Внутрішнє становище України

Чотирирічна Перша світова і трирічна Громадянська війни, воєнно-комуністична політика більшовиків призвели до повної розрухи в народному господарстві. Особливо сильною вона була в Україні, економіка якої в ході Громадянської війни зазнала величезних руйнувань від численних воєнних дій. У руїнах лежали промислові підприємства, транспорт, установи зв’язку. Збитки, завдані країні, становили 39 млрд. крб., у тому числі Україні – понад 12 млрд. крб. золотом. Обсяг промислової продукції скоротився проти довоєнного 1913 р. у цілому в країні в 7 разів, зокрема в Україні – майже в 9 разів. Видобуток вугілля в 1920 р. становив лише 6 % довоєнного рівня, виплавка металу – 1 %, обсяг продукції машинобудівної промисловості – 4 %, цукрової – 5 %. Великих руйнувань зазнав залізничний транспорт. Вантажообіг залізниць у 1920 р. склав тільки 22 % від рівня 1913 р. Сільське господарство також перебувало у тяжкому стані. Валовий збір зернових у 1921 р. становив лише 277 млн. пудів, тобто 25 % довоєнного. Унаслідок великих людських втрат на фронтах, закриття промислових підприємств, розвалу транспорту чисельність робітників різко скоротилася. Якщо у 1913 р. в Україні налічувалось 642 тис. промислових робітників, то на початок 1921 р. – лише 316, 5 тис. Оскільки більшість фабрик і заводів не працювала, а велика маса робітників не мала роботи, вони змушені були займатися кустарництвом або залишати міста і йти в села. Робітничий клас розпорошувався, декласувався. Тяжке економічне становище викликало невдоволення робітників, почастішали страйки, приховані форми пасивного опору (так звані “волинки”) тощо. Після закінчення Громадянської війни, коли зникла загроза повернення поміщиків, селянство стало виявляти серйозне невдоволення системою воєнного комунізму і, передусім, продрозверсткою. Селянський повстанський рух узимку 1920-1921 рр. набув в Україні загрозливого характеру. Після закінчення Громадянської війни більшовики думали відбудувати народне господарство на принципах політики воєнного комунізму. Керівні діячі РКП(б) були переконані, що в недалекому майбутньому настане комунізм. Ці переконання виявились у виступах Леніна й інших лідерів партії та в планах розвитку країни на найближчий час, зокрема рішення VIII Всеросійського з’їзду рад (грудень 1920 р.), V Всеукраїнського з’їзду рад (лютий-березень 1921 р.). Але на ґрунті господарської розрухи, невдоволення селянських мас і робітників політикою воєнного комунізму на початку 1921 р. виникла глибока внутрішня політична криза. У містах на заводах і фабриках відбувалися робітничі страйки. У повстанський рух були втягнуті широкі селянські маси, оскільки майже всі верстви населення, у тому числі й середняцько-бідняцькі, були незадоволені більшовицькою воєнно-комуністичною політикою і, передусім, продовольчою розверсткою, яка паралізувала господарську ініціативу селянства. Наприкінці 1920 - на початку 1921 рр. в УСРР у повстаннях брали участь близько 40 тис. чол. На боротьбу проти селянських мас були кинуті регулярні частини Червоної Армії, що загрожувало перерости в нову громадянську війну.