Подолання політичних і господарських труднощів

Процес відбудови народного господарства зіштовхувався зі значними політичними й господарськими труднощами. Восени 1923 р. спалахнула “криза збуту” промислових товарів. Основною причиною “кризи збуту” було прагнення радянського керівництва за рахунок селянства фінансувати промисловість, а для цього встановлювалися непомірно високі ціни на промислові товари і низькі ціни на сільськогосподарську продукцію. Іншою причиною була невідповідність між темпами відбудови селянського господарства і державної промисловості. Так, в Україні у 1922/23 господарському році обсяг продукції сільського господарства досяг понад половину довоєнного рівня, а промисловість – лише чверті. Крім цього, у промисловості і торгівлі були великими накладні витрати, висока собівартість продукції, низька продуктивність праці, яка відставала від зростання заробітної плати. Трести й синдикати як монополісти у своїх галузях, волюнтаристськи підвищували ціни. Негативно впливало і знецінення паперових грошей (радзнаків), відсутність твердої валюти. Унаслідок цього й створилися “ножиці” – непомірно високі ціни на вироби промисловості і низькі ціни на продукцію сільського господарства. На осінь 1923 р. “ножиці” досягли уже понад 300 %, тобто ціни на промтовари порівняно з сільськогосподарськими виросли проти 1913 р. у три рази. Для того, щоб купити плуг, у 1913 р. досить було продати 10 пудів жита, а в 1923 – 36. За таких умов селяни перестали купувати вироби промисловості, почалося затоварювання. Через це нерегулярно видавалася робітникам заробітна плата. З’явилися ознаки невдоволення серед селянства і робітників. Радянській владі довелося вжити заходів до зменшення “ножиць”. Було дещо знижено ціни на промислові вироби, а на сільськогосподарські продукти – підвищено. Затоварювання поступово зникло. Але “ножиці цін” за радянської влади так ніколи не були остаточно ліквідовані – село залишалося об’єктом експлуатації з боку міста.

Відбудова промисловості і транспорту

Запровадження нової економічної політики забезпечило швидку відбудову народного господарства. Обсяг промислового виробництва в Україні у 1924/25 господарському році досяг 75, 7% від рівня 1913 р. У 1926/27 році промисловість республіки перевищила довоєнний рівень виробництва. Успішно відбудовувався залізничний транспорт. Було відновлено рух на всіх залізницях і збудовано ряд нових залізничних ліній. У 1925/26 р. протяжність залізничної колії в Україні становила 13, 9 тис. км. Відроджувався річковий і морський транспорт, почав розвиватись автомобільний і авіаційний. У 1925 р. в Україні налічувалось понад 650 вантажних автомашин. У 1923 р. почали діяти перші повітряні траси Київ-Харків і Харків-Орел-Москва. У міру відбудови промисловості й транспорту зростала чисельність робітничого класу. У 1925/26 р. у промисловості України працювало 570, 6 тис. робітників проти 642 тис. у 1913 р. і 316, 5 тис. у 1921 р. Тисячі робітників більшовиками висувались на керівну роботу в господарські та радянські органи, на підприємства і в кооперацію. Це так звані “висуванці”. Робилося це для зміцнення “пролетарського ядра” у керівництві, оскільки більшовики не довіряли старим спеціалістам (“спецам”). Часто-густо висуванці не мали відповідної фахової підготовки, їм бракувало спеціальних знань, був низький рівень їхньої загальної культури тощо, але більшовиків це не спиняло, вони активно займались висуванством до появи “своєї” радянської інтелігенції. Класовий принцип підбору кадрів для більшовиків значив більше ніж фаховість і компетентність.