П’ять основних форм влади

За класифікацією Дж. Френча і Б. Рейвена влада має п'ять основних форм:

1) влада, яка ґрунтується на підкоренні;

2) влада, заснована на винагороді;

3) експертна влада;

4) еталонна влада;

5) законна (традиційна) влада.

Керівники готельно-ресторанних фірм у своїй діяльності використовують усі форми влади у різних поєднаннях, базуючись на різнохарактерних впливах (поведінці, яка вносить зміни у дії інших членів колективу). Визначають дві групи управлінського впливу: емоційний і розсудливий. У групі емоційних засобів основне місце займають заохочення і роздратування. До групи розумового впливу включають: навіювання, переконання, прохання, погрози, підкуп, наказ. Звісно, що використовуючи різні способи впливу на підлеглих, менеджер повинен керуватися правилами ділової поведінки і службової етики.

Авторитет — це заслужена довіра підлеглих до вищого керівництва і колег по роботі до керівника. Це визнання особистості, оцінка колективом відповідності індивідуальних якостей менеджера об'єктивним вимогам.

Авторитет є найважливішим фактором особистого впливу. Керівник, який має авторитет, налаштовує людей до себе, позитивно впливає на них.

Розрізняють два джерела (статуси) авторитету: офіційний, який визначається займаною посадою (посадовий статус); реальний авторитет — фактичний вплив, реальна довіра і повага (суб'єктивний статус).

Дбаючи про зміцнення авторитету, менеджер повинен стежити за тим, щоб ним не тиснути на ініціативу підлеглих. Штучні прийоми формування авторитету не є успішними: у результаті складається удаваний, або хибний, авторитет (псевдоавторитет). Визначають такі типи псевдоавторитету: авторитет відстані, авторитет доброти, авторитет педантизму, авторитет бундючності, авторитет придушення.

Лідерство визначається як здатність впливати на інших осіб і групи людей, спрямовуючи їхні зусилля на досягнення певних цілей. Поняття " лідер" і " керівник" (менеджер) не можна ототожнювати, але здібність до лідерства — ключова умова ефективного керівництва. Керівник (менеджер) завжди призначається на посаду, тому його здатність впливати на інших визначається посадовими повноваженнями. Лідер здебільшого сам вирізняється в групі. При цьому він може впливати на інших людей і за межами діяльності, яка визначається посадовими повноваженнями.

Нині відомо три підходи до формування теорії лідерства, які визначають основні концепції ефективного керівництва:

1) підхід із позиції особистих якостей, відповідно до якого кращі керівники повинні мати певний набір спільних особистих рис, які забезпечують ефективне керівництво;

2) поведінковий підхід, згідно з яким ефективність керівництва визначається не особистими якостями керівника, а його манерою поведінки з підлеглими; поведінковий підхід заклав основи класифікації стилів керівництва;

3) ситуаційний підхід ґрунтується на думці, що для ефективного управління стилі поведінки й особисті якості керівника повинні відповідати конкретним ситуаціям: керівник-лідер повинен уміти поводитися відповідно до них.