Жовтневі дні в Україні

Величезну увагу Ленін та більшовики приділяли встановленнюсвоєї влади в Україні. Але на час збройного повстання в Петрограді їх позиції в радах і в масах трудящих України були слабкими. Вони користувалися значним впливом лише серед робітників промислових районів, переважно не українських. “Більшовицька партія, - писав потім один із керівних діячів більшовиків в Україні В.Затонський, - хребтом своїм мала пролетаріат російський або русифікований”. При цьому в більшості рад України тоді вирішального впливу більшовики не мали. Через це в перший час влада рад фактично встановилася в небагатьох містах. Насамперед це відбулося в ряді міст Донбасу – Луганську, Кадіївці, Макіївці, Щербинівці, Горлівці, Краматорську, Дружківці, де більшовицькі організації були міцними, а ради - більшовицькими. У ряді міст (Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Полтаві, Херсоні) комісари Тимчасового уряду були теж усунені, але влада тут здебільшого належала коаліційним ревкомам, які складалися з представників рад, різних партій, у тому числі й українських. Більшовики, що входили до цих рад, не мали більшості та не займали керівного становища. У Києві на час збройного повстання в Петрограді протистояли одна одній три сили: військові сили Тимчасового уряду на чолі зі штабом Київського військового округу (командуючий генерал Квецинський), їх підтримували російські партії – кадети, меншовики, есери та інші (крім більшовиків); Центральна Рада з українськими партіями та військами; більшовики із Червоною гвардією і збільшовизованими військовими частинами. Коли були одержані телеграфні повідомлення про повстання в Петрограді, в ніч з 25 на 26 жовтня на закритому засіданні Малої Ради разом із представниками різних організацій і партій було прийнято постанову про створення надзвичайного органу – Крайового комітету для охорони революції в Україні. При комітеті створювався штаб для організації військової сили. До комітету ввійшли представники українських, єврейських соціалістичних партій та інших організацій, а також більшовики В.Затонський, І.Крейсберг і Г.П’ятаков. 26 жовтня Крайовий комітет з охорони революції в Україні звернувся з відозвою “До громадян України”, у якій, оповістивши про своє утворення, закликав громадян до спокою. Він заявив, що “не допустить ніяких виступів проти інтересів революції, що всі такі ворожі революції виступи комітет буде рішуче подавляти всякими способами, навіть збройною силою, котра стоїть під орудою комітету”. Комітет сповіщав, що його влада поширюється на всю Україну, на всі дев’ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Полтавську, Чернігівську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську. Того ж 26 жовтня Мала Рада, обговоривши питання про ставлення до повстання в Петрограді, схвалила таку резолюцію: " Признаючи, що влада як в цілій державі, так і в кожному окремому краї, повинна перейти до рук революційної демократії, і вважаючи недопустимим перехід всієї влади до рук рад робітницьких і солдатських депутатів, які складають тільки частину організованої революційної демократії, - Центральна Українська Рада висловлюється проти повстання в Петрограді та буде завзято боротись зі всякими спробами піддержки цього повстання на Україні". Після прийняття цієї резолюції один із керівників київських більшовиків Г.П’ятаков заявив, що більшовики вихо­дять із Малої Ради та Крайового комітету з охорони революції в Україні. 27 жовтня відбулося об'єднане засідання рад робітничих і солдатських депутатів за участі представників військових частин, фабзавкомів і профспілок з питання про ставлення до петроградсь­ких подій. Після доповіді Г.П’ятакова, в якій він заявив, що " Центральна Рада встромила ніж у спину революційного Петрограда", та після її обговорення засідання схвалило резолюцію більшовиків, яка висловлювала співчуття петроградському гарнізонові та петроградським робітникам і готовність усіляко їх підтримати. Було вирішено створити ревком рад, передати йому всю повноту влади в Києві. До комітету було обрано більшовиків Г.П’ятакова, І.Крейсберга, Л.П’ятакова, Я.Гамарника, І.Кулика, І.Пуке та ін. 28 жовтня на екстреному засіданні Центральної Ради було ви­рішено припинити діяльність Крайового комітету з охорони револю­ції, а загальне керівництво діяльністю органів влади з охорони революції мало бути зосереджено в руках Генерального Секретаріату. Того ж дня близько однієї тисячі юнкерів, членів козачого з’їзду, що тоді відбувався у Києві, офіцерів із союзу георгіївських кавалерів оточили Маріїнський палац і заарештували більшовицький ревком, що там перебував. Але замість нього був створений новий ревком, до якого ввійшли В.Затонський, А.Іванов, О.Горвіц та ін. Цей ревком і очолив повстання проти штабу Київського військового округу. Бої точилися 29-31 жовтня. Центром повстання стали “Арсенал” і 3-й авіапарк. У більшовизованих військових частинах і червоногвардійських загонах налічувалося приблизно 6, 5 тис. чол. Штаб мав у своєму розпорядженні близько 10 тис. чол. – особовий склад юнкерських училищ, школи прапорщиків, полк козаків та інші формування. При підтримці робітників Києва, які 30 жовтня почали загальний страйк, 31 жовтня військові сили штабу були знесилені. Почалися переговори між представниками штабу, повстанців, Центральної Ради, міської думи та різних організацій про умови припинення збройної боротьби. Але під час переговорів стало відомо, що війська штабу відмовились битись, а штаб “секретно виїхав у невідомому напрямку”. Тим часом війська Центральної Ради зайняли найважливіші пункти Києва – пошту, телеграф, адміністративні установи.