Стилі керівництва

З проблемою лідерства і керівництва пов'язані різні стилі управлінської діяльності. Вони визначаються, з одного боку, тим, що предметом праці менеджера є системи людських стосунків та економічна поведінка членів трудового колективу, а з іншого — тим, що на зміст управлінських взаємин у готельно-ресторанній галузі впливає особлива риса туризму — імовірнісний характер готельно-ресторанних явищ і процесів, що здебільшого й визначає стиль керівництва.

Стиль керівництва — це відносно стійка система способів, методів і форм практичної діяльності менеджера; сукупність постійно застосовуваних методів керівництва, спрямованих на вирішення завдань управління.

Вибір стилю управління багато в чому залежить від завдань, які ставить перед собою менеджер, а саме:

— управляти - давати точні вказівки підлеглим і стежити за їх виконанням;

— спрямовувати — спостерігати за виконанням завдань, але при цьому обговорювати рішення з працівниками і підтримувати ініціативу;

— підтримувати — надавати допомогу працівникам при виконанні ними завдань, поділяти з ними відповідальність за прийняття рішень;

— делегувати повноваження — передавати частину своїх повноважень виконавцям, покладати на них відповідальність за прийняття рішень і досягнення цілей організації.

Таким чином, стиль керівництва визначається специфічними характеристиками окремої особистості, відображає особливості роботи з людьми і технологію прийняття рішень саме цього індивіда. Кожен керівник у процесі управлінської діяльності викопує свої обов'язки у властивому лише йому стилі. Стиль керівництва виражається у тому, якими прийомами керівник спонукає колектив до праці, як контролює підлеглих, як делегує свої повноваження, які форми влади використовує, як турбується про людей.

У практиці управління вирізняють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі керівництва.

Для авторитарного стилю характерна централізація влади в руках одного керівника. Цьому стилю притаманні обмежені контакти з підлеглими. Такий менеджер одноосібно приймає рішення, не стимулюючи ініціативу підлеглих. Зміст управлінської діяльності ґрунтується на наказах і командах. У таких умовах підлеглі не отримують задоволення від праці, оскільки їх творчі здібності не можуть реалізуватися.

Демократичний стиль передбачає колегіальне вирішення питань. Менеджер, який дотримується такого стилю, систематично інформує підлеглих про стан справ в організації, вчасно й адекватно реагує на критику, делегує частину управлінських функцій спеціалістам. За такого стилю керівництва у підготовці до реалізації управлінських рішень беруть участь усі члени колективу.

Ліберальний (номінальний) менеджер практично не втручається у діяльність колективу, надаючи працівникам повну самостійність і можливість індивідуальної та колективної творчості. Керівник ліберального стилю не виявляє організаторських здібностей, погано контролює й регулює дії підлеглих і, як наслідок, його управлінська діяльність не результативна.

Кожен із зазначених стилів у чистому вигляді зустрічається доволі рідко. Більшість керівників одночасно з основною моделлю поведінки звертається і до допоміжних, наприклад, у стресових або конфліктних ситуаціях, вийти з яких традиційними засобами неможливо. В управлінській практиці додатково виокремлюють такі стилі керівництва, як патерналізм, опортунізм і фасадизм.

Патерналізм — поєднання високого рівня турботи про виробництво з високим рівнем заробітної плати працівників. Цей стиль не є інтеграцією турботи про виробництво й турботи про працівників, а має доповнювальний характер. (У такому контексті виробництво — це усі види продукції і послуг: продаж, якість послуг тощо).

Турбота про працівників передбачає забезпечення їхніх матеріальних статків, дотримання власної гідності, їхнього права на справедливість і справедливе ставлення. У разі використання цього стилю пріоритет надасться виконавчій дисципліні. Керівник-патерналіст одноосібно приймає рішення, які мають характер наказів, однак при цьому використовується навчання підлеглих.

Опортунізм, — поєднання будь-яких підходів до управління, які є засобом досягнення особистого успіху керівника. Ознаки опортуністичної поведінки виявляються у прагненні догодити всім, привернути увагу, у чемному ставленні до вищого керівництва, але утиски нижчих. Керівник-опортуніст здійснює тільки такі вчинки, які висвітлюють його з позитивного боку, вважає, що важливо бути першим.

Фасадизм — поєднання прийомів, які застосовуються, коли потрібно показати зовнішній бік явищ і процесів. Керівник, який дотримується такого стилю, не розкриває своїх намірів, напрацьовує позитивну репутацію, яка допомагає йому підтримувати обман. Він не уникає конфліктів, однак його мета полягає не у вирішенні їх, а в досягненні певних вигод для себе.

Серед варіантів утілення сучасних стилів керівництва на практиці розрізняють такі:

— " Накази" - менеджер одноосібно напрацьовує рішення й спрямовує їх підлеглим для виконання. Персонал очікує вказівок для виконання без будь-яких запитань.

— " Реклама" — менеджер розробляє рішення, але не просто оголошує його підлеглим, а намагається переконати їх у тому, що воно є найкращим, тобто рекламує його, щоб знівелювати будь-який потенційний супротив.

— " Консультації" — менеджер не приймає рішення доти, поки не проконсультується з підлеглими. Він дає їм можливість висловити думки, пропозиції і поради, усвідомлюючи, що працівники можуть знати більше, ніж він у певних сферах. Такий менеджер може мати спеціалістів-консультантів з відповідних галузей знань. Остаточне рішення все-таки належить керівнику, але його не буде прийнято, поки свої погляди не висловлять підлеглі, які внаслідок цього відчувають себе долученими до справи і розуміють власну значимість;

— " Єднання" — менеджер разом з підлеглими на однаковому рівні розробляє демократичне рішення. Він формулює проблему і визначає межі, в яких може бути розроблене рішення. Проблема обговорюється у вільній дискусії серед підлеглих. Остаточне рішення зазвичай відображає думку більшості.

Сучасна практика менеджменту рекомендує застосовувати низку ситуаційних моделей ефективного керівництва. Ситуаційна модель керівництва Фідлера враховує три фактори, які впливають на поведінку керівника: відносини між керівником і членами колективу; структуру завдань; посадові повноваження. Різні поєднання цих факторів дають вісім потенційних ситуацій і стилів керівництва. При цьому найбільш ефективним вважається, коли керівники орієнтовані на людину або на завдання.

Підхід " Шлях - мета" Мітчела і Хауса передбачає, що керівник спонукає підлеглих до досягнення мети впродовж усього шляху до мети. За задумом авторів, прийомами і засобами виливу керівника на шляху досягнення цілей можуть бути:

• пояснення того, що очікується від підлеглих;

• надання їм підтримки, посередництво й усунення перешкод;

• спрямування зусиль підлеглих на досягнення цілей;

• формування у підлеглих потреб, які перебувають у компетенції керівника та які він може задовольнити;

• задоволення потреб підлеглих, коли мета досягнута.

Стиль керівництва, який найбільше відповідає ситуації та якому надають перевагу підлеглі, залежить від двох ситуаційних факторів: особистих якостей підлеглих, вимог і впливів зовнішнього середовища.

Теорія життєвого циклу Херсі та Бланшара відображає підхід, за якого ефективність стилів керівника залежить від зрілості підлеглих. Зрілість окремих виконавців і груп визначається здатністю відповідати за свою поведінку, бажанням досягти поставленої мсти, освітою і досвідом. Залежно від зрілості виконавців керівник може змінювати свою поведінку. У цій теорії запропоновано чотири стилі керівництва: " давати вказівки"; " продавати"; " брати участь"; " делегувати".

Модель прийняття рішень керівництва Врума - Истона концентрує увагу керівника на процесі прийняття рішення. Відповідно до неї виокремлюють п'ять стилів керівництва, які може використовувати керівник залежно від того, наскільки підлеглим дозволено брати участь у прийнятті рішень. До таких стилів належать: автократичний, майже автократичний, консультативно-автократичний, консультативний, стиль повної участі. Застосування коленого з них залежить від ситуації або проблеми.

Таким чином, щоб забезпечити ефективне керівництво фірмою, менеджер повинен застосовувати різні стилі у різних ситуаціях. Найкращим за будь-яких умов може бути лише адаптивний стиль, який визначається факторами зовнішнього середовища, зрілістю підлеглих, ресурсами і можливостями фірми, особливостями завдання, що вирішується, тощо.

Сучасний менеджер, який управляє готельно-ресторанною фірмою — інноваційний керівник, котрий повинен мати широкий світогляд і системне нестандартне мислення; розуміти внутрішній взаємозв'язок факторів, які діють на фірмі, та їх взаємодію із зовнішнім середовищем; мотивувати працівників на досягнення поставлених цілей, орієнтуючись у своїй управлінській діяльності насамперед на людину.