Системи управління запасами.

У процесі управління запасами приймається два види управлінських рішень:

1. Рішення щодо часу видавання замовлення на закупівлю.

2. Рішення щодо кількості та обсягу замовлення.

Рішення, які приймаються в процесі управління запасами, безпосередньо впливають на такі види витрат.

1. Вартість предметів закупівлі. Ціна на матеріали може залежати від видів знижок, які надаються в залежності від:

а) кількості сировини та матеріалів, які закупаються відповідно до одного замовлення;

б) загальної вартості замовлення (декілька позицій замовляються у одного постачальника);

в) терміну, коли розміщується та сплачується замовлення.

2. Витрати на оформлення замовлення, які складаються з конторських витрат.

3. Витрати на зберігання виробничих запасів. До них належать:

- вартість капіталу, інвестована в запаси;

- податки та страхові збори, які залежать від вартості запасу;

- падіння цінності запасів унаслідок старіння, псування, а також крадіжок.

4. Витрати, які виникають унаслідок відсутності запасів. До них належать:

- утрачений час або понаднормові роботи, які виникають внаслідок відсутності важливих для виробництва сировини та матеріалів;

- витрати, які пов'язані з частковими або терміновими відвантаженнями продукції споживачам;

- утрачений обсяг збуту або навіть втрачені клієнти.

Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, а саме величина потреби у матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання може здійснюватись за системами " максимум-мінімум", " стандартних партій", " стандартних інтервалів" тощо.

В Україні найбільш відома система '''максимум-мінімум'", згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов, замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається " точкою замовлення" та обчислюється за формулою:

Мз.з = Мз.пд + Мз.стр. + Мд* tз, (12)
де Мз.пд - величина підготовчого запасу;
Мз.стр - величина страхового запасу;

Мд - середньодобові витрати матеріалу в натуральному виразі;

tз - час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження

чергової партії матеріалів.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства й вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій. Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: утрати й витрати, пов'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають

Відповідно до системи EOQ, оптимальною є така партія поставки (Попт.), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с.) на придбання (С м.п.) і зберігання (С м.з) матеріалів, тобто коли

См.с. =С м.п. + С м.з.—— до min (13)
Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо

Мр

См.п. =———— х Сп, (14)
Попт.

Попт
См.з. = ——— х Цм х Рн, (15)

де Мр - річна потреба у матеріалах;

Сп — транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки; Цм — ціна одиниці матеріалу;

Рн - коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою (формула Уілсона):

2Мр х Сп

Попт= ——————— (16)
Цм х Рн