Складання програми перебування

Програма перебування — це набір запланованих туристичних послуг, розподілений за днями та годинами їх надання.

Як правило, програми закордонних подорожей та маршрутів, що включають відвідання декількох пунктів, складаються за днями перебування. У кожному пункті маршруту програмні заходи розписують погодинно.

• цільові — заходи, зумовлені метою подорожі;
• додаткові — заходи, що включаються до програми з метою її урізноманітнення;
• супутні — час, який відводиться на сон, харчування, відпочинок, самостійну діяльність туристів;
• технологічні — час на очікування, доїзди тощо.

Складання програми починається з розподілу за днями туру кількості ночівель та кількості разів прийому їжі, які в комплексі мають складати певну кількість туроднів.

При складанні програми перебування слід враховувати час, відведений на супутні та технологічні елементи. Загальний ліміт часу програмного забезпечення становить залежно від контингенту туристів 12-14 годин.. Молодші та стращі вікові групи повинні мати більше часу на відпочинок вночі та можливість відпочинку вдень.. При складанні програм треба керуватися нормативними витратами часу на поселення (включаючи трансфер), харчування (сніданок – 30 хв., обід – 60 хв., вечеря – 45 хв.), екскурсійне обслуговування (тривалість екскурсії коливається від 1-3 год. На оглядові до 6-10 год. на виїздні), дозвіллєві заходи (тривалість спектаклю, концерту тощо). Програмою повинен забезпечуватись відпочинок мінімум 8 год. вночі та після харчування).

Не рекомендується включати більш ніж дві екскурсії тривалістю 2-3 години, або однієї заміської екскурсії тривалістю 6-12 годин на один екскурсійний день.

При створенні програми перебування враховуються можливості міста (курорту, країни). До програми вносяться найбільш значимі заходи та найвідоміші об'єкти. При плануванні екскурсійної програми слід уникати однотипності об'єктів показу, в той же час варто передбачити можливість їх взаємозамінності.

Підбір програмних заходів обумовлюється метою подорожі та залежить від складу її учасників. Так, у подорожах на відпочинок екскурсійні та розважальні заходи можуть бути майже цілком віднесені до додаткових послуг; в пізнавальних програмах екскурсії займають основне місце, додатково плануються розважальні заходи. У програмах для дітей значне місце приділяється пізнавально-виховним та розважальним заходам.

4. Основні і додаткові послуги під час туру

Характеристика засобів розміщення

У даному розділі необхідно скласти перелік засобів розміщення у містах, де запланована ночівля туристів, і дати їх детальну характеристику. Категорію готелю необхідно вибирати відповідно до обраного класу обслуговування. При характеристиці кожного готелю студент повинен вказати:

· місце розташування готелю, його адресу;

· категорію готелю;

· характеристику номерного фонду;

· наявність додаткових послуг;

· рівень цін (нижня і верхня межа).

Доцільно подати ілюстрації зовнішнього вигляду готелю та інтер’єру одного з номерів, що пропонуються туристам. Якщо під час подорожі туристи увесь час житимуть в одному місці, то варто запропонувати кілька варіантів готелів на вибір. Після вивчення зібраної інформації, її можна систематизувати у вигляді наступної таблиці.

Таблиця 4

Характеристика засобів розміщення

Вибір засобів розміщення в значній мірі залежить від виду туризму та засобів пересування. Зокрема, для ділового туризму, як правило, це готелі високого рівня комфортності і сервісу, які мають умови для організації і проведення конгрес-заходів: з’їздів, нарад, симпозіумів, виставок, конференцій, семінарів, ділових зустрічей, переговорів (конгрес-готелі, конгрес-центри бізнес-центри тощо). Для лікувально-оздоровчого туризму це такі спеціалізовані засоби розміщення як профілакторій та санаторій, для рекреаційно-відпочинкового - курортний готель, пансіонат, будинок відпочинку, для спортивного туризму - туристична база, кемпінг, гірський притулок, намет, для сільського туризму – котедж, сільський будинок (агрооселя), для водного туризму - акватель, ботель, флотель, круїзне судно, для автотуризму – мотель, кемпінг, караван і т.д.

Транспортне забезпечення туру

В цьому розділі потрібно обґрунтувати вибір того чи іншого виду (або видів) транспорту та конкретних транспортних засобів, що будуть використані під час подорожі для перевезення туристів до місця призначення, організації трансферу та транспортного обслуговування програмних заходів (екскурсій). Вид транспорту обирається залежно від відстані, мети туру та класу обслуговування.

Вибір транспортних засобів для забезпечення туристської подорожі залежить від цілого ряду чинників:

– цільової спрямованості і програми туру;

– тривалості транспортування;

– кількості туристів;

– місткості транспортного засобу;

– сезонності

– безпеки пересування;

– мобільності транспортного засобу і рівня комфорту

– вартості оренди транспортного засобу.

При організації автобусного туру необхідно вказати назву автобуса, його клас (кількість зірок), місткість, перелік необхідних послуг.

При використанні повітряного транспорту треба визначити клас польоту (економ-клас, бізнес чи перший клас), назву авіакомпанії, навести графік рейсів.

При використанні залізничного транспорту необхідно вказати вид, назву та номер поїзда, графік руху, тип вагона, додаткові послуги під час подорожі (якщо такі передбачені).

При організації водних перевезень слід дати загальну характеристику судна, визначити його категорію, класи кают, набір основних і додаткових послуг тощо.

Туристична подорож може проходити при комбінованому використанні декількох видів транспорту: залізничний+автобус, авіаційний+автобус і т. д. У тих випадках, коли турист використовує кілька видів транспорту, рекомендується виділяти основний засіб транспорту, який визначається за способом пересування для подолання найбільшої відстані.

Найбільш мобільні види транспорту – автобус і легковий автомобіль використовуються як на самостійних маршрутах, так і у вигляді трансферного транспорту для доставки туристів з аеропорту чи вокзалу в готель і назад.

На невеликих відстанях можуть бути використані активні засоби пересування (велосипеди, катамарани, байдарки тощо). У цьому випадку необхідно передбачити необхідну кількість транспортних засобів, послуги прокату, наявність інструктора та відповідні заходи безпеки.

Організація харчування туристів

Необхідно обрати один з трьох основних варіантів організації харчування під час туру.

• сплачене харчування (всі витрати на харчування включені у вартість туру або готельного номера);
• харчування не включене у вартість турпакету і надається за додаткову плату в місці перебування;
• самообслуговування (туристи або самі готують собі їжу, або харчуються в інших закладах харчування як звичайні відвідувачі).

У перших двох випадках необхідно подати коротку характеристику закладів харчування в готелі (готелях). У третьому випадку наводиться орієнтовний перелік закладів харчування відповідної категорії, які можна рекомендувати відвідати туристам. Варто зупинитися також на особливостях національної кухні, подати перелік страв, які обов’язково варто скуштувати, перебуваючи в цій країні

Дуже важливим є вибір плану харчування та форми обслуговування.

При організації харчування в готелях залежно від того, чи входить вартість харчування разом з розміщенням до готельного тарифу, розрізняють 4 системи обслуговування:

– європейський план. Являє собою готельний тариф, що включає вартість розміщення без урахування харчування.

– американський план (повний пансіон, FB). У готельний тариф входить вартість розміщення і вартість триразового харчування;

– модифікований американський план (напівпансіон, HB), при якому до готельного тарифу входять вартість розміщення і вартість дворазового харчування;

– континентальний план («ліжко і сніданок», BB), при якому у вартість номера входить одноразове харчування (сніданок).

Крім триразового харчування в готелях може надаватися чотириразове харчування за формулами “все включено” (All inclusive), “ ультра все включене” (Ultra All inclusive) і “екстра все включено” (Extra All inclusive). Воно охоплює сніданок, обід, полудень і вечерю, а також додаткові закуски.

Харчування за формулою Ultra All inclusive надають спеціалізовані ресторани: ”а ля карт” (замовлення за меню) + алкогольні напої імпортного виробництва без обмеження.

Під час їжі по формулі All inclusive(All і Аl) до безкоштовних напоїв місцевого виробництва офіціант може запропонувати воду, чай, каву, прохолодні напої, а також вино і пиво.

Оскільки формула “все включено” відрізняється в різних країнах і навіть готелях, то при бронюванні туру необхідно розкривати цю формулу саме для того готелю, в якому розміщуватимуться туристи під час туру.

При організації харчування використовують різні форми обслуговування: ”а ля карт”; “а парт”; “табльдот’; шведський стіл.

При використовуванні форми обслуговування “а ля карт” гості з карти меню блюд і напоїв вибирають те, що їм найбільше подобається. Замовлення передається на кухню і зразу починається приготування і сервіровка замовлених блюд і напоїв..

“А парт”. При цьому методі обслуговування гості, заздалегідь зробивши замовлення, обслуговуються у встановлений проміжок часу. Часто зустрічається в будинках відпочинку і курортних готелях.

“Табльдот” відрізняється від “а парт” тим, що всі гості обслуговуються в один і той же час і за одним і тим же меню. Часто використовується в пансіонатах, будинках відпочинку та інших засобах розміщення, де виробничі потужності й можливості кухні обмежені.

Шведський стіл представляє широкий вибір страв з вільним доступом: можна взяти все що завгодно в бажаній кількості з того, що запропоновано і виставлено. Шведський стіл практично аналогічний буфетному обслуговуванню, яке припускає часткове самообслуговування гостей.

Страхування туристів під час подорожі

Основними обов’язковими видами страхування в туризмі є

· страхування від нещасних випадків

· медичне страхування

Страхування від нещасних випадків є підгалуззю особистого страхування і передбачає виплату страхового забезпечення (повністю або частково) у зв'язку з настанням несприятливих явищ – нещасних випадків (або їх наслідків), пов'язаних з життям і здоров'ям застрахованого. Під нещасним випадком розуміють раптову подію, що відбулась незалежно від волі застрахованого і призвела до розладу його здоров’я, травмування, інвалідності або смерті. Страховим випадком у цьому разі визнається: смерть застрахованого, інвалідність або часткова втрата працездатності, які відбулися внаслідок нещасного випадку у період дії договору страхування.

Медичне страхування відноситься до видів особистого страхування, що надають страховий захист у випадках несприятливої дії страхових ризиків на стан здоров'я застрахованих. При медичному страхуванні страховим випадком вважається раптове захворювання застрахованого, що становить загрозу його життю і потребує термінового втручання..

Страхові компанії найчастіше пропонують комплексний договір страхування подорожуючих, який включає програму медичного страхування і програму страхування від нещасних випадків. Вартість страхового полісу для подорожуючих залежить від:

- країни перебування;

- розміру страхової суми;

- програми страхування;

- терміну перебування на території іншої країни;

- мети поїздки (відпочинок, заняття спортом, робота);

- наявності франшизи.

Більшість страхових компаній пропонують кілька варіантів програм медичного страхування подорожуючих за кордон. Найпростіша програма (тип A) зазвичай включає:

- швидку та невідкладну медичну допомогу

- амбулаторне лікування

- стаціонарне лікування

- оплату вартості медикаментів та засобів медичного призначення

- екстрену стоматологічну допомогу до 100 USD/EUR

- медичне транспортування у країні перебування в лікувальну установу

- репатріацію останків

- дострокове повернення застрахованого на батьківщину

Тип В додатково до попередньої програми включає візит третіх осіб (родичів) у разі госпіталізації застрахованого, евакуацію дітей до 14-16 років, продовження терміну перебування за кордоном, переоформлення проїзних документів в разі передчасного повернення і т.д. Тип С, крім всього вищезгаданого, передбачає також пошук втраченого багажу, юридичні витрати, компенсацію витрат при втраті закордонного паспорта. Рідше зустрічається тип D, який до попередньої програми додає ще комплекс послуг по підтримці автомобіля.

Програма медичного страхування подорожуючих по Україні включає швидку медичну допомогу, амбулаторне та стаціонарне лікування, невідкладну стоматологічну допомогу та медичне транспортування.

Важливе значення має розмір страхової суми (ліміту відповідальності страховика). Ця сума залежить від ряду чинників: переліку пропонованих полісом послуг; країни перебування; маршруту закордонної поїздки і т. ін. Крім того, ряд країн самі встановлюють мінімальні вимоги до ліміту відповідальності для в'їжджаючих. Так для країн СНД цей ліміт становить 5 тис. USD, для Туреччини і Єгипту - 15 тис. USD, для країн Європи, що належать до Шенгенської зони - 30 тис. EUR, для поїздки в США, Канаду, Японію, Австралію - 50 тис. USD.

Додатково оплачуються ризики, пов”язані з віком туристів. Для осіб, старших за 65 років (в окремих компаніях – старших за 60 років) сума внеску збільшується вдвічі, старше 70 років - втричі. Так само вводиться поправочний коефіцієнт 1, 5-2 для дітей віком менше 3 років.

Не укладаються договори відносно осіб, які страждають психічними захворюваннями, важкими нервовими захворюваннями та інвалідів 1-ї і 2-ї групи.

Для турів з підвищеним ризиком також вводяться вводяться типові коефіцієнти для страхових платежів: зимові види спорту за винятком гірськолижного – 1, 8, гірськолижний – 2, 8, плавання – 1, 2, стрибки у воду – 2, 0, підводне полювання – 1, 8, велосипед – 2, 0, альпінізм – 3, 0 []. Деякі страхові компанії для активних видів відпочинку використовують поправочний коефіцієнт 1, 5, а для занять професійним спортом – 2.

Інші послуги і товари

До складу туристичного продукту можуть додатково входити велика кількість специфічних і неспецифічних послуг і товарів, їх вибір залежить в першу чергу від виду туризму та мети подорожі. Це можуть бути:

- екскурсійні послуги;

- дозвіллєво-розважальні (анімаційні) послуги;

- послуги з оформлення візи (при організації подорожей, що передбачають візові формальності);

- лікувально-оздоровчі послуги;

- SPA-послуги;

- побутове обслуговування (прання та прасування білизни, хімчистка, надання в користування побутових приладів);

- прокат спорядження та інвертаря;

- інформаційні послуги (надання довідок, інформаційних джерел);

- оренда транспортних засобів (наприклад, автомобіля);

- догляд за дітьми (послуги няні);

- послуги з користування Інтернетом, бездротовим зв’язком, сейфом і т.д.;

- послуги гідів, перекладачів, інструкторів, провідників тощо.

Серед туристичних товарів найважливіше місце займає сувенірна продукція, інформаційно-довідкові та рекламні видання (карти, путівники, буклети, листівки), а також туристичне спорядження (особливо для активних видів туризму.)

Методика визначення вартості туристичного продукту

Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:

1. Ціна «нетто», в тому числі:

1.1. Вартість окремих видів послуг (транспортні перевезення, розмі­щення туристів, харчування, екскурсійне обслуговування, стра­хування, оформлення візи та ін.), що склалася у конкретних виробників послуг.

1.2. Непрямі податки на окремі види послуг (універсальні та специ­фічні акцизи, місцеві збори).

2. Дохід (маржа) туристичного підприємства, який поділяється на:

2.1. Поточні витрати туристичної фірми (туроператора) на розробку туристських маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру.

2.2. Прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів прибутку.

2.3. Комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру.

2.4. Сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристських груп.

3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.

Ціна «нетто»

(обмежена собівар-

тість) туру Маржинальний дохід

Виробнича собівартість туру

Ціна пропозиції («брутто») туру

Рис. 5. Відпускна вартість пакету туристичних послуг.

До ціни «нетто» групового туру найчастіше відносяться такі складові собівартості туру:

- вартість транспортного квитка.

- вартість проживання в готелі та інших місцях розміщення.

- вартість харчування.

- трансфер.

- вартість екскурсійного обслуговування.

- страхові платежі.

- вартість оформлення віз

- вартість інших послуг, передбачених програмою туру

До ціни «брутто» включається вартість послуг туристичних фірм по |просуванню й реалізації туру з врахуванням витрат, прибутку, податкових платежів, а також суми комерційних знижок для окремих кате­горій туристів.

Таким чином, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовуються два варіанти цін:

• Ціна - «нетто», що характеризує «обмежену собівартість» турпродукту.

• Ціна - «брутто», тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна - «нетто» відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану вартість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер, як правило, входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечу» чітке обслуговування туристів. Для перевезення туристів та їхнього багажу до готелю (трансфер) використовують мікроавтобуси, легкові автомобілі та інші транспортні засоби.

Для визначення повної собівартості туру до ціни «нетто» додаються витрати туристичних фірм, пов'язані з організацією їхньої діяльності До переліку цих витрат входять: заробітна плата персоналу, амортизація устаткування (комп'ютерної техніки, меблів тощо), утримання примі щень (прибирання, охорона, ремонт, комунальні послуги, витрати на електроенергію, зв'язок та ін.), витрати на рекламу, маркетинг, відрядження, представницькі заходи, виробниче навчання та інші адміністративні й загальногосподарські витрати.

Ціна - «брутто» включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду тур агента та інших посередників, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристських груп, суму ПДВ.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста визначається за формулою:

Ц = [(Σ Ві + Σ Ні)+ (Вп + П + К + Вчі +Σ Зн(к))* 1, 2]/ Чт, (1)

де Ц - ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;

Σ Ві - вартість послуг, які входять до пакета, складеного туроператором, грн.;

Σ Ні - непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

Вп - умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

П - прибуток туроператора, грн.;

К - комісійна винагорода турагенту чи іншому посереднику, який реалізує турпакет (без урахування ПДВ);

Вчі - вартість послуг осіб, які супроводжують групу туристів, грн.;

Σ Зн(к) - комерційні знижки для окремих туристів чи туристських груп;

Чт - чисельність туристів у групі, осіб;

1, 2 - коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість з маржинального доходу.

Комплексна ціна туру має змінні елементи — так звані прямі змінні витрати (ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни «брутто». Ряд умовно-постійних витрат (вартість послуг гіда екскурсовода, перекладача та інших послуг працівників, що супроводжують групу туристів) в розрахунку на одного туриста зменшується (збільшується) по мірі збільшення (зменшення) чисельності туристів у групі й враховуються у ціні туру як прямі змінні витрати. Тому при визначенні вартості й ціни турпакета враховують загальний обсяг операцій та сумарну вартість угоди.

У туристичній практиці прямі змінні витрати туру включають складові ціни «нетто»), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизняним чи іноземним фірмам-партнерам.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові:

Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він (2)

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур- фірми — 30 - 35%;

Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;

Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;

Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;

Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.

Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з вників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.

При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізуватиметься через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди туроператора та комісійні винагороди посередників.

Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комі­сійних винагород:

1. Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 - 30% від ціни «нетто».

2. Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури — 5 - 10% від ціни «нетто».

3. Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.

У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданного прибутку»). Доданий прибуток (маржа) встановлюється фірмою у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 - 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру.

Розрахунок загального планового обсягу маржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку. Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної продукції й прямими змінними витратами.

Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного туриста розраховується за формулою:

Дм = Ц – С (3)

де Дм — маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;

Ц — ціна туру («брутто»);

С — обмежена собівартість туру (ціна «нетто»).

Критерій беззбитковості визначається мінімальним обсягом продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми. Розрахунок здійснюється за допомогою трьох показників, а саме:

• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;

• сума умовно-постійних витрат;

• середня ціна туру.

Рівень маржинального доходу розраховується таким чином:

Рівень маржинального маржинальний дохід

доходу в складі = ----------------------------- * 100% (4)

ціни туру ціна туру

Виручка, що забезпечує беззбитковість реалізації турів (Вир.) розраховується за такою формулою:

Постійні витрати * 1, 2 * 100%

Вир. = ---------------------------------------- (5)

Рівень маржинального доходу

Особливості формування турпродуктів за окремими видами туризму

1. Лікувально-оздоровчий туризм

Визначення, мета, об’єкти.

Лікувально-оздоровчий туризм як різновид рекреаційного вважають одним із найстаріших видів туризму у світі. Він включає подорожі з метою лікування та профілактики різних захворювань, загального оздоровлення та реабілітації, що здійснюється на базі санаторно-курортних установ. Поширений у країнах з вигідним географічним розташуванням та сприятливими кліматичними умовами, які мають бальнеологічні та кліматичні літні й зимові курорти.

Основними об’єктами лікувально-оздоровчого туризму є природні ресурси (цілющий клімат, лікувальні джерела і грязі, мальовничі й садово-паркові ландшафти тощо) та створені на базі цих ресурсів заклади санаторно-курортної сфери. Поїздки на лікування тісно пов'язані з медичним обслуговуванням.

Розрізняють три основних типи курортів: бальнеологічні, грязьові і кліматичні. На бальнеологічному курорті в якості головного лікувального фактора використовуються природні мінеральні води. Грязьові курорти прив'язані до родовищ лікувальних грязей (пелоїдів). Кліматичні курорти поділяють на приморські, лісові (рівнинні), гірські, клімато-кумисо-лікувальні тощо. Кожному з них властива унікальна комбінація кліматичних факторів (температура, атмосферний тиск, сонячне випромінювання і т.п.), що використовуються з лікувально-профілактичною метою.

Основні центри розвитку (в світі і в Україні)

Основні райони лікувально-оздоровчого туризму в Старому Світі знаходяться в Західній, Центральній та Східній Європі (Німеччина, Австрія, і Швейцарія, Італія, Угорщина, Чехія, Словаччина тощо). На американському континенті безперечним лідером на ринку лікувально-оздоровчого туризмує США. На Близькі Схід потоки туристів з лікувально-оздоровчими цілями спрямовані в Ізраїль на Мертве море.У країнах Південної, Східної і Південно-Східної Азії користуються попитом поїздки з лікувальними цілями в Непал, Китай, Таїланд завдяки послугам східної нетрадиційної медицини. В Україні визнаними центрами лікувально-оздоровчого туризму є відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, Одеської, Херсонської та Запорізької областей, бальнеологічні курорти Львівщини та Закарпаття, Поділля, Полтавщини та Донеччини, грязьові курорти Криму та Одещини.

Загальні вимоги до турпродукту

Особливостями туристичного продукту лікувально-оздоровчого туризму є:

- тривалість перебування (повинна бути не менше 2-3 тижнів, не залежно від типу курорту і захворювання, лиш тоді досягається оздоровчий ефект);

- висока вартість перебування і лікування, високі вимоги до рівня обслуговування. Зазвичай, лікування на курортах є дорогим, тому даний вид туризму розрахований на заможних клієнтів, що замовляють індивідуальну програму перебування і лікування;

- специфічна цільова аудиторія (найчастіше люди старшого або середнього віку, які мають певні проблеми зі здоров’ям, а також сім’ї з дітьми). Вибір робиться між курортами, що спеціалізуються на лікуванні конкретного захворювання, і курортами змішаного типу, що здійснюють загальноукріплюючий вплив на організм та сприяють відновленню сил і зняттю стресу;

- Тісний зв'язок із медичним обслуговуванням (від рекомендацій лікаря до організації спеціальних процедур), що вимагає від туристичних фірм певної обізнаності у цій сфері.

Останнім часом ринок лікувально-оздоровчого туризму зазнає змін. Традиційні санаторні курорти перестають бути місцем лікування і відпочинку осіб похилого віку і стають поліфункціональними оздоровчими центрами, розрахованими на широке коло споживачів.

Особливості засобів розміщення

В лікувально-оздоровчому туризмі використовуються спеціалізовані засоби розміщення - санаторії, профілакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні лікарні та грязелікарні, лікувальні пансіонати, будинки відпочинку тощо), які, крім стандартного набору готельних послуг можуть надавали також специфічні послуги – лікувальні, загально-оздоровчі тощо. Категорія такого закладу та тип номера залежать від цільової аудиторії, але на загал вимоги до класу обслуговування є дещо вищими, ніж при інших видах туризму. Визначальним при виборі закладу є не його категорія, а спеціалізація на наданні тих чи інших лікувальних послуг.

Особливості організації харчування

Харчування організовується у спеціальних ресторанах та їдальнях при санаторіях чи інших засобах розміщення. Воно обов’язково включене у вартість туру, 3- або 4-разове, здійснюється по типу «повний пансіон» (FB) чи «все включено» (AI). Важливою умовою є наявність різних варіантів дієтичних столів, залежно від виду захворювань, на яких спеціалізується даний заклад. Вибір дієти здійснюється відповідно до рекомендацій лікаря.