Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Методи навчання основ здоров'я
|
|
Лекція 5
1. Поняття методу навчання основам здоров'я.
2. Характеристика методів навчання основам здоров'я.
Список рекомендованої літератури
1. Гриньова М.В. Методика викладання валеології: Навчально-методичний посібник / М.В.Гриньова. – Полтава: АСМІ, 2003. – С. 39-60.
2. Гриньова М.В. Саморегуляція навчальної діяльності школяра (теоретико-методичний аспект). – Харків: Фоліо, 1997.
3. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: підручник для студентів педагогічних факультетів / О.Я. Савченко. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.
4. Свириденко С.О. Теоретико-методологічні основи системи валеологічного виховання школярів у закладах освіти / С.О. Свириденко // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. / Ін-т інноваційних технологій і змісту освіти. – К.: НМЦ ВО, 2006. – Вип. 44. – С. 105-110.
1. Поняття методу навчання основ здоров'я.
Взагалі термін «метод» (від грецького) означає шлях, спосіб руху до істини.
Методи навчання – це способи сумісної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на вирішення завдань навчання. Метод навчання має свою форму (зовнішня сторона методу) і зміст (внутрішня сторона методу).
Зовнішню сторону методів навчання природознавства становлять:
- словесно-слухова форма (учитель розповідає або записує, учні слухають, відповідають);
- словесно-зорова (використання різних засобів наочності);
- практично-дійова форма (виконання вправ, дослідів, спостереження);
- форми вияву управлінських дій вчителя та дій самоуправління;
- прояви педагогічної техніки й педагогічної майстерності вчителя (голос, міміка, жести);
- форми організації пізнавальної діяльності учня (індивідуальна, групова, фронтальна)
Внутрішня сторона методів – це:
- зміст навчального предмета;
- логіко-пізнавальна сторона діяльності учня;
- рівень пізнавальної самостійності школярів (репродуктивний, евристичний, дослідницький).
Зовнішня і внутрішня сторона методів навчання оптимально поєднуються.
Будь-який метод здійснюється у навчанні через прийоми. Основні прийоми це, наприклад, виявлення ознак, порівняння об’єктів, висновки чи узагальнення.
Методи навчання основам здоров'я спрямовані на формування умінь визначати рівень здоров’я, прогнозувати і зберігати його, коригувати спосіб життя і таким чином попереджувати захворювання.
Методи навчання основам здоров'я засновані на розумінні людини та її здоров’я з позицій системного підходу. Людина розглядається як система з пірамідальним принципом побудови. Організація піраміди ієрархічна і містить три рівні:
- найнижчий – тілесний або соматичний;
- середній – психічний;
- вершина – духовний елемент.
Взаємодія між елементами в середині піраміди підпорядковується законам гармонії, що забезпечує її динамічну стійкість і можливість розвитку.
Методи навчання основам здоров'я передбачають гармонійний розвиток людини на всіх указаних рівнях.
- Характеристика основних груп методів навчання основам здоров'я.
Відомі різні підходи до класифікації методів навчання: за місцем у процесі навчання, за джерелом знань, за дидактичною метою, за рівнем пізнавальної самостійності.
У процесі навчання основам здоров'я використовуємо класифікацію методів навчання, яка б поєднувало в собі внутрішню і зовнішню сторону методів, тобто їх зміст і форму.
Класифікація методів навчання за джерелом знань характеризує зовнішню сторону методів (форму). За джерелом знань методи навчання поділяють на:
- словесні (пояснення, розповідь, бесіда);
- практичні (спостереження, дослід, практична робота);
- наочні (використання натуральних, образотворчих, аудіовізуальних засобів наочності).
Внутрішню сторону методів становить рівень пізнавальної самостійності учнів. За рівнем пізнавальної самостійності методи навчання поділяють на:
- пояснювально-ілюстративні;
- репродуктивні;
- евристичні;
- дослідницькі.
Групи методів навчання основам здоров'я:
- вербальні методи;
- методи регуляції життєдіяльності;
- практичні методи;
- активні методи;
- наочні методи;
- методи оздоровлення.
Вербальні методи. За допомогою вербальних методів навчання вивчаються теоретичні основи функціонування системи Людина – Природа – Суспільство з метою збереження здоров’я людини та створення оптимальних умов її раціональної життєдіяльності.
| № п/п | Вербальні методи навчання | Їх характеристика |
| 1. | Лекція | Односторонній вид спілкування, який є дієвим способом забезпечення інформацією за короткий проміжок часу |
| 2. | Розповідь | Монологічна форма усного викладу навчального матеріалу. Ефективна, коли супроводжується демонструванням малюнків, таблиць, схем, слайдів. У процесі розповіді можливі проблемні запитання, створення проблемних ситуацій. Проблемна ситуація може бути наслідком пропозиції зробити самостійний висновок на сонові почутого, а також внесення власних пропозицій, що особливо є важливим при викладанні валеології та ОБЖД |
| 3. | Метод систематизації | Стосується організації та упорядкування тем або огляду понять, щоб зробити їх значущими. |
| 4. | Обговорення | Дає сприятливу можливість для кожного висловити власні думки, погляди, Цей метод допомагає оцінити рівень розуміння матеріалу. |
| 5. | Використання засобів масової інформації | Використання газет, журналів, телепередач дозволяє бути критичними споживачами засобів масової інформації, розпізнавати різницю між фактом і вигадкою. |
| 6. | Використання додаткової літератури | Розвиваються навички самостійного здобуття знань, уміння орієнтуватися в різноманітності матеріалу, писати анотації, реферати, тези. Щоб зацікавити учнів вивченням теми, можна під час нового матеріалу зачитувати або переказувати найбільш цікаві фрагменти, факти. |
| 7. | Використання валеологічних матеріалів, етнопедагогіки | Організація здорового способу життя, що є надбанням багатьох поколінь українського народу, зокрема спрямування ритму в харчуванні, фізичні вправи, загартування |
| 8. | Дебати | Цей метод заохочує наводити переконливі аргументи. |
| 9. | Виступи з доповідями, повідомленнями | Дають можливість набути практичних навичок у пошуці джерел, упорядкуванні матеріалу, висловленні власної думки. |
| 10. | Взаємооцінка | Передбачає оцінювання знань, коментар відповіді. Учні вчаться справедливо оцінювати роботу інших, нести відповідальність за свою оцінку |
| 11. | Опитування | Під час опитування виникає високий ступінь участі, поглиблюється розуміння матеріалу; мислення стимулюється, спрямовується та розширюється, загострюється здатність до критичного мислення. |
Практичні методи. Націлені на формування умінь і навичок застосовувати набуті теоретичні знання, що сприяє досягненню вищого рівня пізнання.
Метод вправ. Вправи – це цілеспрямоване багаторазова повторення учнями певних операцій (розумових чи фізичних) з метою формування практичних умінь і навичок. Наприклад, виконувати розпорядок дня, гігієнічні процедури, правила для пасажирів, безпечної поведінки тощо. Щоб оволодіти способами навчально-пізнавальної діяльності, потрібно не тільки їх знати, але й засвоювати досвід їх реалізації, тобто уміти виконувати. Способом засвоєння цього досвіду є неодноразове відтворення дій, що входять до складу певних умінь.
Процес виконання нової дії включає такі етапи:
- демонстрування дії в нерозривній єдності зі словесним коментуванням, спрямованим на свідоме оволодіння нею;
- вправляння учнів у вмінні виконувати дію з опорою на пам’ятку;
- виконання дії учнями без підтримки;
- виконання дії в змінених або нових умовах.
Відпрацювання алгоритму дій доречно здійснювати в процесі ігрової діяльності.
Розумові вправи включають:
- вправи на відтворення з метою його закріплення (репродуктивні вправи);
- вправи на застосування знань у нових умовах (тренувальні вправи);
- різноманітні творчі роботи, що охоплюють різні аспекти здорового способу життя (реферати, тези, повідомлення).
Фізичні вправи включають:
- установлення кореляцій між віком людини, станом її здоров’я та відповідним комплексом фізичних вправ;
- загартування;
- ознайомлення із системами фізичної культури.
Лабораторний метод. Лабораторні заняття є одним із видів дослідницької самостійної роботи, що проводиться на вимогу педагога в спеціально пристосованому для проведення дослідів приміщенні, де є необхідне обладнання
У лабораторних умовах проводяться такі заняття:
- оцінка рівня підготовленості до занять фізичними вправами: маса тіла, артеріальний тиск, пульс у спокої, гнучкість, швидкість (естафетний тест), динамічна сила, загальна швидкісна витривалість, відновлення пульсу;
- масаж, самомасаж;
- проведення антропометричних вимірювань: зріст, маса;
- виявлення корелятивних співвідношень окремих частин тіла.
Активні методи навчання – це сукупність засобів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності, яка забезпечує активність учнів у набутті знань. За характером організації пізнавальної діяльності активні методи можуть бути диференційовані на три групи: проблемне навчання, групові (соціально-психологічні методи), індивідуальний тренажер.
Рольові ігри створюють можливості для учнів перевірити себе, потренуватися й одночасно виявити найбільш характерні помилки. Рольові ігри пробуджують та формують у дітей зацікавленість до навчання, викликають установку на роботу; створюють атмосферу позитивного настрою до пошукової діяльності. Будь-яку тему з основ здоров’я можна опрацювати, використавши рольові ігри. Найкраще дітьми сприймаються ті ігри, які передбачають моделювання стосунків однокласників у різних життєвих ситуаціях; виконання правил здорового способу життя та безпечної поведінки.
Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:
- спонукальний (потреби, мотиви, інтереси, які визначають бажання дитини брати участь у грі);
- орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності);
- виконавський (дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету);
- контрольно-оцінний (корекція і стимулювання активної ігрової діяльності).
Головні умови ефективності застосування ігор – органічне включення у навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій.
Наочні методи навчання передбачають засвоєння навчального матеріалу при наявності необхідних посібників і технічних засобів навчання. Використовуються у взаємозв’язку із словесними і практичними методами.
Наочні методи можна поділити на дві групи:
Метод ілюстрацій передбачає використання ілюстрованих посібників, технічних установок, кінофільмів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці.
Метод демонстрацій – це за діяння приладів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів. У даний час – комп’ютери, які дають можливість моделювати певні процеси чи ситуації і розширюють застосування наочних методів навчання.
Використання наочних методів навчання обумовлено тим, що необхідно:
- виділити головне, істотне в ілюстраційному матеріалі;
- унаочнення повинно бути точно узгоджене зі змістом матеріалу;
- унаочнення повинно використовуватися тільки у відповідний момент занять і супроводжуватися точним коментуванням;
- залучати учнів до пошуку бажаної інформації у процесі демонстрування унаочнення.
Методи регуляції життєдіяльності базуються на психофізіологічних процесах, які відбуваються в організмі людини таким чином:
- позасвідомо працює селезінка, печінка, білі кров’яні тільця та інші внутрішні органи;
- несвідомо повертаємося під час сну, кричимо від болю, намагаємося продовжити рід, одержати насолоду, відчуваємо страждання;
- підсвідомо тривожимося за майбутнє, навіть без видимої причини, відчуваємо заборонені прагнення, підозрюємо, будуємо якісь плани;
- свідомо зберігаємо гроші в конкретному банку, користуємося літаками, говоримо компліменти, обираємо життєвий шлях.
Усі ці процеси тісно пов’язані між собою. Свідомість є особливим механізмом, який посилює потрібну в даний час модель у корі головного мозку, одночасно пригальмовуючи всі інші, що дає можливість постійно орієнтувати розум у просторі, часі, почуттях і обставинах. Сполучною ланкою між свідомістю та підсвідомістю є воля.
Для валеологічної освіти передусім необхідно навчити школяра дії самоусвідомлення, яке являє собою єдність трьох складових:
§ пізнавальної (самопізнання),
§ емоційно-оцінювальної (самоаналіз, самооцінка, самокритика)
§ дієво-вольової, регулятивної (саморегуляції).
У процесі самопізнання використовуються такі засоби:
- самоопитування – людина встановлює, у якій послідовності відбуваються зміни в самопочутті, знаходить взаємозв’язок між давністю розвитку подій і її відчуттями;
- порівняння – зіставлення зовнішньої інформації з власними почуттями і спогадами;
- використання валеологічної літератури, консультації з педагогом-валеологом, а в разі потреби – з лікарем.
Наприклад, програма самовдосконалення свого власного «Я» – «Пізнай себе».
1. Який стан мого здоров’я?
2. Як витримує мій організм розумове і фізичне навантаження? Як швидко настає втома?
3. Чи вмію я дотримуватися режиму дня?
Програму можна продовжувати і видозмінювати в залежності від особливостей суб’єкта. Основна мета її – спонукати до зацікавлення своєю життєдіяльністю, формувати навички самопізнання, прагнення до самовдосконалення.
Можливі, наприклад, оцінки критерії стану здоров’я (вікові зміни частоти пульсу; артеріальний тиск у дітей).
Самоаналіз – практична оцінка результатів власної діяльності, ступеня досягнення заданих цілей, установлення причинно-наслідкових зв’язків на шляху досягнення валеологічної мети.
Приклад самоаналізу – за А.Любецьким. Людина відчуває дискомфорт, пов’язаний із неправильним харчуванням і аналізує своє відчуття.
«Я не згоден із самим собою, отже, поводжуся неправильно і неправильно харчуюся. Я живу відповідно до уявлень, які мені не підходять. Я роблю несумісні речі і не можу «переварити» свого існування. В мене виникає внутрішній тиск, який спонукає мене турбуватися про те, щоб життя повернулося в попереднє русло. Я намагаюся долати внутрішній опір, протиріччя, усе, що не належить мені, наскільки можу. Я хочу стати іншим, змінитися».
Пов’язана із самоаналізом самооцінка – це осмислення особистістю самої себе, організація власної життєдіяльності, психічного і фізичного самопочуття, що є одним із важливих регуляторів її поведінки.
Самокритика – оцінювання результатів самоаналізу та самооцінки.
Результати самокритики можуть бути негативними, що викликає невдоволення собою, образу і злість.
Саморегуляція – це здатність біологічної системи відновлювати стабільний рівень тих чи інших функцій після їхньої зміни.
Свій життєвий шлях людина здійснює сама. Для організації здорового способу життя необхідно свідомо здійснювати дії, які при багатократному повторенні перетворяться в навички й обумовлюють здоровий спосіб життя.
Біологічна саморегуляція діє незалежно від волі людини, а валеологічна потребує вольових зусиль, цілеспрямованої праці над собою.
Складові формування саморегуляції:
- уходження людини в природні біологічні ритми (добові, тижневі, сезонні);
- енергетичний і пластичний обмін організму людини із навколишнім середовищем (харчування, режим, благоустрій життя);
- психічна саморегуляція – уміння управляти собою, керувати свої емоції, поведінку (аутогенне тренування – це навички самонавіювання);
- фізична культура як засіб інтенсифікації всіх процесів в організмі;
- гігієнічна культура.
Саморегуляція як валеологічне явище поєднує всі названі компоненти, обумовлюючи валеологічну культуру особистості.