Історія фольклористики як наукова дисципліна (об'єкт, предмет, мета, завдання, спектр методів).

Історія фольклору — це галузь фольклористики, що вивчає процес виникнення, розвиток, побутування, функціонування, трансформацію (деформацію) жанрів та жанрової системи у різні історичні періоди на різних територіях. Історія фольклору вивчає окремі народнопоетичні твори, продуктивні та непродуктивні періоди окремих жанрів, а також цілісну жанрово-поетичну систему в синхронному (горизонтальний зріз окремого історичного періоду) та діахронному (вертикальний зріз історичного розвитку) планах.

Історія фольклористики – напрям фольклористики, спрямований на дослідження процесу становлення фольклористики як науково-освітньої галузі, з’ясування специфіки розвитку науково-фольклористичних шкіл, визначення внеску фольклористів, етнографів, етнологів, антропологів, мовознавців у розвиток фольклористичної галузі.

Передбачає вивчення закономірностей та специфіки розвитку науки про укр.нар.словесність, зародження якої пов*яз. з націонал-центричною естетико-теоретичною платформою романтизму.

- праці

- динаміка та еволюція фольк.думки

- теорет. положення методологічних концепцій у їх істор. р-тку

- наукові засади шкіл (культ.-істор., міфолог., антрополог., компаратив.)

М.Максимович, О.Бодянський, П.Куліш, М.Костомаров., О.Потебня, М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський., Ф.Колесса, І.Денисюк.
1.2. Психоаналіз у фольклористиці (Фройд).

Психоаналіз:

1) група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань;

2) спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв'язків та процесів.

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 — початку 20 століття Зиґмунд Фрейд (Фрейдизм, класичний чи ортодоксальний психоаналіз).

Згідно з Фрейдом, початком та основою психічного життя людини є різноманітні біологічні механізми. Так, він вважав, що у кожній людині закладені потяги до інцесту, канібалізму та жага вбивства. Фрейд наполягав на тому, що духовний онтогенез людини скорочено повторює хід розвитку людства в силу того, що у своїх психічних структурах кожна людина несе тягар переживань віддалених предків.

Вкрай важливу роль у формуванні людини відіграють два глобальних космічних інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фрейдом, — це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу.

Носієм статевого інстинкту є психічна енергія з сексуальним забарвленням (лібідо).

Несвідомі (в першу чергу, сексуальні) прагнення особистості складають її потенціал і основне джерело активності, дають мотивацію для дій. В силу неможливості задоволення інстинктивних потреб в їх природній формі через соціальні нормативні обмеження, людина шукає компроміс між глибинним потягом та суспільно прийнятною формою його реалізації.

У період засилля в українській науці єдиного підходу до вивчення усної народної творчості у зарубіжній фольклористиці продовжували розвиватись різні напрямки, виникати нові теорії. Серед розмаїття підходів кінця 19 — початку 20 ст. деякі отримали значний резонанс. Такою, зокрема, була етнопсихологічна школа, яка виникла в США у 20—ЗО роки 20 ст. її основоположником вважається психіатр А. Кардинер. Він, базуючись на методах психоаналізу 3. Фройда, висунув думку про те, що суть культури кожного народу виявляється в особливостях «основної» («середньої», «модальної», «сумарної») особистості. На його думку, культура народу є до певної міри проявом індивідуальної психології окремого його представника, але у широких масштабах. Прихильники цієї теорії (етнографи Р. Лінтон, Р. Бенедикт, А. Халлоуел та ін.) твердили, що структура та психологія «основної» особистості закладається в перші роки людського життя під впливом характеру догляду за дитиною (годуванням, пеленанням, навчанням, спілкуванням) і становить основу народної культури і творчості. Різноманітні прояви, відмінності у культурних системах народів етнопсихологи пояснювали відмінними «досвідами дитинства», а відтак — різним психологічним складом.

А.Дандес “Фольклор, семіотика та/або психоаналіз”. В якості теоретичної бази для своїх досліджень в цій галузі учений вибрав психоаналіз. Його інтерпретації засновані на своєрідній редакції класичного (фрейдівського) психоаналізу. Сам Дандес називає цю редакцію теорією «проекції», або «проективної інверсії». На думку дослідника, основна функція фольклорних текстів полягає в забезпеченні соціально придатного виходу для потреб і бажань, які подавлені табуйованим суспільством і культурою.