Штрафні санкції за несплату або несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) та неподання звітності

За несплату або несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску Пенсійний фонд застосовує штрафні санкції у розмірі 20% від суми несплати (п. 11 ст. 25 Закону " ПРО ЄСВ"). За кожен день прострочення платежу на суму недоїмки нараховується пеня в розмірі 0, 1% від суми за кожен день недоплати.

Ст. 165.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративний штраф за зазначені порушення, який становить від 340 до 510 грн. За повторне таке порушення протягом року передбачена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від 510 до 680 грн.

Аналізуючи сказане, хочеться відзначити, що найбільші фінансові втрати очікують платників податків у разі свідомого приховування від сплати податків, не оприбуткування готівки, наявності неоформлених працівників, відсутності дозвільної документації, РРО (при загальній системі оподаткування), відсутність ліцензій і т. д. Щоб скоротити кількість можливих штрафних санкцій платнику необхідно враховувати наступне: забезпечити якісне ведення обліку і звітності;

· забезпечити своєчасне оформлення і збереження документації і звітності;

· забезпечити своєчасне реагування на повідомлення органів податкової служби;

· здійснювати оптимізацію оподаткування та мінімізацію податкових виплат в рамках законодавства.

На сторінках про Оптимізацію оподаткування юридичних осіб і фізичних осіб, ми розповідали про те, що оптимізація передбачає: мінімізацію податкових виплат і недопущення штрафних санкцій з боку фіскальних органів. Результати будь-якої оптимізації та податкового планування можуть бути зведені до нуля, невідповідним законодавству веденням обліку, подачі звітності і т. д. Що в результаті призводить до штрафних санкцій і збитковості не окремо взятої операції, а фінансової діяльності підприємства в цілому. Тільки чітке розуміння і дотримання норм законодавства дозволить уникнути можливих проблем у їх взаємовідносинах з податковими органами.

47.Місце і роль неподаткових надходжень в системі доходів бюджетів в умовах ринкової трансформації.

Неподаткові доходи є частиною доходів держави (державних доходів). Відомо багато визначень поняття державні доходи, проте загалом усі вони зводяться до того, що під державними доходами розуміють сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для здійснення її завдань і функцій.

Уся система державних доходів складається з доходів децентралізованих, під якими розуміють доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються здебільшого за рахунок їхнього прибутку, та доходів централізованих, які надходять на формування централізованих грошових фондів: Державного і місцевого бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного інноваційного фонду та ряду інших.

Поняття державних доходів значно ширше від поняття доходів Державного бюджету. Воно охоплює не тільки доходи Державного бюджету, а й доходи інших централізованих і децентралізованих фондів коштів. У розрізі цієї статті дане застереження необхідне тому, що значна частина неподаткових доходів надходить до різноманітних державних цільових фондів, а також у місцеві бюджети.

Неподаткові доходи є частиною системи державних доходів, яка являє собою “внутрішню єдність, що склалася на даний період часу … всієї сукупності доходів, з одного боку, та її диференціацію на окремі групи і види – з іншого”. Єдність і диференціація всієї сукупності доходів зумовлюється єдністю економічного джерела утворення державних доходів – національного доходу, який створюється у сфері матеріального виробництва, і різноманітністю окремих видів доходів. Різноманітність видів державних доходів дозволяє класифікувати їх за багатьма критеріями, зокрема, за суб’єктами і об’єктами відносин, які виникають, бюджетним значенням, формами, методами і умовами залучення, територією стягнення коштів тощо.

Одним з різновидів класифікації державних доходів є їхній поділ на податкові і неподаткові. І такий поділ має право на існування, оскільки не заперечується і визнається багатьма вченими-правознавцями. Варто погодитись з польською вченою Я.Яскевічевою, яка вважає такий поділ чи не найполемічнішим. І з нею слід погодитися.

Які ж критерії поділу державних доходів на податкові й неподаткові? Так, Б.Н.Іванов зазначає, що у зв’язку з різноманітними методами мобілізації фінансових ресурсів у загальнодержавний фонд коштів і, відповідно, з відмінностями в характеристиці фінансових відносин, які регулюються правовими нормами, можна виділити три основні фінансово-правові інститути: 1) обов’язкові платежі державних підприємств та організацій в бюджет і податкове право; 2) неподаткові доходи; 3) державний кредит. Такої ж думки дотримується Ципкін С.Д., стверджуючи, що стягнення обов’язкових платежів можна проводити двома способами – податковим і неподатковим, а поділ доходів бюджету на податкові і неподаткові за методами вилучення коштів має значення не тільки для суто фінансової, але й для юридичної характеристики системи доходів [див.: 2, c.40-41]. Інші вчені також вважають метод стягнення коштів єдиним критерієм поділу державних доходів на податкові і неподаткові.

Видається, проте, що одного методу стягнення коштів недостатньо для відмежування податкових доходів від неподаткових. При стягненні податків держава застосовує податковий метод, для якого характерним є встановлення державою обов’язкових безвідплатних і беззворотніх грошових платежів, які мобілізуються в бюджет у точно визначених розмірах і в заздалегідь встановлені строки. Застосовуючи цей метод, держава використовує спеціальні юридичні конструкції – суб’єкт податку, об’єкт оподаткування, одиницю оподаткування, ставку податку, неоподатковуваний мінімум, строки сплати тощо. Порівнявши, наприклад, порядок стягнення зборів до державних цільових фондів з порядком стягнення податків, ми побачимо, що вони фактично не відрізняються, хіба що збори надходять у державні цільові фонди (до речі, більшість з яких включені в Державний бюджет), а також, в кінцевому підсумку, є зворотними. Усі елементи податку є характерними для зборів до державних цільових фондів. Тому можна стверджувати, що при їх стягненні держава застосовує податковий метод.

Ось чому слушною є думка Н.І.Хімічевої, яка пропонує здійснювати поділ державних доходів на податкові та неподаткові залежно від форми самих платежів і методів їх стягнення. Отже, більш прийнятним є поділ державних доходів на податкові і неподаткові за двома критеріями: методом стягнення коштів та формою платежів. Він дає змогу грунтовніше провести розмежування між цими двома видами державних доходів.

До неподаткових доходів належать державне мито, реєстраційні збори, плата за ліцензії та інші послуги, що надаються державою, збори до державних цільових фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та ін.), надходження, пов’язані з використанням майна, яке є державною власністю (плата за спеціальне використання природних ресурсів, надходження від приватизації державного майна, орендна плата тощо), доходи штрафного та компенсаційного характеру, добровільні внески фізичних та юридичних осіб, доходи від проведення грошово-речових лотерей та ін. Отож, склад даної групи державних доходів вельми неоднорідний. Саме тому неподаткові доходи відрізняються конкретними умовами акумуляції коштів, змістом, призначенням, але їх об’єднує одна ознака негативного плану: всі вони не є податками. Отже, є потреба порівняти неподаткові доходи з податками, встановити грані відмінностей, а також подібність, схожість цих двох видів державних доходів, з тим, щоб визначити суть і призначення неподаткових доходів, їх характерні риси.

Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету. За їхнім економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Існує не один десяток визначень податку – від зовсім невдалих до близьких до істинного визначення. На наш погляд, найоптимальнішим із цих визначень податку, яке найповніше відображає його суть, властивості та юридичні ознаки, є наступне: податок – це встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значення цілей обов’язковий (або примусовий) індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вносять юридичні та фізичні особи у державний або місцевий бюджет (чи розподіляється між ними) за наявності матеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки та у законодавчо передбачених розмірах і не призначений для конкретних витрат.

На відміну від податків, неподаткові доходи можуть перераховуватися не тільки до бюджетів, а й до різноманітних державних цільових фондів і навіть на рахунки державних органів, установ (у визначеній пропорції), які надають чи вчиняють певні дії на користь платників.

Неподаткові доходи досить часто мають цільовий характер, тобто кошти створених за допомогою неподаткових надходжень фондів використовуються за наперед визначеною метою (приміром, для виплати пенсій, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи тощо), а податкові доходи не мають цільового характеру.

Зазначені платежі на відміну від податків мають, здебільшого, не односторонній, а двосторонній відплатний або компенсаційний характер (державне мито, штрафи за порушення законодавства, плата за використання водних ресурсів та ін.).

Неподаткові доходи не залежать від доходу (прибутку) платника, не пов’язані з результатами його господарської діяльності – ця особливість властива податкам.

При стягненні неподаткових доходів використовуються як обов’язкові (примусові) методи мобілізації фінансових ресурсів, так і добровільні методи, які нехарактерні для податків.

Значна кількість неподаткових доходів (державне мито, різноманітні збори, плати, штрафи тощо) сплачується одноразово при зверненні до держави (уповноважених нею органів) за вчиненням певної дії на користь платника, тоді як податки стягуються регулярно, періодично, у точно встановлені законодавцем строки. Платіжне зобов’язання суб’єкта неподаткового доходу виникає лише в момент звернення до державного органу чи установи і припиняється в момент сплати. Після сплати митного платежу для держави виникає обов’язок виконати ту дію, за вчинення якої одержують плату. Відмова від його виконання дає привід для оскарження бездіяльності державних органів. Обов’язок сплати неподаткового доходу – обов’язок одиничний, який минає, непостійний, нетривалий і далеко не загальний. Значно складніші ті правові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і платниками податків – з іншого. Обов’язок сплати податку (за рідкими винятками) не є обов’язком одномоментним, таким, що припиняється, не повторюється періодично, а є обов’язоком, який триває залежно від того, чи продовжує існувати той об’єкт оподаткування, що встановлений законом. Податковий обов’язок триває, періодично відновлюючись, доки існує той факт (об’єкт оподаткування), який служить підставою для стягнення податку згідно із законом. Податковий обов’язок не є наслідком звернення до держави чи її органів за якою-небудь послугою. Він діє завдяки закону і його вимогам, звернениним до платників, які, за визначеними в законі ознаками, визнаються такими, що підлягають оподаткуванню. За сплатою податку не настає вчинення будь-якої дії з боку держави в інтересах того, хто заплатив податок.

Платниками неподаткових доходів можуть виступати як підприємства та організації, так і окремі громадяни. Причому, якщо до сплати податків залучаються всі підприємства, організації, громадяни (за винятком тих, які користуються пільгами), то питання про коло платників неподаткових доходів вирішується інакше. Їх сплачують не всі підприємства, організації, громадяни, а лише ті, які одержують для користування деякі види державного майна, звертаються до державних органів за вчиненням певних дій та ін. Поряд із суб’єктами підприємницької діяльності до сплати деяких видів неподаткових доходів можуть залучатися і державні неприбуткові установи (школи, лікарні тощо).

Підприємства і громадяни стають платниками неподаткових доходів у більшості випадків у зв’язку зі своїм волевиявленням, звертаючись до відповідних державних органів за вчиненням певних дій, за одержанням деяких видів державного майна, купуючи білети грошово-речової лотереї, та ін. Проте у деяких випадках вони повинні вчиняти такі дії в обов’язковому порядку, наприклад, громадяни – прописку паспорта. Правовою підставою для стягнення податку, навпаки, не є звернення будь-якої особи до державної установи чи посадової особи, що породжує певну дію з їхнього боку. Податок стягується з цієї особи незалежно від її волевиявлення, тому що держава визнає за необхідне вимагати від неї пожертви на користь держави для покриття державних видатків та у зв’язку з тим, що ця особа володіє певним майном, одержує доходи.

Одним із обов’язкових суб’єктів податкових правовідносин є фінансовий орган, який представляє інтереси держави в цілому. Стягуючи ж неподаткові доходи досить часто від імені держави виступає не спеціалізований фінансовий орган, а інші органи, установи, організації, основним предметом діяльності яких є не стягнення платежів, а інше (наприклад, головне завдання суду – здійснення правосуддя).

Підсумовуючи викладене, можна виділити на відміну від податків такі основні ознаки (риси) неподаткових доходів:

1. надходять як у бюджети (Державний і місцеві), так і у державні цільові фонди, а також на рахунки державних організацій, які вчиняють певні дії на користь платників;

2. мають здебільшого цільовий характер;

3. як правило, мають відплатний або компенсаційний характер;

4. не залежать від доходу (прибутку) платника;

5. методи мобілізації як обов’язкові, так і добровільні;

6. нерегулярність, непостійність сплати;

7. коло платників вужче;

8. фактом виникнення правовідносин щодо сплати платежу може служити волевиявлення платника;

9. стороною у правовідносинах з приводу сплати платежу може виступати неспеціалізований фінансовий орган.

Зазначені риси неподаткових доходів мають загальний характер і можуть бути застосовані до всієї сукупності цих доходів загалом. Якщо взяти конкретний вид неподаткового доходу чи їхню групу, то деякі з цих ознак не будуть їх стосуватися. Як уже зазначалося, це пов’язане з тим, що ці доходи відзначаються великою різноманітністю і відрізняються за методами і формами стягнення, джерелами, суб’єктами платежів та іншими підставами.

Спробуємо запропонувати таке визначення неподаткових доходів: неподаткові доходи – це врегульовані правовими нормами обов’язкові та добровільні платежі до Державного та місцевого бюджетів, державних цільових фондів, позабюджетних фондів, які вносяться юридичними та фізичними особами, мають, як правило, цільовий, відплатний або компенсаційний характер і не залежать від доходу (прибутку) платника.

Це визначення, звичайно, не є вичерпним, має описовий характер тощо. Пояснюється це великою різноманітністю та значними відмінностями між неподатковими доходами.

48.Склад і структура неподаткових доходів бюджетів.

49.Доходи від власності та підприємницької діяльності.

50.Надходження від штрафів та фінансових санкцій.

Надходження авід штрафів та фінансових санкцій: суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; перерахування підприємствами частки вартості виготовленої нестандартної продукції з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції. За порушення стандартів, норма і правил підпр. д-сті СГ сплачують штрафи, частина яких спрямовуюється до Державного бюджету (60 %), і місцевих бюджетів (30 %) та Комітету України з питань стандартизації, методології та сертифікації для розвитку його матеріально-технічної бази (10 %).

Адміністративні штрафи сплачують юридичні і фізичні особи за порушення стандартів, прав споживачів, санітарних умов, правил пожежної безпеки тощо, ці кощти спрямовуються до Державного бюджету.

51.Інші неподаткові надходження.

Інші неподаткові надходження: надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій та установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших, утворених згідно з законодавством військових формувань тощо.

52.Поняття та загальна характеристика доходів від операцій з капіталом.

Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету, що мобілізуються неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень.

1) надходження від продажу основного капіталу;

2) надходження від реалізації державних запасів товарів;

3) надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Надходження від продажу основного капіталу об¢ єднують два їх види: надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, що за правом спадкоємця перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і кошти, власники яких невідомі; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Сума доходів від першого виду надходжень залежить від кількості реалізованого майна та його оцінки. Важливим є дотримання вимог оцінки майна, умов реалізації, а також перерахувань отриманих від його реалізації коштів до державного бюджету. Слід зазначити, що перерахування коштів до державного бюджету здійснюється у термін не пізніше семи днів від дня продажу в обсяг одержаної виручки за мінусом комісійної винагороди.

Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння передбачають доходи від операцій з дорогоцінними металами, дорогоцінними каміннями.

Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України становить сукупність дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності та, відповідно до законодавства, зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету.

Формування цього фонду, контроль за станом обліку, охорони, збереженням і його використанням здійснює Міністерство фінансів.

Фонд складається з таких частин:

- державного запасу дорогоцінних металів;

- державного запасу дорогоцінного каміння;

- оперативного резерву золота;

- історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Державні запаси дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння призначені для забезпечення поточних потреб національної економіки.

Оперативний резерв золота - це резерв для забезпечення невідкладних потреб національної економіки. Обсяг зарахування дорогоцінних металів до цього резерву та їх відпустку визначаються Кабінетом Міністрів України.

Історичний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння - це зібрання дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, ювелірних, побутових виробів, предметів релігійного культу, виготовлених із застосуванням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які мають історичну, музейну, наукову, художню або іншу культурну цінність, а також унікальних золотих та платинових самородків, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного походження та напівдорогоцінного каміння.

Цінності історичного фонду неподільні, вони є надбанням народу і можуть бути використані лише з метою експозиції та наукового дослідження на підставі рішень Кабінету Міністрів України.

Другою групою доходів від операцій з капіталом є надходження від реалізації державних запасів товарів, що включають надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Державний матеріальний резерв створюється переважно за рахунок коштів державного бюджету для надання державної підтримки окремими галузями економіки, підприємствам, установам, організаціям у разі тимчасових порушень у постачанні основних видів матеріальних ресурсів, виникнення диспропорцій між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, надання гуманітарної допомоги, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

До його складу входять: мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних і сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції; ремонту військової техніки та майна в надзвичайний період, розгортання у воєнний час робіт з відновлення інфраструктури народного господарства для організації безперебійної роботи підприємств, установ, організацій.

Механізм формування і використання державного матеріального резерву визначений Законом України " Про Державний матеріальний резерв".

Величина доходів цієї групи залежить від обсягів реалізації матеріальних цінностей державного резерву і мобілізаційного резерву та цін, які складаються на відповідних торгах.

Надходження від продажу землі і нематеріальних активів становлять третю групу доходів від операцій з капіталом.

Продаж земельних ділянок здійснюється відповідно до Земельного кодексу України. Зважаючи на те, що Закон України " про розмежування земель державної і комунальної власності" не прийнято, до розмежування земель державної і комунальної власності передбачається 10 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення зараховувати до загального фонду державного бюджету, а 90 відсотків - до відповідних бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя. Величина зазначених доходів залежить від обсягів продажу і ціни.

53.Місце і роль доходів від операцій з капіталом в системі доходів бюджетів на сучасному етапі.

На сьогоднішній день збалансування державних та місцевих інтересів повинно бути головною метою реформування всього комплексу міжбюджетних відносин та бюджетної системи в цілому.

В процесі розподілу фінансових ресурсів та реформування міжбюджетних відносин в Україні, на наш погляд, необхідно враховувати специфіку регіонів, зусилля місцевих органів влади щодо мобілізації доходів в бюджет, активізацію участі регіонів в реалізації державних програм на своїй території. Реалізація державних програм передбачає створення умов і можливостей удосконалення механізмів управління надходженнями від операцій з капіталом та вирішення проблем упорядкування міжбюджетних відносин.

Під розподілом доходів між ланками бюджетної системи, на нашу думку, слід розуміти взаємовідносини між органами влади і управління різних рівнів з приводу розподілу надходжень з метою створення умов для збалансування бюджетів органами влади на кожному рівні з урахуванням законодавчо закріплених за ними завдань і функцій.

Міжбюджетні відносини з приводу розподілу доходів бюджету включають: розподіл і правове закріплення між державним і місцевими рівнями відповідальності за виконання певних соціальних та економічних функцій; визначення розміру видатків, які забезпечують виконання повноважень кожним рівнем бюджетної системи; визначення та правове закріплення джерел доходів бюджетів всіх рівнів, а також різні форми підтримки регіонів.

Варто відмітити, що процес розподілу доходів від операцій з капіталом між ланками бюджетної системи є сукупністю дій різних органів управління з метою впорядкування структури системи, забезпечення збалансованості між окремими її елементами, досягнення відповідності до принципів побудови бюджетної системи.

Для вирішення проблеми розподілу доходів від операцій з капіталом необхідно оцінити реальні та потенційні можливості місцевих бюджетів. Доходи бюджету від операцій з капіталом в цілому мають тенденцію до збільшення, однак їх залежність від різних факторів призводить до певних коливань. В останні роки розподіл надходжень від операцій з капіталом в більшій мірі зміщений в бік місцевих бюджетів. Так фактичний розподіл загальних надходжень в цілому проходив на користь міських бюджетів –до них за 2003-2009рр. надходило близько 50, 7% загальної суми доходів від операцій з капіталом, частка ж даних доходів у державному бюджеті має стійку тенденцію до зниження, так з 2003 по 2009р. надходження знизилися з 42, 7% до 17, 2%. В розрізі за видами надходжень пропорції розподілу дещо інші: доходи від продажу основного капіталу у 2003р. розподілялися переважно між обласними (30, 4%) та міськими бюджетами (41, 6%), тоді як у 2009р. 75% даного виду надходжень спрямовувалася тільки до міських бюджетів.

На нашу думку, факторами, від яких залежить розподіл доходів від операцій з капіталом є:

а) внутрішня економічна політика держави, яка ґрунтується на досягненні поставлених державою цілей, виконанні державних програм і передбачає збільшення доходів державного бюджету. Рівень розвитку місцевої економіки та її спеціалізація визначають спрямованість та швидкість обороту грошових потоків, що дають можливість акумулювати додаткові кошти в бюджет.

б) чисельність, віковий склад та рівень доходів населення -впливає на можливість місцевих органів отримати додаткові грошові кошти від продажу основного капіталу, землі та державних запасів товарів до бюджету даного регіону. Чим більше матеріальне забезпечення та соціальний захист населення регіону, тим більше коштів вони готові витратити на додаткові блага, якими в даному випадку є земля та дорогоцінності.

в) розвиток підприємництва в регіоні -характеризує активність процесу купівлі – продажу земельних ділянок, участі у продовольчих, земельних та інших аукціонах, сприятиме збільшенню як доходів від операцій з капіталом, так і податкових надходжень до бюджету. Сприяння розвитку бізнесу та захист інтересів підприємців підвищить стабільність їх роботи та прибутковість, що збільшить зацікавленість у додаткових трудових та матеріальних ресурсах, нових технологіях і матеріальних благах.

г) природно – кліматичні та екологічні умови наявність шляхів сполучення, розташування населеного пункту зумовлюють інтенсивність вкладання коштів в земельні ресурси, що також є джерелом доходів місцевих бюджетів.

Механізм розподілу бюджетних коштів між ланками бюджетної системи є об’єктом централізованого державного регулювання і багато в чому визначається системою оподаткування, грошовою політикою, макроекономічними факторами, які перебувають у безперервному русі та розвитку. Специфіка розподілу доходів визначає особливості динаміки витрат та рівня нагромадження капіталу.

Ефективна система розподілу доходів бюджету повинна сприяти: макроекономічній стабілізації, створенню умов для конкуренції між регіонами, підвищенню політичної відповідальності, економічної ефективності та відкритості управлінських рішень, результативності функціонування державних інститутів та розвитку стабільної фінансової інфраструктури.

Отже, основна проблема в контексті відносин різних ланок бюджетної системи пов’язана з визначенням на законодавчому рівні принципів розподілу надходжень від операцій з капіталом.

Виходячи з того, що на законодавчому рівні існує певна невизначеність напрямів спрямування надходжень від операцій з капіталом, і підходи до розподілу цих надходжень постійно змінюються, що призводить до незацікавленості органів місцевого самоврядування у збиранні таких доходів, ми розробили конкретні принципи розподілу доходів від операцій з капіталом між видами бюджетів:

1. Наукова обґрунтованість – розуміє під собою, що розподіл надходжень від операцій з капіталом повинен проводитися тільки на підставі всебічного аналізу економічної ситуації в країні та регіонах з метою виваженого встановлення пропорцій розподілу зазначених доходів між бюджетами.

2. Об’єктивність розподілу – зумовлює необхідність прозорого і публічного розподілу надходжень залежно від потреби регіонів у фінансових ресурсах.

Важливість цього принципу полягає в тому, що ринкова економіка не спроможна успішно функціонувати без втручання держави, яке здійснюється насамперед через бюджет.

3. Стабільність розподілу доходів – передбачає розподіл надходжень між ланками бюджетної системи на основі єдиних принципів і підходів, які забезпечують зацікавленість органів влади, місцевого самоврядування та суб’єктів у формуванні сприятливих умов для економічного розвитку відповідної території.

4. Цільове використання надходжень – доходи від операцій з капіталом є спеціальними, тобто призначені на конкретну мету.

5. Відповідальність учасників – полягає в тому, що кожен з учасників несе відповідальність за дотримання вимог законодавства, суть цього принципу розкривається у посиленні контролю, спрямованого на попередження і виявлення зловживань учасників процесу формування та розподілу доходів від операцій з капіталом, а також недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

54.Склад і структура доходів від операцій з капіталом.

Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету, що мобілізуються неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень.

1) надходження від продажу основного капіталу;

2) надходження від реалізації державних запасів товарів;

3) надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Надходження від продажу основного капіталу об¢ єднують два їх види: надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, що за правом спадкоємця перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і кошти, власники яких невідомі; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Сума доходів від першого виду надходжень залежить від кількості реалізованого майна та його оцінки. Важливим є дотримання вимог оцінки майна, умов реалізації, а також перерахувань отриманих від його реалізації коштів до державного бюджету. Слід зазначити, що перерахування коштів до державного бюджету здійснюється у термін не пізніше семи днів від дня продажу в обсяг одержаної виручки за мінусом комісійної винагороди.

Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння передбачають доходи від операцій з дорогоцінними металами, дорогоцінними каміннями.

Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України становить сукупність дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності та, відповідно до законодавства, зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету.

Формування цього фонду, контроль за станом обліку, охорони, збереженням і його використанням здійснює Міністерство фінансів.

Фонд складається з таких частин:

- державного запасу дорогоцінних металів;

- державного запасу дорогоцінного каміння;

- оперативного резерву золота;

- історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

55.Характеристика надходження від продажу основного капіталу.

Неподаткові надходження є важливим джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Водночас їх обсяг значно менший від податкових надхо­джень. Частка неподаткових надходжень у доходах бюджетів різних рівнів коливається від 23, 7 % у 2002р. до 29, 9% у 2001р. У 2003 р. об­сяг неподаткових надходжень до бюджетів становив 18227, 2 млн. грн або 29, 2% доходів зведеного бюджету (2, 1% від ВВП).

Таблиця 4.5

Структура неподаткових надходжень до бюджетів України у 2001- 2003 pp.

У структурі неподаткових надходжень найбільшу питому вагу зай­мають інші неподаткові надходження. У 2003 р. частка цих надход­жень зменшилася до 63, 2%. Це зумовлено тим, що до інших надход­жень включається частина виручки від реалізації газу, що утримується як плата за його транзит через територію України. У 2003 р. таких надходжень до бюджету не було.

Близько третини неподаткових надходжень у 2003 р. припадало на доходи від власності та підприємницької діяльності. Досить ваго­му складову цієї групи неподаткових надходжень становить рентна плата. Вона є однією з форм вилучення до бюджету частини прибут­ку суб´ єктів підприємницької діяльності, одержання якого не зале­жить від їхньої господарської діяльності. Це, зокрема, внесення до Державного бюджету рентної плати нафтодобувними і газодобувними підприємствами у встановленому грошовому розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, рентної плати суб´ єктами підпри­ємницької діяльності, що здійснюють транспортування трубо­провідним транспортом територією України природного газу та аміаку тощо.

Важливою складовою доходів бюджету є доходи від операцій з капіталом. Це надходження до бюджету, що мобілізуються неподат­ковим методом. До них належать три групи надходжень.

1. Надходження від продажу основного капіталу. Вони включають надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів і знахідок, включаючи валютні цінності і кошти, власники яких неві­домі, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних ме­талів і дорогоцінного каміння, а також надходження від відчуження майна, яке належить Автономній Республіці Крим, та майна, що зна­ходиться у комунальній власності.

2. Надходження від реалізації державних запасів товарів. Вони включають надходження від реалізації державних запасів товарів, що містять надходження від реалізації матеріальних цінностей державно­го резерву, надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Надходження від продажу землі і нематеріальних активів. Про­даж земельних ділянок здійснюється відповідно до Земельного кодек­су України. Оскільки Закон України «Про розмежування земель державної і комунальної власності» не прийнятий, то до розмежування земель державної і комунальної власності передбачається зараховува­ти 10% коштів від продажу земельних ділянок сільськогосподарсь­кого призначення до загального фонду Державного бюджету, а 90% - до відповідних бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Величина зазначених доходів залежить від об­сягів продажу і ціни.

Доходи від операцій з капіталом за три роки зросли майже у чоти­ри рази (з 458, 3 млн. грн. 2001 р. до 1788, 2 млн. грн. у 2003р.). їх частка у доходах бюджету за 2003 р. становить 2, 4%.