лише слабкий натяк на християнство.

Мета: показати славу, велич і важливість Нового Завіту (як матеріал до порівняння – ветхозавітні поняття).

Релігійні ідеї практичного характеру: про християнську твердість і терпіння, про горе як прояв караючої і виправляючої Божої волі.

За формою не схоже на лист: відсутні традиційні звертання, благословіння апостолів, ім’я автора (має теоретичний характер, характер повчання).

Найбільш досконале щодо мови і стилю серед усіх творів Нового Завіту.

Композиція: 6 розділів, до яких входять 5 вставних частин, що вміщують напучування:

1. Велике спасіння (1: 1-2: 18 (2: 1-4 – вставна частина)).

2. Божий спокій (3: 1-4: 16 (повністю є вставною частиною)).

3. Наш великий Першосвященик (5: 1-8: 6 (5: 11-6: 12- вставна частина)).

4. Новий Завіт і небесна скинія (8: 7-10: 39 (10: 26-39 – вставна частина)).

5. Переваги віри (11: 1 - 40).

Поклоніння і „ходіння” віруючого священика (12: 1 – 13: 25 (12: 3-17 – вставна частина)).