Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Факторинг; 3 страница
Стосунки з ІФУ щодо інших видів послуг ускладнені, головним чином, через занадто жорсткий режим валютного контролю, внаслідок чого існують такі обмеження: на відкриття рахунків в іноземних банках, на переказ коштів за неторговими платежами, на здійснення інвестицій за кордон тощо. Перспективи діяльності іноземних фінансових установ в Україні загалом пов’язують з покращенням політичної, економічної та фінансової ситуації в Україні. На сьогодні, із урахуванням підвищення попиту на середньо- та довгострокові фінансові ресурси з боку бізнесу можливо очікувати, що обсяги проектного фінансування ЄБРР проектів в Україні становитимуть 350-400 млн. дол. США в 2005 році, а загальний обсяг інвестицій за участі банку може досягнути 1 млрд. дол. США. Основним фактором, який буде визначати остаточний обсяг інвестицій, стане загальний інвестиційний клімат в країні. В майбутньому ЄБРР планує продовжувати діалог з українською владою про реформування та приватизацію енергетичної галузі, збирається активно приймати участь у проектах розвитку автомобільного, залізничного та повітряного транспорту. ЄБРР особливо цікавлять ті проекти, в яких «банк може вплинути на тарифи, практику закупівель, консолідацію та подальшу приватизацію галузі». Узагальнення умов та досвіду співробітництва різних держав з міжнародними фінансовими організаціями дозволяє сформулювати наступні актуальні для України пропозиції щодо підвищення ефективності співпраці нашої держави з цими установами: – консультативна допомога міжнародних фінансових організацій не повинна суперечити стратегічним інтересам реформування української економіки та її інтеграції у світове господарство. Йдеться, насамперед, про те, що параметри макроекономічної стабілізації (стримування інфляції, утримання валютного курсу, подолання диспропорцій платіжного та торгівельного балансів, досягнення бездефіцитності державного бюджету, обмеження грошової маси та ін.), задані МФО, не повинні бути самодостатніми та відриватися від найголовнішого завдання – досягнення ринкової рівноваги, реструктуризації та економічного зростання; – співробітництво України з міжнародними фінансовими установами вимагає перегляду умов надання кредитів у частині розмежування економічних та політичних критеріїв; – з метою пом’якшення зовнішнього боргового тиску та підвищення іноземних кредитних ресурсів необхідно поступово диверсифікувати їхні джерела на користь тих, які не супроводжуються жорсткими інституціональними умовами. Нижче запропоновано, для прикладу, алгоритм підготовки і реалізації проектів міжнародних фінансових організацій в Україні (рис.1). Рис. 1. Алгоритм підготовки і реалізації проектів міжнародних фінансових установ в Україні
Загалом же, Україні необхідно більш активно впливати на процес започаткування та впровадження проектів, що підтримуються МФО в Україні. 5. 2.Проблемні питання, існуючі суперечності та перспективи розвитку ринку послуг валютних бірж в Україні Як відомо, в листопаді 1993 року введено фіксований курс національної валюти за розрахунками за критичний імпорт. Було зупинено торги УМВБ, за цей період офіційний курс національної валюти до американського долара виріс більше ніж у п’ять разів. Політика фіксованого курсу не виконала завдання щодо втримання рівня цін та зростання інфляції. Крім порушення роботи валютного ринку, створення тіньового трансферу та відпливу валюти за кордон, цей шлях нічого не дав. Згодом відповідно до Указу Президента Україна перейшла на плаваючий курс національної валюти до іноземних валют, що відповідав вимогам міжнародних валютно-фінансових організацій. Ринковий механізм курсоутворення важкий, але правильний шлях до стабілізації своєї національної грошової одиниці. На сьогодні формування офіційного курсу гривні до іноземних валют визначає НБУ за результатами торгів комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Слід відзначити, що в Україні проблема курсоутворення ускладнена низкою особливостей, а саме: – незбалансованістю платіжного балансу країни, що здебільшого є результатом залежності основних галузей економіки від поставок енергоносіїв, зокрема з Росії; – слабким експортним потенціалом через низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції на міжнародному ринку; – значним спадом виробництва та високою інфляцією за умови відсутності повноцінних ринків цінних паперів, які якоюсь мірою могли б акумулювати вільні грошові ресурси. Графічний аналіз динаміки обмінного курсу гривні протягом останніх років (рис. 3) дає можливість виділити три основних етапи розвитку валютного ринку України, які характеризуються різними темпами зміни рівня валютного курсу, а також різними макроекономічним умовами реалізації курсової політики та чинниками впливу на курс гривні. Перший етап – адаптаційний, з вересня 1996 року до серпня 1998 року. Другий етап – кризовий, з серпня 1998 року і до лютого 2000 року. Третій етап – стабілізаційний – з лютого 2000 року і до цього часу. На рис. 3 збільшення гривневої ціни долара США відображено у вигляді позитивно зростаючої кривої і означає зниження валютного курсу гривні до долара у прямому котируванні. Створення стабільного ринку капіталу, необхідного для успішного процесу політичних перетворень, можливе тільки за умови проведення послідовної антиінфляційної політики. У цьому сенсі дії Національного банку України дали позитивні результати.
Рис. 3. Основні етапи розвитку валютного ринку України та динаміка курсу гривні до долара США у 1996-2002 роках
Сучасний етап функціонування валютного ринку України характеризується активним застосуванням НБУ закупівельних інтервенцій з метою поповнення своїх резервів та недопущення зростання курсу гривні внаслідок перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом. Це дозволяло НБУ проводити кредитну емісію без додаткового тиску на валютний курс гривні та, внаслідок великих закупівельних інтервенцій, сприяло поповненню валютних резервів. Україна не стоїть осторонь процесів, що відбуваються на світовому валютному ринку, але якщо брати не середньомісячний, а щоденні показники обмінних курсів, то буде простежуватися запізнення реакції валютного ринку України приблизно на 5-7 днів від зміни стану світового ринку. Встановлення цього створює передумови для отримання додаткових вигод для української економіки. Національний валютний ринок України перебуває у тісній взаємозалежності зі світовим. Беззаперечні переваги такого співробітництва є: · розширення кола учасників торгів за рахунок доступності всіх сегментів ринків, що в свою чергу, є фактором підвищення ліквідності інструментів, які є предметом торгів; · підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами за обставин вільного пересування коштів між ринками; · зниження операційних витрат на проведення операцій; · наявність можливості застосування централізованої системи управління ризиками при роботі на декількох ринках. Основні законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють валютний ринок 1. Постанова НБУ «Про біржові торги банківськими металами» від 23.03.1999 №133; 2. Постанова НБУ «Про Українську міжбанківську валютну біржу» від 08.07.1993 №50; 6. Постанова НБУ «Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України» від 15.04.98р. №150; 7. Постанова НБУ «Про затвердження Положення про валютний контроль» від 08.02.2000р. №49; 8. Постанова НБУ «Про затвердження інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 29.03.2001 р. №135. 9. Закон України " Про захист іноземних інвестицій на Україні" від10.09.1991№1540а-ХП; 10. Закон України " Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 № 1560-ХІІ; 11. Закон України " Про вступ України до Міжнародного Валютного Фонду, Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку, Міжнародної Фінансової Корпорації, Міжнародної Асоціації Розвитку та Багатостороннього Агентства Гарантій Інвестицій" від 03.06.1992 №2402-ХII; 12. Закон України " Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 №710/97-ВР; 13. Закон України " Про банки і банківську діяльність" від 21.12.2000 № 2156-III 14. Закон України " Про іноземні інвестиції" від 13.03.1992 № 2198-ХII; 15. Постанова Кабінету Міністрів України " Положення про порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення", затверджене від 05.05.1997 №414.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3
Лекція 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАСОВИХ ПОСЛУГ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 1. Ринок банківських послуг 2. Послуги фонду гарантування вкладів фізичних осіб 3. Послуги кредитно-гарантійних установ 4. Фінансові послуги на ринку кредитної кооперації 5. Послуги ломбардів Ретроспективний аналіз
У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи.
Принципи і методи надання банківських послуг. Правові відносини між банками та клієнтами Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження терміну погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржникащодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. По суті, банківським виробництвом є комплекс послуг банку з активних та пасивних операцій, які мають специфічні особливості: o невідчутність послуг та їхній абстрактний характер (їх неможливо відчути матеріально, побачити та оцінити доти, доки клієнт їх не отримає); o мінливість якості послуг і невіддільність послуг від кваліфікації людей, які їх надають; незбереженість послуг; o незбереженість послуг (повинен бути особливий механізм вирівнювання попиту та пропозиції). Послуги не можна берегти як товари; o надання банківських послуг пов’язано з використанням грошей у різноманітних формах (готівкові, безготівкові гроші та розрахунки); o більшість банківських послуг мають протяжність у часі: угода не обмежується одноразовим актом, установлюються відносно тривалі зв’язки з клієнтом. До принципів надання банківських послуг можна віднести: ü чіткість (розрахунки веде автоматизований електронний комплекс); ü швидкість (платежі в режимі реального часу); ü зручність (банк враховує всі бажання клієнта). Види банківських послуг: Основні - кредитування, послуги щодо вкладення капіталу, послуги за розрахунками, операції з валютою, інші послуги. Поточні - послуги, які постійно змінюються і розвиваються, не торкаючись базової спрямованості банку, та спрямовані на те, щоб перетворити випадкового клієнта на постійного, спонукати клієнта до придбання якомога більшого числа послуг. Це можуть бути підготування документів, платіжні послуги, контроль, бухгалтерське обслуговування, операції з цінними паперами, поради щодо оподатковування, консультування щодо інвестицій та ін. Розширені – послуги, спрямовані на формування дружніх стосунків із клієнтом, надання йому всебічної допомоги. Це може бути обслуговування зовнішньоекономічних зв’язків, допомога у сфері фінансів, менеджменту, використання зв’язків і контактів, фінансових вигод. Проблеми розвитку та становлення ринку банківських послуг Проблеми банківської системи в XXI сторіччі: швидкі технологічні зміни; постійна присутність регулювання; об’єднання банків; перегляд менеджменту ризиків; стратегічне планування майбутнього; конкуренція фінансових інститутів (не банків); збільшення банківських продуктів для клієнтів; швидке зростання якості банківських технологій; звуження процентної маржі; максимальні доходи від “комісій”; збільшення кількості безбалансових відділень через запровадження банкоматів; підвищення фінансової безпеки банку; 24-годинний сервіс деяких послуг; збільшення кількості небанківських форм кредитування (товарні кредити, відстрочки платежу тощо); постійні (періодичні) валютні ризики. Проблеми, що існують у відносинах реального сектора економіки та банків в Україн: I. Недостатній рівень капіталізації банків – відставання темпів приросту капіталу банків від приросту їхніх активів і зобов’язань, що свідчить про недостатність захисної функції, яку він повинен виконувати. Це може призвести до невідповідності між розмірами банківського сектору і потребами економіки, що особливо небезпечно при високих темпах приросту депозитів фізичних осіб, що відбувається в даний час. ІІ. В Україні не можуть діяти філії іноземних банків. ІІІ. Високий рівень відсоткових ставок за кредитами банків. ІV. Недостатній обсяг довгострокових депозитів. Перспективи подальшого розвитку банківської системи України. З набранням чинності нової редакції Закону України “Про банки та банківську діяльність” розпочався новий етап у правовому та нормативному регулюванні українських банків: збільшуються вимоги до ліцензування, виконання нормативів та банківської таємниці; посилюється система контролю за інвестиційною діяльністю банків. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група та фінансова холдингова група. У найближчому майбутньому банківські технології зосереджуватимуться в таких сферах фінансового ринку, як послуги, що надаються через Інтернет; електронна оплата за рахунками фізичних та юридичних осіб; електронний спосіб надання рахунків, операції з використанням пластикових " смарт-карток". Питання 2. ПОСЛУГИ ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ Вкладник - фізична особа (резидент або нерезидент), яка має вклад у комерційному банку, що сплачує збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Передумови та етапи створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
Основні завдання Фонду: — забезпечення захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків України, що сплачують збори до Фонду, шляхом відшкодування за рахунок коштів фонду втрат за вкладами; — здійснення організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування; — залучення коштів, призначених для здійснення відшкодування вкладникам втрат у разі недоступності вкладів; — забезпечення цільового використання коштів на рахунках Фонду. Принципи і методи надання послуг. Правові відносини між суб’єктами при забезпеченні відшкодування коштів вкладникам банків У своїй діяльності фонд керується такими принципами: — фінансова спроможність; — прозорість; — стабільність і послідовність; — співпраця з банківським наглядом; відповідність тенденціям розвитку банківської системи та потребам суспільства і держави.
Фонд гарантує кожному вкладнику банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 3000 гривень по вкладах у кожному із таких банків. Суб'єкти відносин при забезпеченні відшкодування коштів вкладникам: 1) вкладники - фізичні особи (резиденти або нерезиденти); 2) банк, що сплачував збори до Фонду; 3) фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 4) ліквідатор (ліквідаційна комісія); 5) банк-агент, що здійснює виплати сум відшкодувань фізичним особам.
Послуги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб · Відшкодування фондом коштів вкладникам. · Діяльність ліквідатора (ліквідаційної комісії) із забезпечення відшкодування фізичним особам - вкладникам банків коштів у межах повноважень фонду. · Діяльність Фонду при здійсненні відшкодування вкладів фізичним особам · Діяльність банку-агента щодо здійснення виплат сум відшкодувань вкладів фізичним особам.
Проблемні питання та напрями вдосконалення діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб На сьогодні в Україні систему страхування депозитів вкладників банків – фізичних осіб створено, але вона потребує також подальшого вдосконалення. Зокрема на сьогодні слід вирішити такі проблеми: 1) Збільшення надходжень до фонду для зміцнення його фінансової спроможності; 2) Неврегульованість на законодавчому рівні питання стосовно надання кредитів Кабінетом Міністрів України Фонду. 3) Не всі комерційні банки є учасниками Фонду. Практично у всіх країнах, що застосовують систему гарантування вкладів, крім комерційних банків учасниками системи є недержавні ощадні установи різних типів (кредитні спілки, асоціації тощо), а також залучаються на добровільній чи обов’язковій основі філії іноземних банків, що діють у даній країні. Майже всі країни застосовують ліміт відповідальності страхового фонду, який встановлюється у вигляді або процентної частки покриття вкладу шляхом страхування, або граничної суми, що підлягає страхуванню. Гранична сума вкладу залежить від рівня добробуту країни. Країни з високим рівнем розвитку економіки досить високо підняли планку виплат по застрахованих депозитах. В Україні цей ліміт збільшено від 500 грн. з моменту заснування Фонду до 3000 грн. Важливим аспектом страхування депозитів є залучення коштів для фінансування захисту вкладів. Розмір страхового фонду встановлюється у відсотках до суми депозитів, що страхуються. Діапазон коливань ставки є досить широким: від 1, 25 % в США до 0, 008 % в Японії. У ряді країн розмір внесків кредитних організацій залежить від показників, що характеризують їх фінансовий стан: у Фінляндії внески складаються з фіксованої частини (0, 05 % від розміру застрахованих внесків) і частини, що залежить від показника достатності капіталу – чим слабша капітальна позиція банку, тим вища друга частина внеску (верхня межа – 0, 25 %). НБУ повідомив про поступовий перехід до запровадження диференційованих ставок зборів, а також про свою згоду перераховувати 20 % від свого прибутку до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Залишається лише закріпити ці рішення законодавчо. Питання 3. ПОСЛУГИ КРЕДИТНО-ГАРАНТІЙНИХ УСТАНОВ Гарант - суб'єкт гарантійних відносин, який надає гарантію іншому суб'єкту господарської діяльності на визначений термін. Суб'єкт гарантування - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує гарантію під власні зобов'язання. Гарантійна операція - договір щодо надання гарантії....... 2. Зародження і розвиток ринку послуг кредитно-гарантійних установ
4. Принципи і методи надання послуг. Основними завданнями діяльності кредитно-гарантійної установи є: — залучення до фінансування малого та середнього підприємництва максимально можливих обсягів коштів українських та іноземних банків, підприємств, інших фінансових структур на найвигідніших для підприємництва умовах фінансування;
|