Визначення кордонів і реформа адміністративно-територіального устрою УСРР

З утворенням на території Російської імперії національних республік неодноразово поставало питання про їх територіальне розмежування, про кордони між ними. Між Україною й іншими радянськими республіками кордони були визначені у прийнятому на спільному засіданні в Народному комісаріаті національних справ РФСРР 25 лютого 1919 р. “Договорі про кордони”. Представники УСРР погодились визнати територію республіки в межах дев’яти українських губерній колишньої Російської імперії – Подільської, Волинської, Київської, Херсонської, Катеринославської, Таврійської (без Криму), Полтавської, Чернігівської і Харківської. Адміністративні межі українських губерній стали державними кордонами між УСРР, РСФРР і БСРР, крім Суразького, Новозибківського, Мглинського і Стародубського повітів Чернігівської губернії, що відійшли до Російської Федерації. Поза межами УСРР у прилеглих районах РСФРР – на Гомельщині, Брянщині, Курщині, Воронежчині, на Дону, Північному Кавказі – залишилися місця компактного розселення українців, багато з яких прагнули приєднати свої місцевості до УСРР. Зважаючи на волю української людності, етнографічний принцип і економічну доцільність, у 1924 р. ВУЦВК підготував і подав на розгляд ЦВК СРСР проект закону “Про зовнішні кордони УСРР”, у якому пропонував повернути Україні території, компактно заселені українцями, зокрема ряд повітів і волостей Воронезької і Курської губерній, де в 1922 р. мешкало понад 1704 тис. українців. Після тривалої роботи паритетної комісії представників УСРР, БСРР і РСФРР та розгляду в ЦК ВКП(б) 16 жовтня 1925 р. ЦВК СРСР прийняв постанову “Про врегулювання кордонів Української Соціалістичної Радянської Республіки з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Білоруською Соціалістичною Радянською Республікою”. За цією постановою до України було приєднано територію з населенням 278 тис. чол., а до складу інших республік, передусім до РСФРР, було передано від України територію з населенням близько 479 тис. чол. Крім того, за наполяганням Північно-Кавказького крайвиконкому РСФРР за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) і ЦВК СРСР у 1924 р. Таганрозький і Шахтинський округи були виключені з УРСР і приєднані до РСФРР. Так, поза межами України в Курській, Воронезькій губерніях і Північно-Кавказькому краї РСФРР опинилося понад 2 млн. чол. українців, які незабаром стали зазнавати грубих утисків у національно-культурному житті і насильницької русифікації. Одночасно з визнанням міжреспубліканських кордонів у 1923-1925 рр. ліквідовувався дореволюційний адміністративно-територіальний устрій і проводилася адміністративно-територіальна реформа. До 1923 р. Україна поділялася на 12 губерній, 102 повіти і 1989 волостей. У 1923 р. за постановою ВУЦВК були ліквідовані повіти і волості. Замість 102 повітів було створено 53 округи і замість 1989 волостей 706 районів. Унаслідок укрупнення сільрад їх чисельність зменшилася з 15696 до 9307. З червня 1925 р. Президія ВУЦВК прийняла постанову “Про ліквідацію губерній і перехід на триступеневу систему управління”. Запроваджувалася триступенева система управління: центр – округ – район. З серпня 1925 р. були ліквідовані губернії. УСРР була поділена на 41 округ, а вони на 706 районів. Населення УСРР на 1925 р. налічувало 28 млн. чол., із них 6 млн. чоловік становили національні меншини. Для них створили національні райони: 7 німецьких, 4 болгарські, 1 польський, 1 єврейський. Було створено 954 селищні і 100 сільських національних рад. З часом чисельність національних районних, селищних і сільських рад збільшилася. У 1929 р. в Україні діяли 24 районні, 106 селищних і 1087 сільських національних рад.