Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів

Поняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний.

Функційний стиль НАУКОВИЙ СТИЛЬ

Підстилі (різновиди):

а) власне науковий із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний - застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.

Мета, функція застосування: систематизування знань, пізнання світу, повідомлення про результати досліджень, доведення теорем, роз'яснення явищ; функція повідомлення, пояснення, доведення.

Сфера використання: наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Жанри реалізації: лекція, монографія, стаття, енциклопедія, тези, довідник, словник, дисертація, реферат, посібник, підручник.

Стильові риси: інформативність, об’єктивність, логічна послідовність,

узагальненість, точність, однозначність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки, попереднє обдумування висловлювання.

Мовні особливості: абстрактна лексика, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, часто іншомовних слів, наукова фразеологія, цитата, посилання, однозначна загальновживана лексика, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів і суфіксів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

Функційний стиль ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ

Підстилі (різновиди):

1. законодавчий (закони, укази, статути, постанови);

2. дипломатичний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоколи);

3. адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Мета, функція застосування: регулювати ділові відносини мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях; функція повідомлення.

Сфера використання: офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Жанри реалізації: ділові папери (закони, заяви, інструкції, ділове листування тощо), наради, переговори.

Стильові риси: офіційність, точність, виразна логізація викладу, поділ на певні частини (параграфи, пункти, підпункти), майже цілковита відсутність емоційності та образності, відсутність індивідуальних авторських рис.

Мовні особливості: стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, наявність безособових та наказових форм дієслів зі значенням постійної дії і відсутність особових форм як засобів індивідуалізації автора, специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше, переважають прості ускладнені речення, зокрема з однорідними членами — головними (підметами, присудками) і другорядними (передусім додатками).

Функційний стиль РОЗМОВНИЙ

Підстилі (різновиди): розмовно-побутовий, розмовно-офіційний (світський),

Мета, функція застосування: бути засобом впливу й невимушеного спілкування, з’ясування побутових і виробничих стосунків; функція спілкування.

Сфера використання: усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Жанри реалізації: бесіда, розмова.

Стильові риси: стиль з'явився в усній формі і намагається її зберегти, хоча нині поширюється й у писемній формі (епістолярії, художні твори); невимушеність та емоційність; переважає лаконічність тексту, стислість структур.

Мовні особливості: різні види інтонації, модуляцій голосу, різкі зниження чи підвищення тону; найрізноманітніша лексика, значне місце посідає експресивна та емоційно-оцінна лексика, фразеологізми, розмовні слова, просторіччя; неповні, еліптичні речення, питальні й окличні речення, звертання, вигуки, вставні слова.

7. Характеристика офіційно-ділового стилю. Лексичні особливості ОДС (кліше, правильність уживання слів іншомовного походження, плеоназм)

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функційний різновид мовлення, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

ОДС належить до виразно-об'єктивних стилів; вирізняється найвищою мірою книжності.

Основний вид тексту ОДС — документ. Підстилі та їхні жанри розподіляються таким чином: дипломатичний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення - комюніке, звернення — ноти, протоколи); юридичний (закони, укази, статути постанови); канцелярсько-діловий (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти тощо). Хоча ОДС прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має й усну форму вияву (переговори на різних рівнях державної та громадської влади, офіційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян тощо).

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися певні мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висувають. Зокрема, відтворення лексичних засобів має такі особливості:

1) основний масив складає міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю (повторюваністю);

2) однотипні поняття позначають однотипними словами, не замінюють синонімічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночитання; такі повтори слів в інших ситуаціях мовлення розцінюються як мовленнєва помилка (Акти перевірки підписують особи, які проводили перевірку, а також представники суб’єкта підприємницької діяльності. (З інструкції));

3) широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (ужити заходів, реалізація проекту, узяти участь, регламентація дій, згідно з інструкцією);

4) слова вживаються в прямому значенні, наявна фразеологія повинна мати специфічний характер — компоненти стійких сполучень функціюють здебільшого в прямому значенні (порушити питання, підбивати підсумки, висунути пропозицію, накласти резолюцію, звернутися з клопотанням);

5) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

6) синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання.

ОДС характеризується наявністю кліше, особливо на початку та в кінці документів.

Кліше (франц. «робити відбиток, стереотипувати») - мовний засіб, стандартний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах: посадова особа, мирне співіснування, екстремальна ситуація, з метою запобігання, на підставі наказу, користуватися попитом, шановні панове.

Швидка відтворюваність кліше, їх автоматизм, мовна економність полегшують комунікативний процес.

Мовні штампи - це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний і стилістико-смисловий ефект: дати путівку в життя, люди в білих халатах, битва за врожай, являти значний інтерес, необхідно відзначити, більша половина.

На відміну від штампа (якого треба позбавлятися в мовленні), кліше є конструктивними одиницями мовлення, що відображають у свідомості часто повторювані явища дійсності, зберігають свою семантику й виразність, служать характерними ознаками певного стилю чи певної ситуації (форми привітання, прощання, пробачення, зачини та кінцівки казок, словесні рамки документів тощо). Механічне перенесення мовних кліше в неприродні для них стилі (художній, публіцистичний) перетворює їх у штампи.

Застосування іноземних слів повинно викликатися необхідністю. Вибираючи між синонімами, один з яких - російська, а інший - запозичений, необхідно насамперед визначити, істотна чи смислова різниця між ними. Якщо іноземний синонім має відтінки значення, які важливі для вашого тексту і відсутні у споконвічно російського слова, вибір на користь запозиченого варіанту виправданий.

Ще одним аргументом на користь обмеження вживання запозичених слів є те, що допускається багато помилок -орфографічних, граматичних, лексичних. Це пояснюється особливим становищем цих слів: вони не освоєні до кінця російською мовою, тому " корінь їх для більшості носіїв мови смутний, значення неясно, оцінність невловима, але зате всі відчувають їх модність, сучасність у порівнянні зі звичними росіянами чи давно освоєними запозиченими словами. Звідси велика спокуса вживати неросійські слова ".

Правильне використання запозичених слів у деяких випадках представляє певні труднощі. Основна з них - вживання запозичених слів у тому чи іншому контексті, стилі мови. Слова іншомовного походження, що мають російська синонім, як правило, вище за стилем, офіційніше, саме тому вони більш пристосовані для передачі різної інформації, в тому числі наукового та ділового характеру. В офіційно-діловому стилі неприпустимо необґрунтоване вживання іноземних слів, не вносять нічого нового в порівнянні з їх російськими синонімами.

Таким чином, запозичені слова займають особливе місце в лексичній системі російської мови і вимагають гранично обережного поводження з ними.

Вживання фразеологізмів у діловому мовленні підпорядковується історично сформованими правилами, закріпленим традицією і обов'язковим для всіх. Помилки можуть бути в лексичному складі фразеологізму, в його граматичному оформленні, а також у стилістичному плані. В офіційно-діловому стилі використовуються стійкі вирази книжкового характеру або стилістично нейтральні фразеологізми, позбавлені експресивності (залишати бажати кращого, перебувати на рівні тощо). ⁵

Одним з поширених недоліків офіційного стилю є плеоназм - використання надлишкових, непотрібних з точки зору змісту слів. Наприклад: тонкий нюанс - іменник " нюанс" утворено від фр. nuance-тон, тонке відмінність; головна суть - " суть" - це і є головне.