Механізм держави і державний аппарат.

Механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Ознаки механізму держави:

1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах субординації та координації. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави;

2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. Кожний із суб'єктів механізму держави як його системний елемент є органічно обумовленим усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в цілому;

3) це система, яка має чітку структуру з певними зв 'язками між її елементами. Первинними елементами є державні органи.

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами. Категорія «державний апарат» має самостійне значення і визначається як окреме юридичне поняття. При цьому повинно враховуватися і те, що, будучи структурним елементом механізму держави у широкому значенні даного поняття, апарат держави характеризують ті ж ознаки, що і механізм. Однак, ототожнюючи категорії «механізм» і «апарат» в рамках вузького розуміння механізму держави та зважаючи на самостійне значення категорії «апарат держави», можемо визначити наступні особливі його ознаки:

— це система створених державою структур, що мають форму органу держави;

— наявність виключно владних повноважень, які визначають функціональне призначення органу;

— наявність чиновників, що реалізують повноваження від імені держави на професійній основі;

— наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції);

— зв'язаність з державою, оскільки всі рішення відображають її волю та приймаються від її імені;

— фінансування з бюджету;

— забезпечення реалізації державних функцій і завдань з управління суспільством;

— система органів, розподілених за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

— система органів, наділених матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію повноважень

5. Законодавча влада, її функції

Поняття «законодавча влада» має декілька значень. Законодавча влада — це:

1) повноваження видавати загальнообов'язкові норма­тивно-правові акти, що належить народу або делеговане народом своїм представникам у парламенті;

2) носій народного суверенітету, вираз волі народу, інтересів народу;

3) система органів держави, що мають право приймати закони. У сучасній державі законодавча влада, як правило, но­сить представницький характер. На основі виборів народ передає владу своїм представникам і таким чином уповно­важує представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому сенсі можна говорити про первинність представ­ницьких органів у механізмі державної влади, їхній пріо­ритет та верховенство: законодавча влада є першою серед рівних.

Функції законодавчої влади:

1) законодавча діяльність є визначальною в компетенції парламенту;

2) представницька функція пов'язана із забезпеченням партійного, територіального, корпоративного, етнічного представництва;

3) установча функція полягає в затвердженні та призначенні різних осіб на державні пости, створення організаційних структур, спеціальних комісій тощо;

4) функція контролю та відповідальності проявляється в обговоренні основних напрямів урядової політики, бюджету та звіту про його виконання, парламентських запитів депутатів уряду або міністру, контрольній діяльності парламентських комісій, виразі недовіри уряду. У демократичній державі найвищим представницьким та законодавчим органом є парламент — збори представ­ників народу — депутатів, які на пленарному засіданні об­говорюють та ухвалюють рішення, перш за все закони.

Парламенти можуть мати двопалатну і однопалатну структуру. У федеральних державах парламенти складають­ся з двох палат (одна з них представляє народ, а інша — су­б'єкти федерації), які у принципі мають однакові законо­давчі повноваження (у США — Палата представників і Сенат, в Австрії — Союзна рада і Національна Рада). Іноді, разом з палатами особливий чин в парламенті посідає глава держави (історично — в Речі Посполитій, в сучасному світі — у Великій Британії, Індії).

Двопалатна парламентська система має місце в деяких унітарних державах. Це обумовлено прагненням до стійкі­шої рівноваги сил між виконавчою і законодавчою владами, при якій влада однієї палати стримується створенням другої палати, що формується на іншій основі (наприклад, Палата громад і Палата лордів в Англії).

Однопалатні парламенти існують головним чином у країнах з більш-менш однорідним національним складом населення або невеликих за територіальними розмірами (Угорщина, Данія, Фінляндія).

Керівництво парламентом здійснюється одноосібно голо­вою, колегіальні органи (президії) украй рідкісні. Голова представляє парламент у взаєминах з іншими органами, керує дебатами, голосуванням, координує роботу внутри-парламентських органів.

Парламент і кожна палата на весь термін повноважень утворюють комісії (комітети). їх різновиди: постійні, тим­часові, змішані, спеціальні. Найбільш поширеною комісією є погоджувальна, її завдання — вироблення узгоджених рішень палат. Основне призначення комісій полягає в по­передньому розгляді законопроектів. Комісії можуть також мати право законодавчої ініціативи, контролю за урядом і апаратом державного управління.

6. .Виконавчавлада. Центральна і місцева виконавча влада

Виконавча влада — це сукупність повноважень з безпо­середнього управління суспільством.

На відміну від законодавчої влади, що носить первинний характер, виконавча влада має за своєю сутністю вторин­ний (похідний), підзаконний характер. Зміст діяльності виконавчої влади — управління, що включає:

1.виконавчу діяльність- здійснення рішень, які прийняті органами законодавчої влади;

2.розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій;

3.контрольну діяльність — перевірки, ревізії, інспек­ції з метою проконтролювати діяльність нижчих органів і установ.

Для здійснення своїх завдань виконавча влада потребує особливих структур. Вона має найбільш розгалужену сис­тему різноманітних органів з численним кадровим складом державних службовців у центрі і на місцях. Ці органи скла­дають виконавчу вертикаль.

У сучасних країнах виконавчу владу може очолювати: глава уряду (Франція, Греція, Польща); глава держави (США); уряд (Ізраїль, Україна). Глава виконавчої влади делегує ряд повноважень органам і посадовцям нижчого рангу.

Уряд – Кабінет Міністрів - це найвищийорган виконавчої влади в дер­жаві.

Принципи формування уряду:

1) парламентський (в парламентарних монархіях і парламентарних республіках);

2) напівпарламентський (в змішаних і президентських республіках), колі уряд формується президентом або парламентом з обов'язковою участю іншої сторони;

3) позапарламентський принцип, характерний для абсолютних монархій (Бахрейн, Катар, Саудівська Аравія).

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів за­конодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Він покликаний відпрацьовувати шляхи та способи реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. З цією метою з усіх питань своєї компетенції уряд видає норма­тивно-правові акти (укази, декрети, ухвали, розпоряджен­ня тощо), які є обов'язковими для виконання.

Міністерства, відомства, державні комітети – центральні органи виконавчої влади. До специфічних органів та установ виконавчої влади належать органи охорони правопорядку (міліція, поліція), установи по виконанню кримінальних покарань; органи державної безпеки, збройні сили.

Представницькі органи влади на місцях: органи місцевого самоврядування – Ради.

Виконавчі органи влади на місцях: місцеві держ.адміністрації,

Система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси

територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

7. Судовавлада і судові системи: слідча і змагальна.

Судова влада — незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Суди є незалежними від інших органів влади і підкоряють­ся, тільки закону. Організаційно-правові принципи здій­снення правосуддя і гарантії незалежності суду задаються конституцією. Серед гарантій незалежності суду виділяють недоторканність судді, довічний строк призначення або обрання, ефективне виконання судових рішень.

Законодавством закріплені такі демократичні принципи здійснення судової влади як рівність усіх перед законом і судом, участь у розгляді справи засідателів, присяжних, право підсудного на захист тощо.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада — поняття не тотожні. Правосуддя — вид соціальної (перш за все державної) діяльності, форма захисту судовою владою порушеного або оспорюваного права. Ефективність діяль­ності судів має три складові: швидкість та оперативність вирішення спорів, обґрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

У сучасному світі склалися дві судові системи, одну з яких називають змагальною, а другу - слідчою.

Характер­ною рисою змагальної судової системи є безпосередній диспут сторін перед судом, коли сторони (адвокати) мають можливість контролювати хід процесу і є головними дійо­вими особами в цьому процесі. Суддя тут наближається за своєю позицією до ролі третейського судді. Якщо при цьо­му є присяжні, то суддя не вирішує питання, хто правий, ахто винуватий. Суддя не втручається до процесу ухвалення рішення. Змагальна судова система характерна для держав з прецедентною правовою системою.

У слідчій системі багато що визначається на стадії по­переднього розслідування, і суддя по суті веде справу на основі документів. При цьому суддя сам досліджує факти і прагне встановити істину у справі. У слідчій системі за традицією не застосовується суд присяжних, і адвокати не є головними дійовими особами. Слідча система використо­вується в державах з нормативно-актною правовою систе­мою.

Сьогодні відмічається зближення прецедентної та нормативноактної правових систем, взаємне використання різних елементів організації судової діяльності. Характер­ний приклад — поширення суду присяжних у державах континентальної Європи.

Судова влада здійснюється одноосібно суддею (при роз­гляді незначних правопорушень) або судовою колегією з дотриманням встановленої законом процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципами права.

Основні функції судової влади:

1) охоронна (охорона прав і свобод людини і громадяни на, прав і законних інтересів всіх суб'єктів права);

2) функція правосуддя (захист, відновлення порушених прав);

3) контрольно-наглядова (стримування двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю над ними).

Судова влада перешкоджає дії нерозумних законів, за­безпечує відповідальність виконавчої влади за недотри­мання волі законодавця, захищає права громадян від свавілля

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом.

У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

8. Джерела права. Джерела права України

Джерело права - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість.

У правознавстві розрізняють такі види форм (джерел) права:

Правовий звичай - це неписане правило поведінки людей, яке склалося історично і внаслідок багаторазового застосування набуло обов'язкового характеру. Як правило, держава визнає, тобто санкціонує, правові звичаї, і ця обставина відрізняє їх від інших звичаїв. У європейській континентальній системі права правові звичаї не є по­ширеними, але у Великій Британії до цього часу вони займають помітне місце серед інших джерел права, зокрема у державному та цивільному праві.

Судовий прецедент - це форма права, яка полягає у тому, що рішення вищої судової інстанції набуває обов'язкового значення при розгляді в подальшому аналогічних справ як даною інстанцією, так і нижчестоящими судами. Діє у рамках англо-саксонської системи права, переважно у США. Поряд з прецедентом у цій системі діють також закони.

Нормативно-правовий договір - це угода двох чи більше суб'єктів, спрямована на встановлення прав, обов'язків та відповідальності за невиконання даного договору.

Нормативно-правовий акт - це письмовий юридичний документ компетентного державного органу, який містить загальнообов'язкові норми, які забезпечуються державою і спрямовані на врегулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт як основне джерело права в Україні та інших країнах континентальної Європи ділиться на закон та підзаконний акт.

Ознаки нормативно-правового акту:

1) Офіційний характер;

2) Прийняття відповідно до чітко визначеної процедури;

3) Створює нові або скасовує колишні норми права;

4) Письмовий документ з обов’язковими реквізитами;

5) Структурно побудований документ (преамбула, статті, пункти…);

6) Обов’язково реєструється;

7) Публікується в офіційному друкованому ЗМІ.

Закон - це нормативно-правовий акт вищого представницького органу держави або безпосередньо народу, який регулює найбільшважливі і загальні суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Розрізняють Конституцію як основний закон держави, конституційні закони та звичайні закони.

Ознаки закону:

1) закон приймається тільки суб'єктами, які є носіями державного суверенітету (народ або його найвищий представницький орган);

2) закон має вищу юридичну чинність — вся решта актів знаходяться «під» законом, повинні відповідати йому;

3) порядок його підготовки і видання, як правило, визначається конституцією держави;

4) в ідеалі закон повинен виражати волю та інтереси народу;

5) закон містить первинні, початкові норми, яких раніше не було в системі права;

6) законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини.

На даний момент в Україні при­йнято і діє понад двадцять кодексів і основ законодавства, серед них: Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Земель­ний кодекси, Основи законодавства про охорону здоров'я тощо.

За місцем у структурі законодавства виділяють галу­зеві та міжгалузеві (комплексні) закони. Галузевий закон містить норми права, що належать до однієї галузі (напри­клад, Сімейний кодекс), а комплексний закон містить норми, що належать до ряду галузей (наприклад, Житловий кодекс України містить норми цивільного і адміністратив­ного права).

Підзаконні нормативно-правові акти – це нормативно-правові акти, видані на основі, на виконання, з метою конкретизації та деталі­зації положень законів.

Підзаконні акти, подібно до законів, обов'язкові для виконання і мають необхідну юридичну чинність. Але їхня дія обмежена законом: вони не можуть виходити за межі законодавчого регулювання, їхні норми носять вторинний у порівнянні із законом характер. Підзаконні акти не мо­жуть змінювати або скасовувати норми законів.