Загальна фізико-географічна характеристика Кримських гір.

Кримська гірська фізико-географічна країна знаходиться на півдні Кримського півострова. Вона простягається вздовж північного узбережжя Чорного моря на 180 км від мису Фіолент поблизу Балаклави до міста Феодосія. На півночі гірська система межує зі степовою зоною, а на півдні омивається водами незамерзаючого Чорного моря. Кримські гори є складчасто-бриловою системою. Формування Кримської складчастої області почалося ще в мезозойську епоху кіммерійського горотворення. У кайнозої на межі палеогенового і неогенового періодів, під дією альпійських горотворчих процесів складчаста споруда Криму зазнала нових піднять до висот понад 1500 м. Екзогенні процеси спричинили ерозійне розчленування південних схилів гір і врізання річкових долин. Найновіші інтенсивні тектонічні підняття в Криму спостерігалися наприкінці неогену — на початку антропогену. Вони супроводжувалися значними розломами.

Сучасний рельєф Кримських гір утворений трьома паралельними пасмами хребтів 4- Головного (зосереджені всі найвищі вершини Кримських гір), Внутрішнього і Зовнішнього, які поступово знижуються з півдня на північ і простягаються з південного заходу на північний схід. Головне пасмо утворене тріасовими та юрськими глинистими сланцями, вапняками, пісковиками і конгломератами.

Внутрішнє крейдовими й палеогеновими вапняками. У будові гірського Криму беруть участь також магматичні породи, які остигали біля поверхні у надрах землі.

Виходи цих твердих порід творять екзотичні гори Аюдаг, Кастель тощо.

Внаслідок вимивання вапняків у Кримських горах дуже поширені карстові утворення, у тому числі печери (найдовша Червона печера, яка має довжину 13, 7 км). Крім карсту, в горах активно проявляються процеси фізичного вивітрювання, водна ерозія, селі, гірські обвали.

Область гірського Криму з помірно-континентальним кліматом охоплює найвище Головне пасмо і передгір’я. Тут температура повітря однакова і становить від -8°, -9 °С у січні до +15°, +16 °С у липні. Річна кількість опадів у передгір’ях становить 400-500 мм, на Головному пасмі 900—1200 мм.

Клімат Південного берега Криму субтропічний середземноморський,. з додатними температурами цілий рік. Річна кількість опадів - 350-550 мм, максимум яких припадає на зимові місяці. Тому літо тут спекотне й посушливе.

У Кримських горах формується не лише поверхневий, але і значний підземний стік. Русла багатьох річок гірської частини Криму на тривалий період пересихають, тоді стік на деяких з них відбувається тільки карстовими порожнинами. Головний вододіл Кримських гір проходить по Головному пасму, а тому річки південного макросхилу короткі, системи їх розвинуті слабо, площі водозборів невеликі. За характером течії це типові гірські річки - бурхливі, порожисті, з частими водоспадами. Ріки північного макросхилу порівняно довші, мають значну кількість приток. Площі їхніх водозборів більші, а течії спокійніші. Серед них найбільші річки Криму - Салгир, Альма (мал. 348), Бельбек, Чорна. Більшість приток у межах гірської країни короткі, їхні долини місцями каньйоноподібні.

Серед підземних вод значну частку становлять карстові, які часто виходять на поверхню у вигляді джерел, що живлять річки.

Ґрунтовий покрив Кримських гір дуже строкатий і змінюється з висотою. У північній частині на передгір’ї поширені дерново-карбонатні ґрунти, на Південному березі Криму - коричневі. На північних схилах Головного пасма, яке зайняте лісовою рослинністю, поширені бурі гірсько-лісові, а на вершинах плато (яйлах)-гірсько-лучні ґрунти. Південний схил Головного Кримського пасма не має суцільного ґрунтового покриву — він переривається тут скельними породами, кам’яними осипищами.

Рослинність Кримських гір характеризується значним поширенням лісів. У розподілі рослинності проявляється висотна поясність. Передгір’я — це смуга кримського лісостепу, що являє собою чергування ділянок степу та лісу. Тут росте дуб пухнастий, скельний і звичайний, клен польовий, берест; з чагарників — дерен, граб східний, глід, шипшина; із трав - ковила, типчак.

На північному схилі Головного пасма до 700 м над рівнем моря переважають дуб скельний, клен, ясен, липа, граб.

Вище, до висоти 1300 м, - букові ліси з домішками граба, берези, липи. Біля верхньої межі зустрічаються невеликі ділянки соснових лісів. На гірських плато-яйлах збереглися лише невеличкі ділянки лісу з бука і сосни. Основна площа яйл зайнята гірськими луками та лучними степами. Тут поширені альпійська фіалка, звіробій, безсмертник, осока, типчак.

• Для Південного берега Криму характерні чагарникові зарості, які складаються з держидерева, чагарникових форм дуба пухнастого і граба східного. Сучасний краєвид утворюють кипариси, кедри, лаври, магнолії. Завдяки сприятливим ґрунтово-кліматичним умовам можна вирощувати субтропічні культури: мигдаль, імбир, хурму, гранат.

Тваринний світ Кримських гір різноманітний. У лісах живуть олень, козуля, муфлон (дикий родич домашньої вівці з о. Корсика), куниця кам’яна, борсук, лисиця, заєць, білка. Є тут і багато птахів - гриф чорний, пугач, сойка, синиці, кропивник, соловейко, чайки, лебеді, чаплі.

Для Кримських гір характерні різні несприятливі природні процеси. Одним з них є сильні дощі (30 мм і більше), максимум яких припадає на липень, але можливі вони і у холодний період. Інколи вони супроводжуються градом, грозами, зливами, шквальним вітром.

Територія Кримських гір характеризується значним поширенням водно- ерозійних процесів. Вони спричинили доволі густе і глибоке ерозійне розчленування гірських пасм. Найгустіша ярково-балкова мережа (4, 5-5, 5 км/км2) характерна для південного схилу Головного пасма. Саме у цій частині Кримських гір найбільш виражені зсувні процеси.

У Кримських горах спостерігаються і селеві потоки, як проходять руслами невеликих річок і балок. Вони спричиняють обвально-осипні процеси, інколи значне зміщення русел водних потоків.

У Кримських горах, як і в Українських Карпатах, при сильних снігопадах чи відлигах сходять снігові лавини.

Дуже поширені у горах Криму карстові процеси у вапнякових породах юрського і крейдового віку. Вони зумовили утворення різних карстових форм, особливо на яйлах Головного пасма: карстових полів, лійок, понорів, шахт, колодязів, печер.

Надзвичайно гарна природа, теплий клімат і море роблять Південний берег Криму одним із найпривабливіших курортних районів. За особливостями ландшафтів Кримських гір у їх межах виділяють Передгірну лісостепову, Головну гірсько-лучно-лісову пасмову та Кримську південнобережну субсередземноморську природні області.

Передгірна лісостепова область займає Зовнішнє і Внутрішнє пасма гірського Криму. Абсолютні висоти Зовнішнього пасма становлять у середньому 200 300 м. Відносні висоти поступово знижуються із заходу (120-100 м) на схід. Внутрішнє пасмо, складене вапняками, мергелями і глинами, має середні абсолютні висоти 400-500 м, а відносні коливаються від 10-15 м у центральних районах до 200-250 м на заході. Поверхня цього пасма ускладнена екзотичними денудаційними вапняковими горами-останцями: Чуфут-Кале,

Мангуп-Кале, Тепе-Кермен та інші. У міжпасмових повздовжніх улоговинах поширені такі ерозійні форми, як долини, балки, яри. Місцями зустрічаються форми поверхневого карсту.

Клімат лісостепового передгір’я має риси перехідні від степового до вологого помірно теплого клімату Головного пасма. Річна сума опадів становить 550 мм. Ними живиться доволі густа річкова мережа. Серед них - Індол, Салгир з притоками, Альма, Кача, Бельбек, Чорна.

У межах природної області поширені лісостепові (дубово-грабово шеблякові) передгірні та лучно-лісові низькогірні ландшафти. Низькогірні місцевості є перехідними від Передгірного лісостепу до Головного пасма. Представлені вони останцевими горами заввишки 400-600 м та округлими вершинами.

Головне гірсько-лучно-лісове пасмо простягається від Балаклави до Феодосії. Найбільш підвищеною (1250-1400 м) є центральна частина пасма, яка складена твердими верхньоюрськими вапняками. Південний схил Головного пасма стрімкий, місцями прямовисний, а північний - пологий. У довготному напрямку воно розчленоване на окремі масиви з плоскими вершинами - яйли: Байдарську, Ай-Петринську, Ялтинську, Нікітську, Гурзуфську, Бабуган-яйлу, Чатирдаг, Довгоруківську, Карабі-яйлу, хр. Туар-Алан.

Головне пасмо має свої специфічні кліматичні умови, а разом з тим суттєво впливає на клімат прилеглих територій. Середні температури липня на яйлинських плато становлять +15°, +16 °С, січня -4 °С. Характерні сильні вітри, ожеледь, часті тумани. Річна кількість опадів на Головному пасмі становить від 1000 (на заході) до 600- 700 мм (на сході) опадів. Більшість Мал. 353. Вид з Бабуган-яйли їх випадає у зимовий період у вигляді снігу. У нижніх частинах схилів пасма зима значно м’якша, а літо тепліше.

У межах Головного пасма добре виражена висотна поясність ландшафтів. Для північного схилу до висот 700-800 м характерні горбисто-улоговинні низькогірні ландшафти з бурими гірсько-лісовими ґрунтами під дубовими лісами. Вище простяглися глибоко розчленовані середньогір’я з бурими гірсько- лісовими та дерново-буроземними ґрунтами під буково-грабовими і буково- сосновими лісами. Верхню частину Головного пасма займають платоподібні се- редньогірні лучні остепнені (яйлинські) ландшафти з гірсько-лучними ґрунтами та гірськими чорноземами.

Найважливішими природно-заповідними об’єктами гірського Криму є заповідники: Кримський (охороняються схилові лісові і гірсько-лучно-степові ландшафти), Ялтинський (під охороною соснові, букові, дубові ліси), Карадазький (охороняються вулканічні форм рельєфу з багатим рослинним і тваринним світом).

Кримська південнобережна субсередземноморська область простяглась уздовж усього південного схилу Головного пасма до висот 400-450 м. Близько до поверхні тут залягають тріасові і нижньо- юрські сланці, верхньоюрські вапняки, які перекриті малопотужними антропогеновими грубоуламковими відкладами. У межах природної області сформувалася доволі густа сітка дрібних річкових долин і ярів, які часто на березі моря завершуються бухтами. Відроги вапнякових яйлинських масивів іноді опускаються до моря у вигляді мисів.

Специфічні особливості клімату сформувалися у результаті розташування області на південному схилі Головного пасма, яке захищає її від вторгнення холодного повітря з півночі. Тому область Південного берега Криму є найтеплішою в Україні. Середньомісячні температури січня тут мають здебільшого додатні значення (0°... +2 °С), а липневі становлять +23, 5°... +24 °С. Осінь залишається також доволі теплою завдяки впливу Чорного моря. Річна сума опадів становить 300-500 мм. Основна частна їх випадає в осінньо-зимовий період. Річок багато, але всі вони дуже короткі і стрімкі, влітку більшість з них пересихає.

Найбільш поширені ПТК належать до субсередземноморських прибережно-схилових ландшафтів. У верхньому поясі домінують круті схили з урвищами. Тут на бурих та дерново-буроземних ґрунтах ростуть здебільшого буково- соснові ліси. Прибережні зсувні схили вкриті приморськими чагарниками і ялівцево-дубовими лісами, лісопарками, виноградниками, садами субтропічних культур.

У рельєфі виражені схили, ускладнені зсувами, розчленовані короткими річковими долинами і балками, денудаційно-ерозійні низькогір’я, абразійні береги, неширокі пляжі. Природна рослинність представлена дубовим та грабовим шибляком з вічнозеленими суничником дрібно-плодним, рускусом понтичним, жасмином кущовим, чистом кримським, заростями держидерева, грабинника, фісташки, скумпії. У місцях поширення коричневих ґрунтів сформувалися шиблякові рослинні угруповання, тобто утворені посухостійкими колючими чагарниками з дуба пухнастого, грабинника, в’яза, груші, шипшини, ялівцю та ін.

У межах області є і вулканічні ландшафти, які найбільше виражені у масиві Карадаг. Вони утворюють уздовж берега стрімкі урвища, виступають у морі екзотичними скелями і мисами.

Природні комплекси Кримської південнобережної субсередземноморської області охороняються в природному заповіднику “Мис Мартьян”, де на коричневих ґрунтах ростуть дуб пухнастий, сосна кримська, реліктовий ялівець, суничник, тощо. Загальнодержавне значення мають інші пам’ятки садово-паркового мистецтва (Фороський, Алупкинський, Місхорський, Лівадійський, Масандрівський тощо).