![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Систематизаці права.
Систематизація права - процес зведення нормативно-правових актів до єдності шляхом зовнішньої або внутрішньої обробки їх змісту. Залежно від способу обробки нормативно-правового матеріалу розрізняють інкорпорацію та кодифікацію. Інкорпорація - спосіб систематизації чинного права шляхом об'єднання в збірнику або зборах правових актів у хронологічному, алфавітному або іншому порядку. Інкорпорація дозволяє внести в початковий текст правових актів всі наступні офіційні зміни і доповнення, виключити скасовані норми, виявити неузгодженості, протиріччя і т.п. Розрізняють офіційну й неофіційну інкорпорації. Кодифікація - процес зведення до єдності нормативно-правових актів шляхом переробки їх змісту. Кодифікація завжди має офіційний характер. У процесі кодифікації: - Відкидається частина застарілого нормативно-правового матеріалу; - Внутрішньо ув'язуються і рубріціруются частини нормативно-правових актів; - Формується структура кодифікованого акту зі своїм специфічним змістом. Консолідація - вид систематизації нормативних правових актів, який полягає в усуненні їх множинності шляхом створення крупних однорідних блоків у структурі законодавства. Консолідація - це своєрідний вид правообразования, особливість якого полягає в тому, що новий укрупнений акт не змінює зміст правового регулювання, не вносить змін і новел у чинне законодавство. 11. Правові відносини: поняття. Види. Структура. Правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормою права, змістом яких є суб’єктивні юридичні права та обов’язки їх учасників. Структура правовідносин – основні елементи правовідносин і спосіб юридичного зв’язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Правовідносини складаються з наступних структурних елементів: 1) Суб’єкти (суб’єктний склад) – як мінімум два суб’єкти права, один з них є управомоченою особою (носієм права), інший – зобов’язаною особою (носієм обов’язку). 2) об’єкт – реальне благо, з приводу володіння яким або захисту якого суб’єкти вступають у правовідносини; 3) зміст. Розрізняють юридичний та фактичний зміст правовідносин. Юридичний зміст є суб’єктивними правами та юридичними обов’язками учасників правових відносин. Суб’єктивне право – передбачена правом лінія дозволеної поведінки особи. Юридичний обов’язок – наказана правом лінія належної поведінки особи. У кожному правовідношенні суб’єктивному праву одного учасника відповідає юридичний обов’язок іншого учасника. Фактичний зміст правовідносин – це конкретні дії учасників правовідносин, в яких реалізуються їхні права та обов’язки. Юридичний зміст є завжди типовим для певного виду правовідносин, а фактичний зміст – завжди унікальний, неповторний. Види правовідносин: 1. за предметом правового регулювання (конст.. адмін., цивільні, сімейні.) 2. за функціями права (регулятивні та охоронні) 3. за характером обов»язків (активні і пасивні) 4. за розподілом прав і обов»язків (односторонні і двосторонні) 2. Визначення права. Типи праворозуміння. Право — це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених і охоронюваних державою правил поведінки, що виражає міру свободи і справедливості, досягнуту певним суспільством, і служить для регулювання суспільних відносин. Ознаки права: 1) з агальнообов'язковість. На відміну від інших соціальних норм правові приписи адресовані всім учасникам правових відносин і є обов'язковими для них; 2) нормативність. Право складається із правил загального характеру, розрахованих на неодноразове застосування. 3) формальна визначеність. Правові норми, як правило, фіксуються письмово, вони мають певну логічну структуру. Право встановлює певні рамки поведінки суб'єкта, чітко формулюючи його права і обов'язки; 4) системність. Право є цілісною системою взаємопов'язаних норм; 5) зв'язок з державою. Право пов'язане з державою перш за все тим, що правові норми встановлюються або офіційно визнаються державою. Право охороняється державним примусом; 6) регулятивна. Право виступає як регулятор суспільних відносин, і в цьому полягає його головна соціальна цінність; 7) вираз міри свободи і справедливості. Право втілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої інтереси. Воно встановлює баланс між поведінкою людини та її соціальним положенням (справедливість); 8) процедурність. Процедура, тобто встановлений порядок і послідовність дій, передбачена як для видання, так і для реалізації юридичних норм; 9) компромісний характер. Право за своєю природою є інструментом соціального компромісу, своєрідного договору в масштабі суспільства.
Праворозуміння — це наукова категорія, що відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини і включає пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до цілісного соціального явища. Суб'єктом праворозуміння завжди виступає конкретна людина, наприклад: 1) індивід, який має деякі знання права і на практиці зіткнувся з конкретною правовою проблемою; 2) юрист-професіонал, який має достатній запас знань про право, здатний застосовувати і тлумачити правові норми; 3) учений, який займається вивченням права, володіє сумою історичних і сучасних знань. Об'єктом праворозуміння можуть бути право конкретного суспільства, галузь, інститут права, окремі правові норми. Зміст праворозуміння складають знання суб'єкта про його права та обов'язки, конкретні та загальні правові дозволи, зобов'язування, заборони. Залежно від рівня культури, методичної оснащеності суб'єкта і вибору предмету вивчення праворозуміння може бути повним або неповним, правильним або спотвореним, позитивним або негативним. Для дослідження типів праворазуміння важливим є уявлення про структуру об'єктивного права, що включає природне і позитивне право. Природне право (jusnaturale) — це природжені, невідчужувані, невід'ємні, обумовлені природою людини, людським розумом, загальними етичними принципами правила поведінки, які існують незалежно від держави і поширюються на всі часи і народи. Природне право є сукупністю ідеальних, глибоко етичних і надзвичайно справедливих уявлень про право. Воно виникло задовго до держави і може існувати поза нею. Позитивне право — закріплений в офіційних джерелах права нормативний регулятор, на основі якого визначаються межі дозволеної та належної поведінки людей, а компетентними державними органами виносяться юридично обов'язкові рішення. Позитивне право є результатом державної правотворчої діяльності. Офіційні джерела права виражають лише деяку частину природного права. Вся решта права існує у вигляді принципів, правосвідомості, інших правових явищ. Принципова відмінність між двома протилежними типами праворозуміння, які називають юридичним і легістським, пов'язана з розрізненням або ототожненням права і закону. Легістське праворозуміння засноване на законі і на ототожненні права і закону. Право сприймається як продукт держави, як наказ офіційної державної влади. Право зводиться до примусово-владних встановлень, до формальних джерел позитивного права (законів), за межами яких права немає. Юридичне праворозуміння — це правове розуміння, засноване на розрізненні права і закону. Право розглядається як об'єктивна міра свободи і справедливості, незалежна від волі, розсуду або свавілля державної влади. Закон же є актом державної влади і за своїм змістом може бути, а може і не бути правовим. Юридичний тип праворозуміння має два різновиди: 1) природно-правовий підхід, що виходить із визнання природного права, яке протиставляється праву позитивному; 2) лібертарно-юридичний підхід, який під правом має на увазі буття і нормативний вираз принципу формальної рівності. Сутність цього підходу висловив В.С.Нерсесянц: «Право — математика свободи».
|