Морально-вольові якості особистості

Характер — сукупність стійких особливостей особистості (риси характеру), які формуються і виявляються у діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для людини способи поведінки.

Основу характеру становлять морально-вольові якості особистості. Людина з сильною волею характеризується визначеністю намірів і дій, самостійністю, рішучістю й наполегливістю у досягненні поставленої мсти. Безволля людини часто ототожнюється зі слабохарактерністю. Навіть при багатстві знань і різноманітності здібностей безвольна людина не може реалізувати всіх своїх можливостей.

Відомий психолог К. Леонград визначає чотири типи характеру:

— Демонстративний отримав свою назву через здібність людини з характером такого типу бурхливо висловлювати свої емоції, з погляду оточуючих — сильніше, ніж вони переживають у цей момент. Така людина має розвинуту здібність витісняти зі свідомості деякі травматичні уявлення: вона може говорити неправду, не усвідомлюючи цього. Але неправда людини з демонстративним типом характеру відрізняється від свідомої брехні людини, яка прикидається. Така особистість у конкретний момент і справді вірить у те, в чому намагається переконати оточуючих. Демонстративна особистість глибоко " вживається в образ", якого вимагає ситуація, їй притаманний високий артистизм у висловленні будь-яких почуттів. У разі позитивного соціального розвитку така людина може стати письменником, актором, соціальним працівником завдяки вмінню " вжитися в образ", зрозуміти іншу людину.

— Педантичний протилежний демонстративному. Якщо людина з демонстративним типом характеру приймає рішення стрімко, імпульсивно, процес обдумування зведений до мінімуму, то педантична довго вагається і приймає рішення після ретельного обмірковування. Негативними рисами такого / характеру є нерішучість, боязкість нещасного випадку, що приводить до постійних перевірок і повторних власних дій. Педантичний характер може виражатися у таких позитивних якостях, як пунктуальність, розсудливість, прагнення уникнути ексцесів.

— Гальмівний характеризується дуже тривалою затримкою сильних чуттів (афекту — гніву, люті), особливо якщо вони не були виражені у реальному житті через якісь зовнішні обставини. Афект може і не зникати, а І спалахувати з початковою силою через тижні, місяці і, навіть, роки. Свої успіхи така людина також переживає доволі довго і яскраво. Особистість з ' таким характером зазвичай образлива і злопам'ятна.

— Збуджуваний виявляється у доволі нерівному плині життя, але не тому, що так і люди постійно уникають труднощів, а тому, що часто висловлюють невдоволення, виявляють роздратованість і схильність до імпульсивних вчинків, не переймаючись оцінкою їхніх наслідків. Невміння управляти собою веде до конфліктів.

Здібності — особлива властивість психологічної функціональної системи, яка виражається у певному рівні її продуктивності. Здібностями можуть бути властивості (розвиненість, пізнавальної, емоційної та вольової діяльності) і стосунки індивіда.

Спрямованість особистості має за свою основу мотивацію діяльності, поведінки, задоволення потреб. Завдання менеджера полягає у виявленні потреб, інтересів, переконань кожного працівника і визначенні конкретної спрямованості її мотивів.

Інтелектуальність — показник розумового розвитку індивіда, рівня наявних знань і обізнаності, яка формується на основі різних методик, залежить від таких факторів, як вік, рівень освіти, специфіка професійної діяльності, індивідуальні здібності.

Інтелект — це здатність до мислення, раціонального пізнання, яка забезпечує реалізацію можливостей людини оцінити ситуацію, прийняти рішення і відповідно до цього регулювати свою поведінку. Крім пізнавального рівня, є професійний і соціальний (знаходить раціональний вихід із ситуації, що склалася) рівні інтелекту.

Емоційність — здатність індивіда реагувати на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, яка виявляється у вигляді задоволення або невдоволення. Емоції завжди виникають і діють поза волею та бажанням людини, відображаючи (у вигляді переживань) особисту значимість і оцінку зовнішніх та внутрішніх ситуацій у її житті. У цьому полягає суб'єктивність і невимушеність емоцій. Умінням управляти емоціями найчастіше тлумачать як уміння їх приховувати.

Емоційні явища поділяють на види:

— Афект — найпотужніша емоційна реакція. Він цілком захоплює людину і підпорядковує її думки і вчинки. Афект завжди ситуативний, інтенсивний, відносно нетривалий і є наслідком сильного потрясіння.

— Власне емоції — більш тривала, ніж афект, реакція, яка виникає у відповідь на передбачувані або згадувані події. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб'єктивної оцінки.

— Почуття — стійкі емоційні стани, які мають чітко виражений предметний характер. Це ставлення до конкретних подій або людей.

— Настрої — найбільш тривалі емоційні стани, тло, на якому відбуваються усі психічні процеси. Настрій відображає загальну настанову щодо прийняття рішення або неприйняття світу. Домінантний настрій може бути пов'язаний з темпераментом.

— Стрес — неспецифічна реакція організму у відповідь на неочікувану і напружену обстановку; фізіологічна реакція, яка виражається у мобілізації резервних можливостей організму.

Товариськість (комунікабельність) — розвинута здатність людини до спілкування — надзвичайно складного й делікатного процесу взаємодії людей. У спілкуванні найбільш розмаїто розкриваються особливості всіх учасників цього процесу.

Самооцінка — емоційно-ціннісне ставлення людини до себе, яке формується на основі самопізнання. Самооцінка передбачає оцінку власних здібностей, психологічних якостей і вчинків, життєвих цілей і можливостей їхнього досягнення, а також свого місця серед людей. Самооцінка може бути заниженою, завищеною та адекватною.

Неможливо визначити відсоткове співвідношення всіх перерахованих психографічних характеристик людини, які впливають на процес прийняття управлінських рішень. Так само нереально знайти людину, яка володіє оптимальним співвідношенням позитивних рис характеру, здібностей і вмінь. Однак, знаючи свої негативні риси і працюючи над їх виправленням, водночас виховуючи позитивні якості, можна досягти великого успіху не лише в роботі, айв особистому житті.

Ефективне керівництво передбачає наявність у керівника здібності виливати на колективи й окремих працівників з метою забезпечення оптимальних умов для ініціативної, творчої праці, мотивуючи їх на досягнення поставленої мети.

Топ-менеджер є сполучною лапкою між організацією та її працівниками, її зовнішнім середовищем, між різними рівнями ієрархії організації. У зв'язку з цим роль менеджера в організації оцінюється з різних позицій: менеджера вищого рівня (наприклад, керівник корпорації), підлеглих, колег, представників державної влади, різних громадських утворень, місцевих мешканців. Виконуючи всі свої ролі менеджер повинен виражати інтереси підлеглих і відстоювати їх у всіх інших сферах, водночас він повинен також відображати інтереси власників (якщо це вища ланка керівництва або невелика фірма, в якій рівень управління один), забезпечувати державні інтереси і відстоювати інтереси споживачів. Усі ці інтереси не можуть збігатися, тому менеджеру постійно доводиться шукати компроміс. У кожній конкретній ситуації він повинен правильно визначити свої позиції у взаємовідносинах різних сторін з погляду таких понять, як влада, авторитет, лідерство і стиль керівництва.

Влада визначається як можливість керувати людьми, впливати на їхню поведінку, адже це право, яке людина отримує внаслідок службового становища, котре вона займає в організаційній структурі. Влада необхідна менеджеру для досягнення цілей фірми, організації та координації діяльності персоналу, забезпечення можливості впливати на нього.