Характеристика принципів побудови бюджетної системи України 5 страница

Рахункова палата України займає окреме місце у цій системі та є вищим контрольним органом. Фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів, оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним.

Закон України " Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 р. вступив у дію 1 жовтня 1996 р. Протягом 1998—2000 рр. Конституційним Судом України було розглянуто кілька справ, пов'язаних зі змістом цього закону та визначенням меж компетенції Рахункової палати.

Рахункова палата України регулярно інформує Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовує і проводить оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості.

До складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат, структуру і штатний розпис якого затверджує колегія Рахункової палати за поданням голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати, до складу якої входять голова Рахункової палати, перший заступник і заступник голови, а також головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати, секретар Рахункової палати.

Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України строком на сім років, з правом призначення на другий строк. Призначення голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховної Ради України поданням голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком строком на сім років у порядку, встановленому для призначення голови Рахункової палати.

Згідно з Указом Президента України від 19 вересня 2000 р. з метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання бюджетних коштів у 2001 р. розпочалося створення представництв Рахункової палати у регіонах.

До єдиної системи органів державного управління фінансами в Україні належать МФУ, МФ АРК, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних у містах державних адміністрацій, які діють у межах відповідних положень.

Міністерство фінансів України — центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ. У своїй діяльності Мінфін України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, КМУ та Положенням про МФУ, затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р.

На Мінфін України покладено завдання забезпечити проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд КМУ. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основні завдання МФУ:

1) розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;

2) здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

3) розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;

4) розробка проекту Державного бюджету України;

5) забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

6) забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю тощо.

Як орган, який визначає загальну державну податкову політику, Мінфін:

• розробляє пропозиції щодо її формування, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведення аналізу ефективності діяльності податкової системи та пропозицій щодо її вдосконалення;

• проводить аналітичні дослідження впливу податкової політики на економічне зростання та ефективність дії системи оподаткування;

• прогнозує й моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат.

Для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, інших керівних працівників. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків КМУ за поданням міністра. У Мінфіні України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр. Структуру центрального апарату Мінфіну України затверджує прем'єр-міністр України.

Через Мінфін України КМУ спрямовує і координує діяльність Держказначейства України, ДПСУ, ГоловКРУ України, Державної пробірної палати, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

Мінфіну України підпорядковуються Державне казначейство України, ДПСУ, ГоловКРУ України, Державна пробірна палата. У 2002 р. у складі Мінфіну України був створений спеціалізований орган — Державний департамент фінансового моніторингу, якому фінансово-кредитні установи мають передавати інформацію щодо здійснюваних сумнівних операцій або операцій у великих розмірах відповідно до критеріїв, визначених чинним законодавством.

Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством і є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

Державне казначейство України, утворене при Міністерстві фінансів України, діє на основі Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. Систему Державного казначейства України становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи — управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Основні завдання Державного казначейства України:

1) організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю;

2) управління наявними коштами Державного бюджету України;

3) фінансування видатків Державного бюджету України;

4) ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

5) здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

6) розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами АРК, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

7) здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

8) розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бю-джетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Державна податкова служба України (ДПСУ) здійснює контрольні повноваження у сфері формування дохідної частини бюджету. Компетенція визначена Законом України " Про Державну податкову службу в Україні". До системи органів ДПСУ належать: ДПАУ, державні податкові адміністрації (ДПА) в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції (ДПІ) в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує КМУ.

ДПАУ залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. У ДПАУ та державних податкових адміністраціях в АРК, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії, які є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. ДПАУ є центральним органом виконавчої влади.

ДПА в АРК, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються ДПАУ. ДШ у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані ДНІ підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

Визначальною рисою організації роботи органів ДПСУ є координація своєї діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, МВС, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також із податковими службами інших держав.

Завдання органів ДПСУ:

1) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

2) внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

3) прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

4) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

5) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У складі органів Державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів Державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Завданнями податкової міліції є:

1) запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

2) розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

3) запобігання корупції в органах Державної податкової служби та виявлення її фактів;

4) забезпечення безпеки діяльності працівників органів Державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Державна контрольно-ревізійна служба України (ДКРС) має контрольні повноваження у сфері використання видаткової частини бюджету і складається з ГоловКРУ України, конт-рольно-ревізійних управлінь у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Головним завданням ДКРС України є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах, які отримують кошти з бюджету.

ДКРС діє при МФУ України. КРУ в АРК, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Голові КРУ України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах.

ДКРС координує свою діяльність із місцевими радами та органами виконавчої влади, фінансовими органами, ДПСУ, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Положення про ДКРС затверджує КМУ.

Функцїї ДКРС:

1) організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів у АРК, областях, містах Києві та Севастополі;

2) проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету;

3) проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;

4) здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

5) розроблення інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій та перевірок;

6) здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнення досвіду проведення ревізій та перевірок і поширення його серед контрольно-ревізійних служб, розроблення пропозицій щодо вдосконалення контролю.

Основна функція Національного банку України (НБУ) — центрального банку держави — забезпечення стабільності національної грошової одиниці (ст. 99 Конституції України).

НБУ — особливий центральний орган державного управління, виведений з-під юрисдикції КМУ. Національний банк підтримує економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Відповідно до норми, закладеної у ст. 50 Закону України " Про НБУ", будь-який орган державної влади, законодавчої або виконавчої, не має права давати йому вказівки обов'язкового характеру.

Головні функції НБУ: втілення монетарної політики; регулювання національної валюти; захист національних та міжнародних резервів та управління ними; як фінансового консультанта уряду й парламенту; регулювання відсоткових ставок у межах здійснюваної грошово-кредитної політики; здійснення банківського регулювання та нагляду за банківською діяльністю.

НБУ підзвітний Верховній Раді України, з КМУ проводить взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ входить до кола осіб (народні депутати, Президент України, КМУ), які наділені правом законодавчої ініціативи. Це дає йому право вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо зміни чинного законодавства, а також самостійно приймати рішення у межах грошово-кредитної політики.

Конституція України у п. 18 ст. 85 закріплює високий статус голови НБУ в ієрархії державних посад: голова НБУ призначається на посаду та звільняється з неї Верховною Радою України конституційною більшістю голосів за поданням Президента України. Керівними органами центрального банку є Рада НБУ, конституційний статус якої закріплений ст. 100 Конституції України (в якій зазначено, що Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням), та Правління НБУ.

Голові, членам Правління та службовцям НБУ заборонено бути народними депутатами України, членами уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької діяльності. Службовцям НБУ забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Усім, хто працює в НБУ, заборонено брати позички від будь-яких кредитних установ, за винятком НБУ.

В особливому становищі, порівняно з працівниками НБУ, членами його Правління, перебувають члени Ради НБУ: вони здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не одержуючи офіційної плати від банку.

До складу Ради НБУ входять її члени, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова НБУ, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради НБУ за посадою. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради НБУ шляхом прийняття відповідного указу або постанови. Строк повноважень членів Ради — сім років, крім голови НБУ, який входить до складу Ради на строк здійснення ним повноважень за посадою.

За Законом України " Про НБУ" Раду НБУ очолює голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Членом Ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади, або наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Рада НБУ аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України, вносить до Правління НБУ рекомендації стосовно методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціального розвитку України, грошово-кредитної політики, політики курсо-утворення, валютного регулювання, розвитку банківської системи, окремих нормативних актів з питань банківської діяльності; затверджує кошторис НБУ, встановлює форми оплати праці працівників НБУ, укладає зовнішньоекономічні договори, складає бухгалтерський баланс НБУ і публікує його, визначає порядок покриття збитків і порядок відрахування доходів ДБУ та має багато інших повноважень.

Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг створено відповідно до Закону України " Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" у 2002 р.

Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, у т. ч. реєстрація та ліцензування діяльності кредитно-фінансових установ, за винятком банків, які підпадають під юрисдикцію НБУ. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди, що паралельно підпадають під юрисдикцію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку — ДКЦПФР), а також недержавні пенсійні фонди, що засновуватимуться після прийняття відповідного закону. Основним завданням Комісії є також забезпечення поточного контролю за діяльністю кредитно-фінансових установ.

Певною мірою до управління державними фінансами залучається ДКЦПФР та Українська державна інноваційна компанія. Окреме місце в управлінні державними фінансами належить цільовим централізованим фондам — Пенсійному фонду України, Фондам соціального страхування та ін.

17.Державна казначейська служба Україна як орган державного фінансового контролю

Реформування економічних відносин у напрямі ринкових перетворень в Україні охоплює тією чи іншою мірою всі сфери діяльності суспільства, зокрема й державний контроль і найважливішу ланку і невід’ємний його складник – фінансовий контроль.

Призначення фінансового контролю полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування й ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.

За своєю суттю фінансовий контроль – це комплекс заходів, що вживаються законодавчими та виконавчими органами влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ, для забезпечення законності та ефективності формування, володіння та використання фінансових ресурсів з метою захисту фінансових інтересів держави, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та громадян, а також успішного досягнення поставлених цілей у сфері фінансів.

Фінансовий контроль як спеціалізований вид управлінської діяльності й особлива галузь економічних знань має в наявності цілий арсенал методичних прийомів, які базуються на досягненнях суміжних наук (аналізу господарської діяльності, бухгалтерського обліку, статистики та ін.).

Фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління економікою та її регулювання.

Цілями фінансового контролю є:

а) сприяння збалансованості між потребою у фінансових ресурсах і розміром грошових фондів;

б) забезпечення своєчасності і повноти виконання фінансових зобов’язань перед державним бюджетом, а також виявлення фактів порушень фінансового законодавства чи неналежного виконання учасником фінансової діяльності своїх зобов’язань;

в) виявлення винних і притягнення їх до відповідальності;

г) встановлення фактів порушень фінансової дисципліни, зокрема відновлення порушених правовідносин;

ґ) виявлення внутрішньовиробничих резервів збільшення фінансових ресурсів.

Зазвичай діяльність органів Держказначейства розглядають як суто технічну – ведення бухгалтерського обліку, складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, а також управління ресурсами. При цьому, поза увагою залишається одна із головних казначейських функцій – контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і здійсненні витрат. Але зазначена норма відома всім розпорядникам бюджетних коштів і передбачає здійснення певних контрольних дій з боку органів Державного казначейства. Цей контроль має різні зовнішні прояви і може здійснюватися за різними формами і критеріями.

У процесі розвитку Державного казначейства України створено досить сучасні контрольні механізми, які закладені у програмне забезпечення. Значене дозволяє органам Державного казначейства здійснювати в автоматизованому режимі більшість контрольних повноважень.

На сьогодні, виходячи із існуючої законодавчо-нормативної бази, можна констатувати наступне: по відношенню до доходної частини загального фонду бюджетів контроль з боку органів Державного казначейства можна класифікувати як попередній, оскільки для попередження незаконних дій по зарахуванню надходжень до бюджетів на початку кожного бюджетного року проводиться певна підготовча робота на центральному рівні Державного казначейства України. Вона полягає у розробці відповідних алгоритмів, які чітко встановлюють належність того чи іншого виду надходжень:

до конкретного бюджету та/або фонду, їх розподіл між ними;

до адміністраторів податків і зборів, території тощо.

Відповідно до встановленого алгоритму, тобто за параметрами, що дозволяють проконтролювати правильність зарахування надходжень, щорічно централізовано відкриваються рахунки в системі органів Державного казначейства. Попередній та поточний контроль бюджетних повноважень також здійснюється органами Державного казначейства і при проведенні надходжень та відшкодуванні податків згідно із законодавством. Підставою для здійснення платежів є висновки органів адміністрування податків, зборів та інших платежів, судових органів, які перевіряються органами Державного казначейства як на предмет законності повноважень тих, хто приймає рішення, так і на предмет правильності оформлення зазначених документів. Такий механізм контролю діє для загального фонду державного бюджету, а також частково для спеціального – надходжень, що мають цільовий характер використання.

За змістом та етапами проведення контрольних заходів щодо використання бюджетних коштів їх можна поділити на попередні та поточні.

Спочатку перевіряються документи – бюджетні зобов’язання розпорядників бюджетних коштів на предмет їх відповідності вимогам законодавчо-нормативних актів. Рішенням або підтвердженням їх легітимності є реєстрація перевірених зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в обліку системи органів Державного казначейства по виконанню бюджетів, що по суті є контролем повноважень розпорядників бюджетних коштів.

Другим етапом, за терміном проведення державного фінансового контролю, є здійснення органами Державного казначейства поточного контролю, який полягає у перевірці суто технічних бюджетних параметрів:

наявності в обліку системи органів Державного казначейства зареєстрованих юридичних і фінансових зобов’язань;

відсутності судових рішень щодо списання коштів з рахунків.

При цьому специфікою роботи Державного казначейства України при здійсненні поточного контролю є належність його до учасників системи електронних платежів Національного банку України. Вищевказаний фактор вимагає перевірки також всіх банківських реквізитів, а також дотримання інших вимог Національного банку України по оформленню платіжних документів.

Тобто, виходячи із фактичного стану справ, що склався у сфері контрольних повноважень та відповідальності органів Державного казначейства, можна стверджувати наступне:

по-перше, казначейське обслуговування є одним із етапів процесу управління при виконанні бюджетів;

по-друге, цей процес можна розглядати як систему контролю, що складається із ряду елементів по забезпеченню законного направлення та використання бюджетних коштів і запобіганню їх нецільового використання.

Що стосується державного фінансового контролю як функції управління в системі органів Державного казначейства, то можна сказати наступне – це здійснення його суб’єктами (головними управліннями, управліннями), що наділені відповідними повноваженнями, певних дій: визначення фактичного стану функціонування об’єкта управління (об’єкта контролю) по відношенню до базового стану, що встановлюється або ззовні, або у його внутрішній системі.

Для органів Державного казначейства зовнішніми базовими критеріями є як планові бюджетні показники, на що орієнтуються органи Державного казначейства при здійсненні аналізу та прийняття управлінських рішень по виконанню бюджетів і кошторисів, так і норми, встановлені законодавчо-нормативними актами.

Внутрішніми факторами у системі органів Державного казначейства, що приймаються за основу при здійсненні державного фінансового контролю, є регламенти функціонування рахунків, норми ведення бухгалтерського обліку, складання та консолідації фінансової звітності, що встановлюються самим Державним казначейством України.

Держказначейство, виконуючи функцію обслуговування державного і місцевих бюджетів, здійснює попередній і поточний контроль, що по суті є запобіжним заходом для бюджетних установ щодо можливих порушень при використанні ними бюджетних коштів і кроком до реалізації аудиту як форми фінансового контролю у державі.

Державна казначейська служба України контролює дотримання Єдиних правил обліку та звітності по бюджетах усіх рівнів і кошторисах, спрямування коштів за цільовим призначенням на стадії здійснення операцій із виконання бюджету на підставі документів розпорядників коштів, поданих до оплати.

Повноваження органів казначейства щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства регламентуються ст. 112 Бюджетного кодексу України та Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента від 13 квітня 2011 р. № 460/2001.

До компетенції органів казначейства належить здійснення контролю:

- за дотриманням єдиних правил ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі касового виконання бюджетів;

- за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розписам відповідних бюджетів;

- бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і реєстрації зобов' язань розпорядників бюджетних коштів;

- за відповідністю платежів узятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням у процесі оплати витрат бюджетних установ;

- за процесом виконання бюджетів, а також за надходженням і використанням коштів державних цільових фондів.

Метою фінансового контролю, що здійснюється органами Державної казначейської служби, є зменшення кількості та обсягів порушень бюджетного законодавства і недопущення використання бюджетних коштів не за призначенням; взяття зобов' язань розпорядниками бюджетних коштів понад обсяги виділених бюджетних асигнувань.