Оцінка підлеглих ділових якостей керівника

Основні соціально-психологічні риси ефективного керівника завжди були об'єктом вивчення й наслідувань. Численні дослідження цієї проблеми дали можливість визначити основні психологічні риси особистості здібного керівника. Серед рис, які мають чітко визначений соціально-психологічний характер, на перше місце висувається позиція соціальної активності. Вона охоплює такі необхідні складові особистості менеджера, як: відповідальність за доручену справу, вміння поєднати особисті інтереси з інтересами колективу, енергійність та працездатність.

Важливою рисою керівника є товариськість. Для менеджера ця риса є необхідною й корисною. Вміння спілкуватись з людьми, швидко й без напруги ввійти в контакт з будь-якою людиною, вміння впливати на людей, виступати публічно - невід'ємні якості кожного керівника. Ця риса є синтетичною за своїм походженням, вона залежить від таланту людини, особливостей її життєвого шляху й від власних зусиль. Останнє свідчить про те, що товариський характер особистості може збільшуватись внаслідок широкої практики спілкування. Важливою якістю менеджера є властивість саморефлексії, тобто потреба й уміння самопізнання, властивість, яка прямо стосується взаємовідносин з підлеглими.

Дослідники психології менеджерської діяльності включають до структури особистості здібного керівника ще такі якості, як: практично-психологічний такт та тип керівника. Під практично-психологічним тактом розуміють здатність віднайти практичне застосування для кожної людини залежно від її індивідуальних психологічних особливостей. Практично-психологічний такт виявляється у здатності менеджерів віднаходити способи впливу та обирати відповідні форми контактів з підлеглими.

Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявними у нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями. Однак усю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до певних типів, користуючись такою класифікаційною ознакою, як відносини керівника з підлеглими. З цих позицій розрізняють три типи керівників: автократичний, демократичний та ліберальний. Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до єдиноначальності в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням не лише основних, але й порівняно дрібних питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими. Керівник автократичного типу є догматичним, прагне підпорядковувати увесь колектив своїй волі, не виносить заперечень і не прислуховується до думки інших, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії, вимагає пунктуального виконання своїх вказівок. На­ради проводить лише за формальності, оскільки рішення у нього підготовлені заздалегідь. Критики щодо своїх помилок не визнає, однак сам часто вдається до критики інших. Вважає, що адміністративні стягнення - найкращий засіб впливу на підлеглих з метою досягнення високих показників праці. Працює багато, примушує працювати й інших, у тому числі в позаурочний час. Може йти на розрахований ризик. Нікому не дозволяє «сісти собі на шию», однак вимагає від підлеглих усього, що вважає за потрібне, не зважаючи на те, що його вимоги нерідко виходять за межі службових відносин і призводять до порушення трудового законодавства. У спілкуванні з людьми нестриманий, а то й брутальний. Проте може бути й коректним, уважно вислуховувати й для годиться посилатись на ідеї підлеглих, але нехтувати їхньою думкою при прийнятті рішень. В цілому для керівника-автократа притаманною є недостатня повага до підлеглих. На практиці автократичний тип керівника саме у такій формі виявляється досить рідко. Причому часом наявні у автократа методи та прийоми роботи можуть викликати симпатію й повагу завдяки оперативному вирішенню завдань, а в уяві деяких підлеглих автократом інколи постає керівник, який цілком резонно діє згідно з чітким планом і реалізує його, долаючи будь-які перешкоди. В цьому разі він може бути жорстким, безкомпромісним, але справедливим, владним, таким, що не пригнічує ініціативи інших, рішучим, але несамовпевненим. Звичайно, такий керівник здатний зробити багато для вирішення проблем вмілою організацією роботи окремих структурних підрозділів, сміливо й своєчасно приймаючи рішення й досягаючи їх виконання. Однак у більшості випадків у керівників автократичного типу такі привабливі особисті якості розвинуті недостатньо, проте переважає прагнення командувати й вимагати безумовного підпорядкування. І тоді найздібніші та найініціативніші працівники, які знають собі ціну, мають почуття власної гідності, намагаються піти від такого керівника.