Спортивний туризм

Визначення, мета, об’єкти

Спортивний туризм – вид туризму метою якого є удосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає удосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості. Для реалізації спортивної мети здійснюють подорожі, насичені природними перешкодами, що дає змогу класифікувати їх як спортивні походи. За участь у спортивних походах можуть присуджуватися спортивні розряди і звання. Іноді у спортивному туризмі як окремий під напрямок виділяють спортивно-оздоровчий туризм, який об’єднує подорожі непрофесіоналів (аматорів) з метою активного відпочинку та заняття улюбленими видами спорту. Окрім того елементи спортивного туризму можуть використовуватись для інших видів туризму (культурно-пізнавального, екологічного, рекреаційного).

Спортивний туризм поділяється на: пішохідний; гірський; лижний; водний; велосипедний; спелео; вітрильний; автомобільний; мотоциклетний та інші. У зв’язку із таким великим переліком різновидів спортивний туризм є важливою складовою туристичної індустрії. Часто використовуються і комбіновані спортивні тури.

В залежності від виду спортивного туризму виділяються і його основні об’єкти: спелеологічний – печери, шахти; гірський – гірські системи, окремі вершини; водний – водні об’єкти тощо.

Основні центри розвитку (в світі і в Україні)

Спортивний туризм може розвиватись практично на усій території, але особливо привабливими є гірські системи, що пов’язано із можливістю організації тут більшої кількості підвидів спортивного туризму. Одним з найбільш поширених у світі видів спортивного туризму є гірськолижний. Популярними місцями лижного відпочинку у світі є Австрія, Андорра, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія.. Останнім часом здобувають прихильність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада. Основними місцями водного спортивного туризму є США, Канада, Швеція, Туреччина, Єгипет, Австралія, Китай, Індонезія, Росія, Бразилія, Словаччина, Норвегія. Центрами розвитку гірського туризму є найбільші гірські системи світу (Гімалаї, Кавказ, Памір, Альпи, Кордільєри тощо). Такі види спортивного туризму, як пішохідний, велотуризм можуть розвиватися в будь-якій країні світу за умови наявності облаштованих туристичних маршрутів. В Україні пішохідний та велосипедний туризм може розвиватися по всій території. Для гірського туризму, альпінізму, скелелазіння перспективними регіонами є Карпати і Кримські гори, для спелеотуризму – печери Криму і Поділля. Водний туризм розвивається як на рівнинних річках (Дніпро, Десна, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг), так і на гірських (Прут, Чорний та Білий Черемош, Опір).

Загальні вимоги до туру

Залежно від технічної складності, кількості природних перешкод, протяжності, тривалості походи поділяються на категорійні (з І до VI категорії складності) та некатегорійні. До некатегорійних походів належать походи, що мають складність, протяжність або тривалість, меншу від установленої для маршрутів І категорії, — 1-3-денні походи (походи вихідного дня) та походи 1, 2, 3 ступеня складності.

Таблиця 5

Основні нормативи спортивних туристичних походів

Більшість видів спортивного туризму (за винятком гірськолижного) в Україні мають самодіяльний характер. Організаторами спортивних туристичних походів найчастіше виступають не туристичні фірми, а громадські об’єднання: туристичні клуби та асоціації. Основна цільова аудиторія - це молодь та люди середнього віку, одною з найважливіших умов є хороша фізична підготовка. Найкраще, коли чисельність групи коливається в межах 6-15 чоловік для походів першої категорії складності (не більше 20 для ступеневих подорожей).

Особливості маршруту є різними для різних видів спортивного туризму. Так, для водного туризму це маршрути по річках, озерах та водосховищах, для рафтингу – ділянки гірських гірських річок з перепонами, для гірського туризму – маршрути по гірських територіях з подоланням вершин, перевалів чи інших складних ділянок, для спелеотуризму – проходження підземними тунелями та ін. Гірськолижний туризм потребує наявності зручних схилів, спеціально оснащених лижних трас, витягів та іншої супутньої інфраструктури. Важливою умовою для використання маршрутів спортивного туризму є їх знакування. Слід вказати, що на сьогодні в Україні немає стандарту для туристичного знакування, і тому існує проблема різних підходів до знакування, що ускладнює розвиток спортивного туризму.

Вартість спортивних турів є різною і залежить від виду туризму, дальності подорожі та форми організації туру. У більшості випадків вона є достатньо демократичною порівняно з іншими видами, що пояснюється використанням порівняно дешевих засобів розміщення та відсутністю спеціальних вимог до комфорту (винятком є гірськолижний туризм). Значну частину вартості складає прокат спеціального спорядження, послуги інструктора, а також страхування.

Особливості засобів розміщення

Засоби розміщення для різних підвидів спортивного туризму відрізняються. Для гірського, пішохідного та велосипедного туризму здебільшого використовують пересувні індивідуальні засоби розміщення (намети), а також туристичні бази, гірські притулки). Авто- та мототуристи, зазвичай, використовують засоби розміщення вздовж автошляхів (мотелі, кемпінги), у випадку караванінгу - пересувні засоби розміщення (автофургони, автопричепи).

Під час організації гірськолижних турів туристи можуть проживати у готелях різних категорій, спортивних базах, приватних котеджах та агросадибах на території гірськолижних курортів або поблизу них. Головною умовою є близькість до основних лижних трас. Серед додаткових послуг, що пропонують такі заклади – трансфер до витягів, користування басейном, парною або сауною, масаж, прокат та зберігання інвентаря, послуги інструктора тощо.

Особливості організації харчування

Організація харчування у спортивному туризмі теж залежить від його підвиду. У похідних спортивних турах (пішохідних, гірських, велосипедних, водних) туристи зазвичай готують їжу у польових умовах централізовано або самостійно. При цьому харчовий раціон визначається, перш за все, тривалістю та складністю походу. За умови централізованої організації харчування важливим є складання меню, розрахунок необхідної кількості та калорійності продуктів. Харчування є 2-х або 3-разове (2 основні прийоми їжі – сніданок і вечеря, та обід сухим пайком без приготування гарячих страв).

Гірськолижний туризм передбачає організацію 2-3 разового харчування у закладах розміщення за місцем проживання туристів. У проміжках між основними прийомами їжі доцільно передбачити можливість додаткового харчування та споживання гарячих напоїв у місцевих кафе та інших пунктах харчування поблизу витягів..