Особливості дипломатії малих європейських країн

Насамперед визначимо, що ми називаємо " малими країнами". До­сить вдале тлумачення цього поняття дала професор однієї з нью-йорк-ських академій А. Б. Фокс. Вона пише, що малими країнами можна вва­жати ті держави, які не володіють достатніми військовими силами, щоб відбивати напад великих держав протягом тривалого періоду. Далі Фокс наводить слова Макіавеллі про методи розв'язання конфліктів: треба бути лисицею, щоб розпізнати пастку, і левом, щоб усунути вовків. Ба­жання бути тільки левом не дає результатів. Фокс робить висновок: " Здається, порада мислителя підходить для тих держав, що мають малі збройні сили".

Бувають часи, за яких так звані малі держави можуть' з великим ус­піхом (застосовуючи в тому числі метод лисиці), використовуючи дип­ломатію, скористатися перевагами своєї економки (нафтовидобувні краї­ни), географічного положення й інших факторів, щоб відстояти свою позицію і навіть отримати користь із зіткнення великих держав. Тоді роль малих держав (приклад Сербії напередодні Першої світової війни, Польщі напередодні Другої світової війни) значно зростає [3, с 310].

Одна з основних рис дипломатії малих країн полягає в тому, що, як правило, якщо між ними немає великих територіальних чи правових су­перечок, дипломати цих країн у дипкорпусі підтримують гарні стосунки.

Звідси контакти з представником однієї з малих держав відкривають шлях до встановлення зв'язків з дипломатами суміжних країн. Нарешті, контакти з дипломатами малих держав дають можливість втягувати їх у переговорні процеси з іншими державами. І, як говорив автор, якого ми щойно цитували: " Це може дати неабияку користь. Найбільш пе­дантичні і делікатні питання можна обговорити попередньо через них (через малі держави). Крім того, ці країни мають великий дипломатич­ний досвід і виробили гнучку політику. Вони мають також міцні нерви, тим більше, що розглянуті спірні питання безпосередньо їхніх країн не стосуються".

Спілкуючись із дипломатами малих і середніх держав при встанов­ленні з ними контактів і залученні у переговори, важливо враховувати вік їхніх держав: як давно вони існують як незалежні держави, яким авторитетом у світовому співтоваристві вони користуються, наскільки досвідчені і грамотні їхні дипломати.

Багато європейських країн мають довгу історію дипломатичних тра­дицій, свої школи дипломатів. Це такі країни, як Швеція, Іспанія, Ту­реччина, Греція, Швейцарія. Коло їхніх зв'язків більше, ніж у щойно створених держав, і інші країни повинні враховувати це, добре знати їхню історію, культуру, якими вони пишаються, і головне, їхню багато­вікову міжнародну дипломатичну діяльність.

Малі країни часто воліють не афішувати своїх контактів, вступаючи швидше в таємні, ніж у відкриті зв'язки і переговори, щоб уникнути тиску великих держав [3, с 311—312].

Участь у розв'язанні суперечок третіх держав може викликати не­вдоволення чи навіть протест з боку частини населення, звинувачення в тому, що країна, мовляв, втягується в конфлікт, що може їй зашкодити тощо. Тому, залучаючи до врегулювання того чи іншого конфлікту тре­тю (малу) країну, потрібно особливо ретельно дотримуватися протоко­лу, етикету цієї країни.

Малі країни відіграють важливу роль, надаючи дипломатичну допо­могу іншим країнам. Вперше в історії дипломатії в такій ролі виступала Швейцарія. Згодом цю дипломатичну естафету перейняла Швеція. Ба­гато швейцарських і шведських посольств, як і посли деяких інших дер­жав, виконували доручення кубинської дипломатичної служби, в тому числі пов'язані з видачею віз. Посол Швеції в Москві, наприклад, був запрошений для врегулювання дипломатичних питань між Ізраїлем

Розділ 8

і деякими арабськими країнами. Аналогічну роль із врегулювання конф­ліктів виконували прем'єр-міністр Швеції і президент Пакистану. Сьо­годні кількість держав, готових надати своїх послів для врегулювання конфліктів, значно зросла.

Професійна солідарність дипломатів малих країн все більше сприяє розширенню участі послів однієї країни у вирішенні конфліктів іншої. У Положенні про дипломатичну службу Швейцарії записано обов'язок надання дипломатами країни послуг іноземним державам із ведення дипломатичних переговорів. Неабияку допомогу Нідерланди надають сприянню " міжнародному діалогу" і налагодженню конфліктів.

Встановлюючи контакти з малими країнами, потрібно добре знати їхній протокол, звичаї, етикет, особливо, якщо ви перебуваєте на їхній території. " Зі своїм статутом у чужий монастир не ходять". Ці країни особливо скрупульозно відносяться до порушення їхніх звичаїв.

Наприклад, суттєвим недоліком у багатьох малих країнах вважаєть­ся спізнення на прийом, якщо точно зафіксована година. Але в Іспанії, навпаки, прибути точно в призначений час не завсім пристойно. Не можна наносити візити безпосередньо після обіду. В Іспанії, якщо вам дають візитну картку, це ознака найбільшої довіри. Іспанські диплома­ти йдуть на контакти досить вільно, вони винятково ввічливі і привітні, але якщо вас запрошують зостатися на сніданок — не погоджуйтеся відразу — це може бути простою формальністю. Вважається, що прий­няти таке запрошення можна тільки після третього його повторення [2, с 123].

У Нідерландах варто бути особливо стриманим. На серйозні кон­такти голландці йдуть не одразу. На відміну від іспанців, вони дуже пунктуальні, цього ж вимагають від інших. Потиск руки в цій країні, як правило, не прийнятний. Достатньо просто привітатися. До компліментів відносяться стримано.

Угорці дуже емоційні. На контакти йдуть вільно. Ділові питання намагаються не обговорювати за обіднім столом, особливо в ресторані, але спільні відвідування ресторанів для закріплення контактів практи­кують часто (це зближує партнерів) [3, с 167—168].

У Швейцарії потрібно заздалегідь узгоджувати дату і години візиту. Дамам не прийнято цілувати руку, але бажано принести їм квіти. Щодо часу, швейцарці пунктуальні. Швейцарські дипломати дуже пишають­ся своєю країною, її історією, нейтралітетом.

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах 211