Тема 2. Методологія наукових досліджень

План

1. Поняття методології та методики наукових досліджень.

2. Методологія теоретичних досліджень.

3. Основи методології досліджень емпіричного рівня.

4. Пізнавальні прийоми і форми наукових досліджень.

1. Поняття методології та методики наукових досліджень

Методологія в перекладі від грецького слова (пізнання + вчення) - це вчення про методи дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки.

Поняття методології є складним. Найбільш доцільним є визначення методології як теорії методів дослідження, створення наукових концепцій, як системи знань про теорію науки або системи методів дослідження.

Методологія — це наука про структуру, логічну організацію, засоби і методи діяльності взагалі.

Основні функції методології зводяться до наступного:

· визначення способів отримання наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

· визначення шляху, на якому досягається мета;

· забезпечення отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

· введення нової інформації до фонду теорії науки;

· уточнення, систематизація термінів і понять у науці;

· створення системи наукової інформації.

Нині методологія виступає як окрема наукова дисципліна, яка вивчає технологію проведення наукових досліджень, опис і аналіз етапів досліджень і низку інших проблем.

Головна мета методології науки — вивчення і аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці.

Методологія - це схема, план вирішення поставлених завдань наукового дослідження.

Найбільш важливим для методології науки є визначення проблеми, побудова предмета дослідження і наукової теорії, перевірки істинності результатів.

Осмисленням методів наукового пізнання, розробкою його методології займались видатні вчені як минулого, так і теперішнього часу: Аристотель, Ф. Бекон, Г. Галілей, І. Ньютон, Г.Лейбніц, М.Ломоносов, Ч.Дарвін, Д. Менделєєв, І. Павлов, А.Ейнштейн, Н. Бор, Ю.Дрогобич та інші.

У період античної культури з'явились перші паростки методології отримання нових знань. Так, стародавні греки найбільш доцільним способом відкритгя нових істин визнавали дискусії.

Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми вимагає певної методики дослідження.

Методика — це вчення про особливості застосування окремого методу чи системи методів. Методика є системною сукупністю прийомів дослідження, це система правил використання методів, техніки дослідження. Якщо ця сукупність строго послідовна від початку дослідження і до отримання результатів, то це називається алгоритмом.

Рис. 1.

У загальних положеннях:

· визначається мета дослідження;

· формулюється основна гіпотеза;

· подається обґрунтування висування її для проведення дослідження;

· визначається розділи і етапи дослідження теми їх виконавці;

· визначаються галузь, на матеріалах якої провадиться дослідження, базове підприємство;

· передбачаються форма та місце запровадження результатів дослідження;

· вибираються основні показники техніко - економічного обґрунтування дослідження.

Основна частина містить:

· виклад вказівок щодо організації;

· проведеннядослідження теми.

У основній частині визначаються: об’єкти дослідження, методи дослідження, джерела інформації, узагальнення і реалізація результатів дослідження.

Основну частину розділяють до плану дослідження на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.

У кожному підрозділі: відображається попереднє узагальнення результатів з досліджуваного питання, експериментування їх, оприлюднення проміжних результатів та на основі обліково – статистичної інформації розробляються: таблиці, схеми, графіки тощо.

У висновках: узагальнюються результати та надаються пропозиції.

Методика дослідження повинна: відображати постановку питання; об’єкт дослідження; інформаційне забезпечення; методичні прийоми та процедури дослідження; узагальнення і реалізація результатів проведення дослідження.

Отже, методика дослідження за обраною темою включає структуру, робочі гіпотези, їх обґрунтування та доведення, інформаційне забезпечення та передбачувані результати.

Методичний задум дослідження та основні його етапи.

Етапи дослідження - це реалізація певного задуму на основі поєднання всіх структурних елементів методики дослідження, яка визначає порядок проведення дослідження, основні його етапи.

Дослідження включає такі основні етапи:

· вибір проблеми та теми дослідження;

· визначення об’єкта, предмета, мети і постановки задач;

· розробку гіпотези дослідження;

· вибір методів, розробку методики дослідження;

· перевірку гіпотези;

· безпосереднє дослідження;

· формулювання попередніх висновків, їх апробацію та уточнення;

· обґрунтування заключних висновків та формулювання практичних рекомендацій;

· перевірка та втілення одержаних результатів у практичну діяльність;

· оформлення виконаної роботи.

Вибір області сфери дослідження найбільш відповідальний момент дослідження, залежить від ряду чинників, зокрема досвіду дослідника, актуальності, новизни, перспективності, професійних інтересів, складу мислення тощо. Треба пам’ятати, що проблема - це категорія, яка означає щось недосліджене в науці, це те, що треба дослідити, відкрити, довести.

Тема дослідження відображає основні характерні риси проблеми. Саме точне формулювання теми, чітко обмежуючи рамки дослідження, конкретизує основний задум, створюючи певні позитивні моменти успішності дослідження.

Об’єкт - сукупність зв’язків, відносин, якостей, яка й служить джерелом необхідної для дослідника інформації.

Предмет дослідження конкретизує межі об’єкта, вказуючи на те, що саме буде досліджуватися.

Із предмета дослідження випливає його мета і завдання. Мета формулюється стисло, точно конкретизуючи те, що буде досліджуватися. Розвивається і конкретизується мета в задачах дослідження.

Перша задача пов’язана з виявом, уточненням, методологічним обґрунтуванням природи і структури об’єкта, який вивчається.

Друга задача пов’язана з аналізом реального стану предмету дослідження, динаміки, внутрішніх протиріч тощо.

Третя задача пов’язана з моделюванням задачі, її дослідно-експериментальною перевіркою.

Четверта задача пов’язана з виявленням шляхів і засобів підвищення ефективності досліджуваного явища або процесу, тобто з практичними аспектами роботи, з пропонуванням деяких заходів щодо покращення стану досліджуваної проблеми.

Розробити методику дослідження, значить запропонувати сукупність прийомів, способів дослідження, порядок їх застосування для одержання результатів.

Методика представляє собою модель дослідження, розгорнута в часі. На основі цього треба скласти програму дослідження, де чітко окреслити:

· що досліджується;

· за якими показниками;

· які критерії дослідження;

· порядок використання тих чи інших методів тощо.

Вдало розроблена методика організує дослідження, забезпечує одержання необхідних фактичних матеріалів, на основі яких будуть зроблені висновки.

Висновки дослідження мають бути:

· усестороннє аргументованими, які узагальнюють основні досягнення;

· базуватися на накопиченому матеріалі;

· бути науково послідовними.

При оформленні результатів дослідження треба дотримуватися наступних правил:

· назви і зміст розділів і підрозділів повинні відповідати темі дослідження, не виходячи за їх межі, зміст розділів повинен вичерпувати тему, а підрозділів - розділ у цілому;

· треба обмірковувати план, провідні ідеї кожного розділу і підрозділу на основі вивчених матеріалів;

· вивчаючи літературні джерела, одночасно треба складати бібліографію (довідковий апарат і список літератури). Стиль викладення повинен поєднувати в собі наукову строгість і діловитість, доступність викладення та виразність.

Перед заключним оформленням чистового варіанту провести апробацію роботи, одержати рецензії, провести обговорення. Після цього вилучити недоліки і закінчити оформлення роботи.

2. Методологія теоретичних досліджень

Теоретичне дослідження з методологічної точки зору належить до вищого рівня наукового знання. Воно розкриває і обґрунтовує більш глибинні і суттєві сторони явищ, які вивчаються.

На теоретичному рівні дослідження використовуються такі загальнонаукові методи: ідеалізація; формалізація; аналіз; синтез; індукція; дедукція; прийняття гіпотез; створення теорії; узагальнення.

Ідеалізація — це уявне створення об'єктів і умов, які не існу­ють в дійсності і не можуть бути практично створені. Наприклад, поняття абсолютно чорного, абсолютно білого тіла, ідеальної рідини. Ідеалізація досягається багатоступеневим абстрагуванням і правомірна тільки в певних межах.

Формалізація — це метод вивчення різних об'єктів, при якому основні закономірності явищ і процесів відображаються в зна­ковій формі за допомогою формул або спеціальних символів. Символіка штучної мови (хімія, математика, економіка) дозволяє фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлумачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.

Гіпотеза — це науково обґрунтована система умозаключень, через яку на основі низки чинників формуються висновки про існування об'єкта, зв'язків або причини явища. Гіпотези є формою переходу від фактів до законів.

Створення теорії це найбільш висока форма узагальнення і систематизація знань. Вона є сукупністю основних ідей, понять, тлумачень в тій чи іншій галузі науки, об'єднаних в одну достовірну систему знань про об'єкт теорії. Необхідними елементами теорії є експериментальні факти, гіпотези, закони.

Завдання наукової теорії проявляються в прогнозуванні нових явищ, які раніше не спостерігались.

Теорія має характеризуватися евристичністю, конструктив­ністю, простотою.

Евристичність теорії полягає у її передбаченні, поясненні можливостей. Математичний апарат теорії повинен дозволяти робити не тільки точні кількісні передбачення, а й відкривати нові явища.

Конструктивність теорії полягає в простому здійсненні за певними правилами перевірки основних її положень.

Простота теорії досягається застосуванням узагальнених за­конів, скороченням і ущільненням інформації з допомогою пев­них скорочень (визначень).

Дедукція — метод дослідження, що полягає втому, коли кон­кретні положення виводяться із загальних.

Індукція — це метод, при якому за конкретними фактами і явищами встановлюються загальні принципи і закони.

Аналіз - це спосіб наукового дослідження, за яким явище поділяється на складові.

Синтез - дослідження явища в цілому, на основі об'єднання пов'язаних один з одним елементів в єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнити поняття, закони і теорії.

У наукових дослідженнях широко застосовують метод абстрагування: відмова від другорядних фактів з метою зосередження на важливих особливостях явища, яке вивчається.

У ряді випадків використовують аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової теорії, за яким деякі аксіоми (постулати) приймаються без доказів і потім використовуються для отримання подальших знань за певним логічним правилом.

Одним із важливих методів наукового пізнання є аналогія, за якої одержують нові знання про об'єкти чи явища на основі того, що вони є подібні до інших. Аналогія тісно пов'язана з моделюванням.

Гіпотетичний метод пізнання передбачає розробку наукової гіпотези, наукового передбачення, які мають елементи новизни на базі основних методів. У прикладних науках цей метод є основним. Його методологія включає наступне: вивчення фізичної, економічної і інших сторін суті явища, яке досліджується за допомогою методів моделювання, аналізу, синтезу тощо.

Останнім часом більшого значення набувають дослідження з питань прогнозування і економічного обґрунтування, а також організації виробництва. На теоретичному рівні проводяться логічні дослідження зібраних фактів, вироблення понять, тверджень, робляться умозаключення.

При вивченні складних, взаємопов'язаних проблем використовують системний аналіз, який широко застосовується в економіці, менеджменті. В основі системного аналізу лежить поняття системи, під якою розуміють сукупність багатьох об'єктів з фіксованими між ними відносинами.

Системний аналіз складається із чотирьох етапів.

Перший — визначення об'єкта, цілей і завдань дослідження, а також критеріїв для вивчення і управління об'єктом. Неправильно поставлене завдання може звести нанівець всі результати наступного аналізу.

Другий етап - визначаються межі системи, її структура; об'єкти і процеси, що мають відношення до поставленої мети.

Третій, основний етап передбачає складання математичних моделей досліджуваної системи.

На четвертому етапі отриману математичну модель аналізують і формують висновки.

Отже, теорія виступає як доказ істинності експерименту. Успішне виконання теоретичних досліджень залежить не тільки від світогляду, наполегливості і цілеспрямованості наукового працівника, і від того, в якій мірі він володіє методами дедукції і індукції.

3. Основи методології досліджень емпіричного рівня

Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізнавальні завдання, що з'являються при вирішенні наукових проблем. Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, опис і вивчення фактів, явищ і процесів. Емпіричні дослідження дають можливість отримувати інформацію про стан явищ, процесів і сприяють поглибленню їх аналізу.

На емпіричному рівні науковець отримує нові знання на основі досліду за допомогою опису, спостереження та експерименту.

Спостереження — це спосіб пізнання об'єктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній тактиці.

Найбільш ефективним джерелом емпіричних знань є науковий експеримент.

Більше 2/3 всіх наукових працівників зайняті експериментальною роботою.

Експеримент — це система операцій, впливу або спостережень, спрямованих на одержання інформації про об'єкт при до слідницьких випробуваннях, які можуть проводитись в природних або штучних умовах при зміні характеру проходження процесу.

Експеримент проводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм істини теорії і гіпотез. Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш широкого і глибокого вивчення теми наукового дослідження.

Методологія експерименту включає такі основні етапи:

· розробка плану-програми експерименту;

· оцінка виміру і вибір засобів для проведення експерименту;

· проведення експерименту;

· обробка і аналіз експериментальних даних.

В умовах комп'ютеризації можна дещо змінити схему, оскільки значно зростає швидкість і підвищується точність, що дозволяє зменшити обся­ги експериментальних досліджень.

Результатом емпіричних досліджень, що проводяться дослідним шляхом, є конкретні факти і вони стають носіями елементарного знання.

На емпіричному рівні пізнання формується ряд прикладних наук.

4.Пізнавальні прийоми і форми наукових досліджень

До пізнавальних прийомів належать: моделювання, ідеалізація, абстракція, узагальнення, уявлений експеримент.

Моделюванням називають метод дослідження об'єкта, про­цесу, явищ на моделях. Модель у широкому розумінні - це матеріальне або розумове уявлення об'єкта дослідження в образі більш доступному і сприятливому для вивчення, ніж сам оригінал.

Між моделлю і оригіналом має бути певна відповідність.

У кожному конкретному випадку модель зможе виконувати свою роль тільки тоді, коли міра її відповідності оригіналу буде визначена досить чітко. Ця відповідність досягається за допомогою так званих критеріїв подібності.

Моделювання широко застосовується як у теоретичних, так і експериментальних дослідженнях. Важлива пізнавальна функція моделювання — це пошук нових ідей, гіпотез, теорій. Часто буває так, що теорія початково виникає у вигляді моделі, яка дає спрощене пояснення явища і виступає як первинна робоча гіпо­теза, яка зможе перерости в теорію. При цьому в процесі моделювання виникають нові ідеї і форми експерименту, відкриваються невідомі факти.

Ідеалізація є пізнавальним прийомом, коли конструюється так званий ідеальний об'єкт, якого немає в дійсності. При створенні ідеального об'єкта спираються на реально існуючий прообраз. Разом з тим, ідеальному об'єкту надаються такі ознаки і властивості, які в принципі не можуть належати його реальному прообразу. 3 ідеалізацією тісно пов'язана абстракція.

Абстрагування — метод наукового пізнання, суть якого полягає у виділенні кількох ознак або властивостей об'єкта, що досліджується, при означеному розумовому відключенні інших властивостей, зв'язків і відносин предмета.

Характерною особливістю теоретичних досліджень є широке застосування узагальнень — прийомів здобуття нових знань шляхом розумового переходу від конкретних висновків і заключень до більш загальних, які відобра­жають суть дослідження. Перехід від конкретного до загального супроводжується більш високою мірою абстрагування.

Ідеалізація, абстрагування, узагальнення є основою загальної форми науково-дослідного евристичного мислення — мисленого експерименту. Це один із важливих пізнавальних прийомів теоретичного мислення.

Суть розумового експерименту полягає в тому, що за допомогою тільки уявного об'єкта дослідження розглядається в «чистому вигляді» незалежно від конкретної форми його взаємодії з навколишнім світом.

Важливою перевагою уявного (розумового) експерименту перед реальним є те, що в уяві можна проводити такі уявні експерименти, проведення яких у дійсності неможливе.

В основі будь-якого уявного (розумового) експерименту явно чи неявно є запитання: «Що зміниться, якщо..?». Без такої постановки питання експеримент втрачає цінність.

З пізнавальними прийомами тісно переплітаються такі форми узагальнень, як індукція і дедукція, аналіз і синтез. Ці форми і методи є важливими системами розумової діяльності вченого.