Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Галузі права
Система права — це об'єктивно обумовлена внутрішня структура права, що складається із взаємопов'язаних норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах. Структурні елементи системи права: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права. Норма права — первинний, початковий елемент системи права, з якого складаються інститути та галузі права. Не існує норми права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільш крупним елементом, з яких складається система права. Центральною ланкою системи права є галузь — крупна впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний тип схожих суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Ознаки (риси) галузі права: 1) основа виділення галузі права — однотипні суспільні відносини, що потребують правового регулювання; 2) якісна своєрідність врегульованих суспільних відносин; 3) наявність специфічного набору прийомів і засобіврегулювання суспільних відносин; 4) наявність системно-структурних складових, тобтовзаємопов'язаних інститутів і норм права. На відміну від інших структурних елементів системи права галузь, не пориваючи системних зв'язків, має відносну автономію: вона здатна до самостійного функціонування у загальній системі права. Наприклад, майнові правовідносини можуть виникати, змінюватися і припинятися на основі норм тільки однієї галузі права — цивільного права. Для реалізації цивільних прав та обов'язків можна не звертатися до інших галузевих норм. Критерії розмежування галузей права належать до спірних питань юридичної науки. Проте більшість дослідників сходяться на точці зору, що в основі поділу права на галузілежать предмет і метод правового регулювання. Крім того, кожна галузь має свій набір принципів і загальних положень, специфічних засобів і прийомів правового регулювання. Що розвиненішою є система права, то більше галузей включає вона. Разом з традиційними галузями права України — конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним — формуються такі нові галузі права як податкове, банківське, господарське право. Галузь права, у свою чергу, є підсистемою, що складається з підгалузей та інститутів права. Підгалузь права — система однорідних предметно-пов'язаних інститутів певної галузі права. Наприклад, під-галуззю цивільного права є право інтелектуальної власності, підгалуззю конституційного права — парламентське право. 25. Приватнеправо. Галузі приватного права Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічного права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося правоприватне і право публічне. Таке розмежування традиційно пов'язують з ім'ям римського юриста Ульпіана (170-228 рр.), який вперше обґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається правом. На його думку, публічне право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне право відноситься до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права — сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права. Для сфери публічного права характерні юридична централізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного центру — держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свободу вибору юридичних рішень). Публічне і приватне право розрізняються також за способами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці органи повинні вступитись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу. Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави до сфери майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту. У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, тощо. При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне критерії такого поділу неоднозначні, амежі досить умовні і розмиті. Саме тому можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового елементів, змішані публічно-правові та приватно-правові інститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирення з потерпілим, в сімейному праві — публічно-правовий інститут державної реєстрації браку тощо. 26. Публічне право. Галузі публічного права Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічного права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося правоприватне і право публічне. Таке розмежування традиційно пов'язують з ім'ям римського юриста Ульпіана (170-228 рр.), який вперше обґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається правом. На його думку, публічне право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне право відноситься до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права — сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права. Для сфери публічного права характерні юридична централізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного центру — держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свободу вибору юридичних рішень). Публічне і приватне право розрізняються також за способами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці органи повинні вступитись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу. Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави до сфери майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту. У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо. При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне критерії такого поділу неоднозначні, амежі досить умовні і розмиті. Саме тому можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового елементів, змішані публічно-правові та приватно-правові інститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирення з потерпілим, в сімейному праві — публічно-правовий інститут державної реєстрації браку тощо. 27. Матеріальнеправо. Галузі матеріального права України Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин. Встановлюючи або офіційно визнаючи правові норми, держава одночасно визначає порядок їх здійснення. Таким чином, в об'єктивному праві сформувалися дві великих цілісності правових норм: 1) матеріальне право — це сукупність норм, які безпосередньо регулюють суспільні відносини; 2) процесуальне право — це сукупність норм, які регулюють діяльність по реалізації матеріальних норм. Матеріальне і процесуальне право співвідносяться як зміст і форма правового регулювання. Процесуальні правові норми служать формою втілення в життя змісту норм матеріального права. Матеріальні регулятивні норми, встановлюючи суб'єктивні права та юридичні обов'язки, формують позитивну поведінку своїх адресатів. Матеріальні охоронні норми забезпечують дію матеріальних регулятивних норм. Процесуальні норми регламентують процедуру вирішення спорів і конфліктів, процес розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень. Обидві групи юридичних приписів у рівній мірі є обов'язковими для дотримання та виконання. В той же час юридичні наслідки порушення норм матеріального та процесуального права є різними. Наслідком порушення матеріальної норми є юридична відповідальність правопорушника, а наслідком порушення процесуальної норми є скасування ухваленого на її основі рішення або нікчемність (недійсність) результату діяльності суб'єкта права. Матеріальне та процесуальне право підрозділяються на галузі і інститути. В Україні до галузей матеріального права належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове і інші галузі права. До галузей процесуального права належать цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративно- процесуальне право. В той же час в одному й тому ж нормативно-правовому акті можуть міститися одночасно норми матеріального і процесуального права. Наприклад, саме так побудований чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення.
28. Процесуальне право. Галузі процесуального права України Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин. Встановлюючи або офіційно визнаючи правові норми, держава одночасно визначає порядок їх здійснення. Таким чином, в об'єктивному праві сформувалися дві великих цілісності правових норм: 3) матеріальне право — це сукупність норм, які безпосередньо регулюють суспільні відносини; 4) процесуальне право — це сукупність норм, які регулюють діяльність по реалізації матеріальних норм. Матеріальне і процесуальне право співвідносяться як зміст і форма правового регулювання. Процесуальні правові норми служать формою втілення в життя змісту норм матеріального права. Матеріальні регулятивні норми, встановлюючи суб'єктивні права та юридичні обов'язки, формують позитивну поведінку своїх адресатів. Матеріальні охоронні норми забезпечують дію матеріальних регулятивних норм. Процесуальні норми регламентують процедуру вирішення спорів і конфліктів, процес розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень. Обидві групи юридичних приписів у рівній мірі є обов'язковими для дотримання та виконання. В той же час юридичні наслідки порушення норм матеріального та процесуального права є різними. Наслідком порушення матеріальної норми є юридична відповідальність правопорушника, а наслідком порушення процесуальної норми є скасування ухваленого на її основі рішення або нікчемність (недійсність) результату діяльності суб'єкта права. Матеріальне та процесуальне право підрозділяються на галузі і інститути. В Україні до галузей матеріального права належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове і інші галузі права. До галузей процесуального права належать цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративно- процесуальне право. В той же час в одному й тому ж нормативно-правовому акті можуть міститися одночасно норми матеріального і процесуального права. Наприклад, саме так побудований чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення.
29.. Правова система. Правова сім’я. Види правових сімей. Історично в кожній країн склалася своя система права, сформувалися особливості правової свідомості та правової культури, діє своя система юридичних установ. Разом з тим існують елементи схожості національних правових систем, які дозволяють згрупувати їх у типи, або сім'ї правових систем. Тип (сім'я) правової системи - сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структури права та історичного шляху його формування. Критерії класифікації правових систем: 1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають спільне історичне коріння, зокрема - спільні пам'ятки права, базуються на одних і тих же правових засадах, розвивалися у схожих умовах; 2) спільність форм права та їхнього співвідношення. Наприклад, для країн роман о-германської правової сім'ї основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Всі інші форми права грають підсобну роль; 3) єдність структури системи права і норми права. Наприклад, для романо-германського типа права характерний поділ системи права на приватне і публічне, на галузі і інститути 4) єдність ідеологічних основ і принципів права. Для романо-германського типу права характерна доктрина верховенства закону, для релігійного типу-доктрина верховенства релігійних норм; 5) єдність юридичної техніки, тобто уніфікована термінологія або, принаймні, загальні підходи до її формування, схожі категорії, конструкції і поняття. Наприклад, для романо-германської сім'ї характерним є використання римської юридичної термінології; 6) схожість правових установ і правової практики. Наприклад, для романо-германської сім'ї характерною є правозастосовча діяльність суддів, а для англо-американської - правотворчість суддів. В рамках типу правової системи можливі більш дрібні елементи, представлені групою правових систем. Так, усередині романо-германської правової сім'ї виділяють групу романського права (Франція, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Румунія), право латиноамериканських країн, групу німецького права (ФРН, Австрія, Угорщина, скандинавські країни). Іноді скандинавські країни також виділяють в особливу групу.
Види правових систем:
|