Підготовка І Всеукраїнського з’їзду рад і вибо рів до Українських Установчих зборів

Коли підготовлюване більшовиками на 30 листопада збройне повстання проти Центральної Ради зазнало краху, київські більшовики висунули ідею підірвати Центральну Раду зсередини: вони запропонували скликати Всеукраїнський з’їзд рад, переобрати там Центральну Раду, перетворивши її на Центральний Виконавчий Комітет рад (ЦВК) під їхнім керівництвом. Уся влада перейшла б до рад. Уперше питання про скликання Всеукраїнського з’їзду рад поставила більшовицька фракція виконавчого комітету Київської ради робітничих депутатів на об’єднаному засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів Києва 3 листопада 1917 р. Внесену більшовиками резолюцію, яка вимагала скликання з’їзду рад України, схвалило 4 листопада об’єднане засідання рад робітничих і солдатських депутатів Києва. 10 листопада аналогічну резолюцію з вимогою скликання Всеукраїнського з’їзду рад і теж на пропозицію більшовиків прийняла Харківська рада робітничих і солдатських депутатів. Пропозицію київських більшовиків підтримали ЦК РСДРП(б) і уряд Радянської Росії. 17 листопада у розмові з членом Київського комітету РСДРП(б) С.Бакинським і членом Центральної Ради М.Поршем Народний комісар у справах національностей Й.Сталін порадив від імені Раднаркому негайно взятися за скликання такого з’їзду. При цьому він рішуче наполягав, що влада “не може залишатися в Української Центральної Ради і повинна перейти до крайового з’їзду Рад, а на місцях – Радам”. Підготовчу роботу зі скликання Всеукраїнського з’їзду Рад взяв на себе, за пропозицією більшовиків, обласний виконавчий комітет рад робітничих, селянських і солдатських депутатів Південно-Західного краю, створений ще весною 1917 р. у Києві. 24 листопада він прийняв постанову про скликання Всеукраїнського з’їзду рад 3 грудня 1917 р. у Києві. Було створено організаційне бюро, яке розробило норми представництва. Передбачалося, що на з’їзд прибудуть близько 500 чол. У з’їзді мали взяти участь представники всіх рад робітничих, солдатських і селянських депутатів – губернських, повітових і міських, у тому числі і тих, які перебували під впливом українських партій. Але за нормами представництва величезна перевага надавалась делегатам від рад промислових районів і великих міст, де найбільшим був вплив більшовиків. Зате представництво селян було настільки обмеженим, що воно мало бути навіть меншим, ніж у IV Державній думі за царського режиму. Одночасно з цим Центральна Рада вела підготовку виборів до Українських Установчих зборів. 16 листопада було затверджено “Закон про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки”. Коло виборців і депутатів зборів у законі окреслювалося так: “Установчі збори Української Народної Республіки складаються із членів, обраних людністю на основі загального, без різниці статі, і рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування, із додержанням принципу пропорціонального представництва”. Брати участь у виборах могли всі громадяни, у тому числі військові та біженці. Вибори мали відбутися 27-29 грудня 1917 р., відкриття зборів призначалося на 9 січня 1918 р. Для активізації діяльності більшовицьких організацій і посилення їхнього контролю за діяльністю рад в Україні більшовицьке керівництво вважало за потрібне створити якийсь загальноукраїнський більшовицький центр. Для цього до Києва прибули член ЦК Г.Зінов’єв і комісар Румунського фронту С.Рошаль. 3-5 грудня 1917 р. у Києві відбувся обласний (крайовий) з’їзд більшовиків України. З’їзд вирішив створити єдину парторганізацію України та назвати її “РСДРП(б) – Соціал-демократія України” й обрав керівний орган – “Головний комітет соціал-демократії України”, який, однак, виявився недієздатним.