Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Характеристика поняття «норма літературної мови». Типи літературних норм
У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість - головна ознака літературної мови. Мовна норма – це сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації. Мовна норма є ознакою літературної мови.
Літературна норма мови – ознаки, правила літературного опрацьованого мовлення, яке є зразком писемної та усної форм спілкування. Розрізняють такі типи літературних норм: · орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), · акцентуаційні (правильне наголошення слів), · орфографічні (написання слів та їх частин), · лексичні (використання слів відповідно до їх лексичного значення), · словотвірні (установлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями), · граматичні (правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень та речень), · стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування; доцільність уживання мовних засобів у конкретних стилях мови), · пунктуаційні (вживання розділових знаків). Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.
3. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами. Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення. Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету. Культура мовлення – це: · наука, що вивчає рівень дотримання усталених літературних норм; · володіння нормами усної та писемної літературної мови; · уміння використовувати виражальні засоби та мовний етикет відповідно до мети, змісту й умов спілкування. Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення: · нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення); · адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення); · естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним); · поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).
|