Ліквідація повстанства

Повстанські, переважно селянські, загони особливо активізувалися весною 1921 р. Комуністична партія та радянський уряд, продовжуючи характеризувати селянське повстанство як “політичний бандитизм”, як “куркульську контрреволюцію”, уживали рішучих і жорстоких заходів до ліквідації повстанських загонів. Активну участь у боротьбі проти повстання брали частини Червоної Армії, робітничо-селянська міліція, комнезами, чекісти, частини особливого призначення (ЧОП). Ядро всіх цих сил становили комуністи та комсомольці. Загальне керівництво боротьбою проти повстанства здійснював Командуючий усіма збройними силами України та Криму М.Фрунзе. На кінець 1921 р. повстанству було завдано вирішального удару. До того ж скасування продрозверстки та введення продподатку, дозвіл вільної торгівлі, що викликало у селян економічний інтерес у розширенні й інтенсифікації свого господарства, амністія учасникам повстанських загонів – усе це сприяло послабленню невдоволення широких, передусім селянських, мас, вносило серед них заспокоєння та викликало відтік селян із повстанських загонів, оздоровлювало політичну обстановку в Україні. За цих умов закінчився повною невдачею Другий зимовий похід армії УНР (або Листопадовий рейд) 1921 р. Він відбувся, коли уряд УНР та інтерновані частини армії УНР перебували у Польщі, а на Україні ще не вгамувався повстанський рух. Сміливий план походу на Правобережжя мав на меті об’єднати повстанські дії та призвести до повалення радянської влади в Україні. Загони учасників походу складалися з добровольців з-поміж інтернованих у Польщі вояків армії УНР. Цей похід очолив отаман Ю.Тютюнник. Він же командував головною (Волинською) групою – 800 козаків та старшин. Другою (Подільською) групою – 400 повстанців, командував отаман М.Палій. Була і третя (Бессарабська) група Гулого-Гуленка, але вона не розгорнула широких бойових дій і за кілька днів повернулася з території УСРР на румунську територію. Подільська група М.Палія прорвалась із Польщі на радянську територію 25 жовтня 1921 р., пройшла з боями Поділля, звідки повернула на Волинь, але не отримала там очікуваної допомоги з боку місцевого населення та 29 листопада повернулася у Польщу. Волинська група Ю.Тютюнника прорвалася через кордон 4 листопада 1921 р., 7 листопада з боєм здобула великий залізничний вузол Коростень, але не змогла його втримати, утратила надію на з’єднання з подільською групою М.Палія, повернула назад. Поблизу містечка Базар на Волині Волинська група була оточена червоною кінною бригадою Г.Котовського. У бою 17 листопада частина повстанців полягла, 443 учасники походу потрапили у полон, з яких 359 були розстріляні більшовиками під Базаром 23 листопада 1921 р., а решта потрапила в концтабори. 120 козаків і старшин із штабом групи та з отаманом Ю.Тютюнником прорвалася з оточення і 20 листопада відійшла через кордон у Польщу. Трагічний Другий зимовий похід був останнім збройним виступом армії УНР у визвольних змаганнях 1917-1921 рр. Тяжкою та виснажливою була боротьба з махновщиною. Махновські загони діяли партизанськими методами, перебували в постійному русі, здійснювали рейди, завдаючи великої шкоди радянській владі. Тільки влітку 1921 р. махновщина була ліквідована, а її ватажок з невеликим загоном утік через кордон до Румунії. Н.Махно жив у Бухаресті, потім перебрався в Польщу, а звідти до Парижа. Помер 25 липня 1934 р. у Парижі і там похований.

Голод 1921-1923 рр.

Перехід до непу та початок відбудови народного господарства ускладнились великою посухою і неврожаєм, які в 1921 р. охопили багато районів країни – Поволжя, Північний Кавказ, південні райони України та деякі інші території. Для боротьби з голодом при ВЦВК була створена Центральна комісія допомоги голодуючим на чолі з М.Калініним, в Україні головою республіканської комісії став Г.Петровський. Однак у 1921 р. Москва не звільнила Україну від здачі продподатку. При цьому збирання продподатку велося старими, насильницькими, “надзвичайними” методами. В Україні діяли військово-продовольчі загони, які у 1921 р. стали називатися військово-продовольчими дружинами ВЦРПС. На селян, які не виконували продподатку, накладали штрафи, заарештовували, відправляли на примусові роботи, конфісковували їхнє майно тощо. Відомі численні зловживання проддружинників, їхнє мародерство, насильство над селянами. Організуючи хлібні заготівлі та закликаючи населення надавати допомогу голодуючим Росії, керівництво України до кінця 1921 р. замовчувало наявність голоду на півдні республіки. Тільки 16 січня 1922 р. Політбюро ЦК КП(б)У дозволило розмістити у пресі відомості про голод на півдні України. Замовчуючи голодування сотень тисяч населення півдня України, керівництво республіки на вимоги Москви відправляло хліб у РСФРР. Крім того, в Україну направлялися біженці: у 1921-1922 рр. Україна прийняла близько 440 тис. біженців з РСФРР, у тому числі з Поволжя – близько 265 тис. За складних умов чисельність голодуючих швидко збільшувалась. У степових губерніях України вона зросла з грудня 1921 р. по травень 1922 р. до 5, 6 млн. чол., що становило 25 % усіх мешканців цих районів. Під приводом боротьби з голодом більшовиками було прийнято рішення про вилучення золота й срібла з діючих церков і монастирів. Велику допомогу голодуючим надала прогресивна громадськість багатьох країн світу. Лише в 1922 р. іноземні організації ввезли в Україну для допомоги голодуючим 2, 3 млн. пудів продовольства, головну частину зібрала Американська адміністрація допомоги (АРА). На серпень 1922 р. усі іноземні організації забезпечували харчуванням 1, 8 млн. жителів неврожайних губерній України, а комісії допомоги голодуючим ВУЦВК – близько 400 тис. Голод в УСРР закінчився лише в 1923 р. За даними Центральної комісії допомоги голодуючим при ВУЦВК зменшення населення України за час голоду становило щонайменше 300 тис. чол. Думається, що це значно занижені дані.