Молодіжні релігійні організації.

Окремо слід виділити молодіжні релігійні об’єднання, що утворюються в Україні. Після падіння тоталітарної системи значний відсоток молоді звернувся у пошуках самореалізації до релігії. Зокрема, це пов’язано з національним рухом, що набув своєї кульмінації у 1991 році. Молодь, яка обрала участь у цих рухах здебільшого декларувала свою приналежність до «популярних» тоді конфесій (Українська Греко-Католицька церква, Українська Автокефальна Православна церква). Також великий відсоток молоді звертається до протестантських церков, різноманітних сект та містичних, псевдо-релігійних культів. Наприклад: «Українська молодь Христові», Християнська молодіжна організація Церкви Адвентистів 7 Дня, Молодіжна рада церков ЕХБ України тощо.

М олодіжні фахові об’єднання, організації за інтересами.

Молодіжні об’єднання, які політично не заангажовані, утворюють наступну групу організацій, яка перевищує всі попередні, не лише за своєю кількістю, але й за кількістю членів.

Керуючись головним критерієм– характером діяльності, можна виділити таку типологію:

1. Фахові молодіжні структури. Утворюються головним чином за ознакою фахової приналежності, під час навчання або роботи. Об’єднують не лише студіюючу молодь, а й молодих спеціалістів. В Україні існує цілий ряд молодіжних фахових організацій. Складність визначення цієї підгрупи молодіжних об’єднань, полягає в специфічному боці терміну «фах». Неможливо визначити фахову приналежність лише за наявністю відповідної освіти. Тому маємо взаємопов’язані підгрупи, наприклад фахові, наукові, літературно-мистецькі. Досить важко провести межу між професіоналізмом та аматорами.

2. Наукові, літературно-мистецькі та культурологічні організації. На відміну від «неформальних» літературних «тусовок» та салонів, літературні та мистецькі організації намагаються шляхом об’єднання зусиль відстоювати свої інтереси, зокрема фінансування своїх видань. Однак такий напрямок не вичерпує всієї гами інтересів молодих літераторів та митців. Більшість літературно-мистецьких організацій утворюється на ґрунті прихильності до визначеної течії в мистецтві.

3. Вишкільні та спортивно-патріотичні організації молоді. До них ще можна віднести дитячі виховні організації. Також підкреслити значну роль загальноукраїнських спортивних асоціацій, зокрема в галузі єдиноборств.

4. Благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди.

Цей тип організацій не є досить поширений в сучасному молодіжному середовищі. Однак, їх діяльність є досить активною в напрямку акумуляції потрібних коштів та фінансування благодійних програм чи різноманітних молодіжних проектів. Наприклад: Фонд «Молода Україна», Український фонд студентів, Дитячий фонд України тощо.

5. Національні молодіжні організації.

Об’єднання, утворені національними меншинами, які опікуються збереженням та поширенням серед молоді власних національних звичаїв, культури та традицій. Слід відмітити, що серед національних організацій наявні не лише культурологічні, а й студентські, наукові, фахові, благодійні, спортивно-патріотичні тощо.

Організований молодіжний рух в Україні продовжує змінювати свої форми, засоби та методи роботи. З’являються нові лідери, нові структури, виникають на поверхні раніше приховані тенденції. Все це не дає можливості повністю охопити це явище, у всіх його виявах та формах.

Так, історія українського молодіжного руху умовно поділена на чотири періоди:

- перший – з часу появи молодіжних об’єднань і до кінця ХІХ віку. У цей час молодіжний рух в Україні лише зароджувався;

- другий – з кінця ХІХ століття до середини 20-х років ХХ віку. Це період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків молодіжних об’єднань, різноманітних за політичними та іншими уподобаннями;

- третій – з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього періоду молодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомольською та піонерською організаціями. Більш різноманітним він був до 1939 року на Західній Україні. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в українській діаспорі;

- четвертий – з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період відродження молодіжного руху України, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з молоддю».

схема періодизації сучасного організованого молодіжного руху. Чотири головних етапи сучасного розвитку молодіжного руху в Україні:

- «неформальний» (середина 80-х – осінь 1989р.) або клубно-гуртовий період широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищі нової системи ідеологічних координат; переоцінки традиційних цінностей, політизації молодіжних громадських об’єднань, які не мали за своїм статусом прямого відношення до політики;

- «самодіяльний» (осінь 1989 – жовтень 1990 рр.) – поширення руху соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує від загальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямовних на здобуття повної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш організованих форм національно-патріотичного волевиявлення молоді, почав, образно кажучи, виходити з оболонки клубної самодіяльності;

- «інтегративний» (наприкінці 1990 – серпень 1991рр.) – період поглиблення політичної диференціації, у тому числі за партійною ознакою, подальшої інтеграції молодіжних об’єднань в єдиний український молодіжний рух за національну державність, демократичні перетворення і соціальну справедливість; період пошуку ними оптимальної організаційної моделі співпраці на всеукраїнському та регіональному рівнях. Молодіжний рух дедалі більше набував на цьому етапі свого розвитку соціально-державницького спрямування;

- «посткомуністичний» (з 24 серпня 1991р. ідо теперішнього часу) – етап його інституалізації, формування інтегрованої сукупності державних і недержавних громадських інституцій, організацій, установ, що ставлять за мету створення необхідних умов для самореалізації молоді, сприяння її соціальному становленню та розвитку. Пріоритетними функціями молодіжного руху стають соціально-захисна, патріотично-виховна та комунікативна»).