Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Судові витрати в адміністративному судочинстві






Розгляд та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору, участь у адміністративному процесі інших осіб (сторони, треті особи, їх представники, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач), вчинення ними окремих процесуальних дій, неминуче обумовлює певні фінансові витрати, які у КАС України отримали назву судових витрат.

Судові витрати – урегульована чинним законодавством сплата грошових коштів за рахунок сторін або держави, пов'язана із необхідністю розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору.

Судові витрати виконують певні функції, а саме:

1) стримуючу (запобіжна, превентивна), яка полягає у тому, що особа, перш ніж звертатися до суду, повинна добре зважити свої шанси щодо задоволення позову, оскільки в іншому випадку вона несе ризик втратити лише кошти, понесені нею у зв'язку з розглядом справи, а й кошти, витрачені відповідачем. Цими самими мотивами повинен керуватися відповідач, оскільки у багатьох випадках йому невигідно буде заперечувати проти адміністративного позову, тому що це може призвести до ще більших втрат у разі задоволення позову. Таким чином, інститут судових витрат сприяє зменшенню кількості безпідставних адміністративних позовів та запобігає використанню судів не для вирішення спору, а для тиску на суб'єктів правовідносин шляхом створення судової тяганини;

2) стимулюючу полягає у тому, що сторонам у багатьох випадках вигідніше примиритися, не доводячи справу до судового розгляду, оскільки у разі продовження спору судові витрати лише зростуть. Тож інститут судових витрат стимулює сторони до швидкого і мирного врегулювання спору без судового розгляду справи по суті;

3) компенсаційну проявляється у тому, що інститут судових витрат передбачає за результатами розгляду справи відшкодування стороною, яка програла справу, витрат, що понесла сторона, яка виграла справу, а за допомогою судового збору державі частково компенсуються витрати на здійснення судочинства.

Судові витрати – це комплексне поняття, що охоплює два види судових витрат:

1) судовий збір (його розмір визначається законодавством і сплачується на користь держави з метою часткового відшкодування видатків на суди і здійснення су­дочинства);

2) витрати, пов’язані із розглядом справи (їх розмір залежить від фактичних грошових витрат і повинен бути підтверджений відповідними документами (платіжни­ми, фінансовими тощо).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 87 КАСУ). 8 липня 2011 року був прийнятий Закон України «Про судовий збір»[6]. Відповідно до вказаного закону, судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

В адміністративному судочинстві судовий збір належить сплачувати при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою (ч.3 ст. 106); апеляційною чи касаційною скаргою (ч. 6 ст. 187, ч. 5 ст. 213); заявою про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги (ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 217); заявою про перегляд справи Верховним Судом України з підстав, встановлених п.1 ч.1 ст. 237 КАС України (ч.2 ст. 239-1); заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами (ч. 4 ст. 248); заявою про забезпечення доказів (ч. 1 ст. 75); заявою про роздрукування та видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання (ч. 3 ст. 44); заявою про видачу дубліката виконавчого листа (ч. 4 ст. 260).

Розміри ставок судового збору передбачені у статті 4 Закону України «Про судовий збір».

До витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать (ч. 2 ст. 87 КАС України):

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрата, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Кожний вид витрат які так чи інакше пов’язані із розглядом справи, має свої особливості.

Наприклад, витрати на правову допомогу (ст. 90 КАС України) представляють собою витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором. За загальним правилом їх несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом[7]. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. При ухваленні рішення по справі суд зможе відшкодувати понесені витрати на правову допомогу лише за умов, що, по-перше, понесені витрати на правову допомогу можна у належній формі документально підтвердити, наприклад, надати суду копію квитанції чи платіжного доручення про оплату винагороди адвокату, по-друге, понесені витрати на правову допомогу не перевищують граничного розміру, передбаченого законодавством України. 1 січня 2012 року набув чинності Закон України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»[8]. Згідно Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу, якщо вона сплачується суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. У разі якщо сторона у адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація за рахунок держави таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2, 5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Необхідно звернути увагу на той факт, що суди негативно ставляться і у більшості випадків відмовляють у проханні стягнути витрати на правову допомогу у тому випадку, якщо інтереси особи представляє її представник (ст. 56 КАС України). Представником мається на увазі особа, що не є фахівцем у галузі права або не є адвокатом. Іншими словами, якщо правову допомогу буде надавати представник, що не є фахівцем у галузі права (не має спеціальної освіти) або не адвокат – сторона буде позбавлена можливості отримати компенсацію своїх витрат на послуги останніх, навіть якщо буде додано всі необхідні докази (договір, належним чином засвідченні квитанції, касові ордери тощо).

Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду, означають витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла; їх несуть сторони (ст. 91 КАС України).

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту, якщо ж суд знаходиться в межах одного населеного пункту зі стороною чи представником, такі видатки не можуть бути компенсовані іншою стороною), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять[9].

Компенсація втраченого заробітку та компенсація за відрив від звичайних занять має деякі особливості, які відрізняють її від інших витрат. По-перше, здійснюється стороні та її представнику незалежно від того, чи здійснювався переїзд до іншого місця, по-друге, не стосується представників сторони – адвокатів та інших фахівців в галузі права, які надають правову допомогу в процесі, оскільки їх послуги вже оплачені як витрати на правову допомогу.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять – пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Щоб не було бажання завищувати розмір витрат, що пов'язані із прибуттям до суду сторони чи її представника, і сторони не зловживали своїм правом на компенсацію ч. 3 ст. 91 КАС України визначено, що граничний розмір (верхню межу) компенсації встановлює Кабінет Міністрів України. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» витрати на переїзд, наймання житла, добові компенсуються у розмірі, що не може перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження[10]; втрачений заробіток сторони, її представника компенсується у розмірі, що не може перевищувати суму, розраховану за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати; компенсація за відрив від звичайних занять сторони, її представника, які не є зайнятими, не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, сплачує сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Так само, як і сторонам, їх представникам так і свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам оплачують переїзд до іншого населеного пункту, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту.

Крім того, експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу. Свідкам не оплачуються послуги, оскільки надання ними показань є їхнім обов’язком і не має характеру послуг.

Питання оплати праці експертів, спеціалістів і перекладачів у адміністративному процесі урегульовані постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» від 01.07.1996 р.

Якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України[11].

Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відшкодовує сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати за них сплачують обидві сторони рівномірно.

До складу витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відносяться:

1) витрати на проведення огляду доказів на місці (ст. 147 КАС України);

2) витрати на вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи (наприклад, допит свідка за місцем або у місці його проживання (перебування) (ст. 78 КАС України).

Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не можуть перевищувати 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи (Постанова Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 року).

В КАС України містяться норми призначені для того, щоб судові витрати не були перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб і для гарантування принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану. Наприклад, суд, враховуючи майновий стан сторони, своєю ухвалою може (ч. 1 ст. 88 КАС України):

– зменшити розмір належних до оплати судових витрат (надання особі можливості сплатити лише частину вартості цих витрат);

– звільнити від їх оплати повністю або частково;

– відстрочити (надання особі можливості оплатити судові витрати у більш пізній строк, ніж це визначено законом) або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (встановлення періодів, протягом яких особа має по частині сплачувати судові витрати, та розмірів часткових платежів).

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі (ч. 2 ст. 88 КАС України).

Важливим питанням при постановленні адміністративним судом остаточного рішення у справі є розподіл судових витрат між сторонами. За загальним правилом стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, повинні бути відшкодовані її судові витрати іншою стороною. Проте в адміністративному судочинстві судові витрати виплачуються конкретною стороною по-різному, залежно від суб’єктного складу осіб, які беруть участь у справі. Наприклад, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, тобто фізичної чи юридичної особи, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати (договори, акти виконаних робіт або наданих послуг, квитки, чеки, квитанції) з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо ж судове рішення ухвалене на користь відповідача – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з позивача – фізичної чи юридичної особи лише документально підтверджені судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідачу, тобто суб’єкту владних повноважень не мають компенсуватися витрати на правову допомогу, витрати, пов’язані із прибуттям до суду, та інші судові витрати, оскільки суб’єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов’язані із прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді.

У справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Якщо рішення суду ухвалене на користь відповідача – фізичної чи юридичної особи, суд присуджує всі здійсненні відповідачем документально підтверджені судові витрати з позивача – суб’єкта владних повноважень, тобто з Державного бюджету України.

Якщо обидві сторони є суб’єктами владних повноважень, тоді сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на компенсацію іншою стороною здійснених нею документально підтверджених судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових витрат.

Підставами для розподілу витрат під час розгляду та вирішення публічно-правового спору є:

1) відмова позивача від адміністративного позову (ст. 95 КАСУ);

2) примирення сторін (ст. 96 КАСУ)

Так, у разі відмови позивача від адміністративного позову, понесені ним витрати відповідач не відшкодовує, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від адміністративного позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання адміністративного позову, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати з відповідача.

Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна сторона у справі погашає половину судових витрат.

 

Питання для самоконтролю:

1. На які категорії публічно-правових спорів поширюється компетенція адміністративних судів?

2. На які публічно-правові справи компетенція адміністративних судів не поширюється?

3. Що таке підсудність адміністративних справ?

4. Якими є правила предметної підсудності адміністративних справ?

5. Якими є правила територіальної підсудності адміністративних справ?

6. Якими є правила інстанційної підсудності адміністративних справ?

7. Якими є правила підсудності за зв’язком справ?

8. Які категорії учасників адміністративного процесу Ви знаєте?

9. Яким є загальний строк для звернення до адміністративного суду з позовом?

10. Які є види судових витрат в адміністративному судочинстві?

 

Теми для написання рефератів:

1. Публічно-правовий спір як предмет розгляду в адміністративних судах.

2. Поняття та види підсудності адміністративних справ.

3. Суб’єкт владних повноважень як учасник адміністративного процесу.

4. Правове регулювання судових витрат в адміністративному судочинстві.

 

Тестові завдання:

I рівень складності (виберіть одну правильну відповідь)

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні виборчі спори:

а) щодо уточнення списку виборців;

б) оскарження рішень органів виконавчої влади, що порушують законодавство про інформацію;

в) оскарження рішень Центральної виборчої комісії.

2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється:

а) двомісячний строк;

б) тримісячний строк;

в) шестимісячний строк.

3. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у: а) апеляційному порядку; б) касаційному порядку; в) окремому провадженні.

II рівень складності (виберіть дві правильні відповіді)

1. Вкажіть види підсудності:

а) інстанційна;

б) галузева;

в) спеціальна;

г) предметна;

д) особлива.

2. До повноважень судового розпорядника не відноситься:

а)приймати від учасників адміністративного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання; б) здійснювати судові виклики і повідомлення; в) виконувати розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; г) вести журнал судового засідання; д) запрошувати до зали судового засідання свідків та виконувати розпорядження головуючого про приведення їх до присяги. 3. Види експертиз в адміністративному судочинстві: а) первинна і вторинна; б) судова і позасудова; в) повторна і додаткова; г) усна і письмова; д) комісійна і комплексна.

III рівень складності (вставте пропущені слова)

1. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача крім випадків, передбачених КАСУ.

2. Встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії – це процесуальні строки. 3. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

Список рекомендованої літератури:

Основна література:

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www. rada. gov. ua.

2. Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ: Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від від 6 березня 2008 року № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www. rada. gov. ua.

3. Про судовий збір: Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www. rada. gov. ua.

4. Про судо­ву експе­рти­зу: За­ко­н Укра­їни

5. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2 червня 2011 року № 3460-VI

6. Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах: Закон України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI.

7. Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590

8. Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 98

9. Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59 (з наступними змінами і доповненнями).

10. Про затвердження Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів: Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р.

11. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / За заг. ред. І.Х. Темкіжева (кер. авт. кол.). – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – 720 с.

12. Адміністративне судочинство України: підручник / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов та ін.; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.

13. Основи адміністративного судочинства в Україні: навч. посіб. для юр. факультетів та юр. клінік; за заг. ред. Н. В. Александрової, Р. О. Куйбіди. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНТ, 2009. – 248 с.

14. Бачун О. Процесуальний статус суб’єктів адміністративного судочинства: постановка питання // Право України. – 2009. – № 4. – С. 86-92.

15. Будько З.М. Проблемні питання застосування та шляхи вдосконалення інституту процесуальних строків звернення до адміністративного суду / З.М. Будько // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2010. – № 6.

16. Замченко А.О. Окремі питання сплати судового збору при поданні позовних заяв та скарг до судів загальної юрисдикції / А.О. Замченко // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2009. – № 4.

17. Янюк Н. Підвідомчість справ адміністративним судам: проблемні питання / Н. Янюк // Право України. – 2003. – № 2. – С. 88-91.

Додаткова література:

1. Авер’янов В. Понятійно-термінологічні новели Кодексу адміністративного судочинства України: дискусійні проблеми // Право України. – 2009. – № 2. – С. 12-39.

2. Гусаров С. Особливості адміністративної юрисдикції та реалізації відповідних повноважень органами державного управління і посадовими особами в Україні // Право України. – 2009. – № 2. – С. 80-88.

3. Константій О. Суб’єктивні публічні права як об’єкт забезпечення адміністративним судочинством / О. Константій // Право України. – 2006. – № 8. – С. 98.

4. Куйбіда Р. Проблема адміністративного договору у доктрині, законодавстві, на практиці // Право України. – 2009. – № 3. – С. 76-86.

5. Шруб І. Прогалини у законодавчому регулюванні адміністративного судочинства / І. Шруб // Право України. – 2008. – № 6. – С. 57–62.

6. Яцина В.Б. Деякі критерії розмежування юрисдикції цивільних та адміністративних судів / В.Б. Яцина // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2006. – № 1.

 

ТЕМА 4


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.017 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал