Особливості французької дипломатії

Французька дипломатія — одна з основоположників сучасної світо­вої дипломатії. Не применшуючи гідності дипломатії інших країн, вар­то сказати, що в рейтингу дипломатії першу трійку протягом декількох років посідали англійська, французька і східна. " Французька диплома­тія, — зауважує Кларк, — ще більш специфічна, ніж англійська. її мож­на як ненавидіти, так і захоплюватися нею. Один посол сказав про неї так: " Це дипломатична дипломатія", а англійський дипломат додав:

Розділ 8

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах

" Навіть коли де Коль зробив екстраординарну заяву про оборону Франції (йдеться про вихід Франції з військової організації НАТО), майстерність французької дипломатії була настільки великою, що змогла знайти пе­реконливі аргументи в обґрунтування цієї думки" [3, с 275]. Французь­ка мова, починаючи з XVIII ст., стала дипломатичною і замінила лати­ну, якою до цього велися всі дипломатичні переговори і складалися до­кументи. Французька дипломатична служба була найбільшою порівняно зі службами інших інозених держав. Як відзначив один дослідник, " і за­раз, хоча вона більше не посідає керівної ролі у світовій дипломатії, французька дипломатія заслуговує на увагу частково завдяки своїй ма­нері, частково через свою гордовитість" [3, с 276].

Франція зробила, мабуть, найбільший внесок у формування дипло­матичного протоколу й етикету. Після Другої світової війни вона част­ково втратила свій політичний, економічний і культурний вплив у світі. Французька мова, яка не одне сторіччя була мовою дипломатичного листування і спілкування, витіснилась англійською. Американська еко­номічна і культурна експансія дуже вражає національну гордість фран­цузів, тому в останні десятиліття вони надзвичайно ревно відстоюють свої культурні особливості [2, с 126].

Ще у 80-ті роки XX ст. МЗС Франції стало активізовувати участь молодих дипломатів у галузі економічних стосунків. " Немає жодного підприємства, яке могло б дозволити собі зневажати міжнародне ото­чення, і в цьому сенсі перед дипломатами відкривається прекрасне май­бутнє", — зауважує газета " Монд".

Французька дипломатія має довгу і захоплюючу історію. Кардинал Рішельє був одним із перших державних діячів, хто заявив, що дипло­матія — це процес, який не зупинити, який передбачає постійні перего­вори. Ще на початку XVII ст. він зрозумів значення суспільної думки для успіху дипломатії й орієнтував французьких дипломатів на активне пропагування, на вказування суспільної думки і потребу впливу на неї. Формулюючи зовнішньополітичну і дипломатичну лінії Франції, А. Жюппе, який був міністром закордонних справ, на перше місце по­ставив необхідність для Франції відіграти самостійну роль на світовій арені: він виступив проти того, щоб будь-яка держава претендувала на світове лідерство. Французькі дипломати дуже уважно стежать за тим, щоб ніхто не посягав на незалежність країни та її суверенітет. З утворенням

Загальноєвропейського союзу було висунуто гасло " Батьківщина Євро­пи". Де Голль залишив ці слова, але переставив їх: " Європа батьків-щин" назвав він нову міжнародну організацію, підкресливши тим са­мим суверенітет Франції. Після Другої світової війни французька дип­ломатія сформулювала " політику величі" (de grandeur), зміст якої полягає в тому, що Франція в потенціалі велика держава і завжди буде такою [1, с 40^9].

Контактуючи, французи ніколи не применшують силу партнера. Вони пильно стежать затим, аби зберегти свою незалежність і не поступити­ся. Вони жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають запасної позиції, розраховуючи на перемогу, ставлячи у приклад Наполеона. Його якось запитали, як йому вдається незмінно здобувати перемоги над німецьким фельдмаршалом Блюхером. Полководець відповів: " Тому, що Блюхер будує свої стратегічні плани, виходячи з того, що перед ним Блюхер, а я бачу перед собою Наполеона [3, с 277—278].

Французька дипломатія відома своїми шармом, чарівністю. Фран­цузи вважають себе елітою, оскільки в них неабиякі досягнення в га­лузі французької науки і культури живопису, літератури, філософії. Хоча вони цього не показують, але в душі захоплюються своєю історією. Вони цінують людей, які знають їхню історію, культуру, архітектуру, і про це слід пам'ятати, спілкуючись з ними.

Часто співробітників французької дипломатичної служби звинува­чували в колабораціонізмі, а міністр закордонних справ Франції П. Ла-валь став за часів німецької окупації навіть главою французького уряду й організував відправлення 750 тис. французьких робітників у Німеч­чину. У 1945 році він був страчений за вироком Верховного суду Франції як зрадник. Після цього французьке МЗС проводило дуже жорсткий відбір кандидатів. Наприклад, у 1952 році з 681 осіб, які складали іспи­ти в Національну школу адміністрації, допущено 62, а прийнято на Ке д'Орсе лише 6 [3, с 278].

Посольський корпус Франції винятково сильний — це професіона­ли найвищого класу. Серед них можна відзначити Ф. Понсе, Л. Ноеля, П. і Ж. Камбонів, міністра закордонних справ Л. Барту, що став жерт­вою фашистського терору. Серед французьких дипломатів було багато відомих письменників. От чому документи французької дипломатії відрізняються добірністю, тонкістю і разом з тим змістовністю. Фран­цузи цінують гарно написані папери, що надходять на їхню адресу.

Розділ 8

У 1946 році опублікований збірник текстів з добутків французьких письменників-дипломатів. Серед них були Франсуа Рене Шатобріан, засновник французького романтизму, Стендаль (консул в Італії), Аль­фонс Ламартин, Поль Клодель, Алексіс Лежер (він був навіть генераль­ним секретарем МЗС, а у Франції це практично керівник міністерства). Письменник Бурбон Бассет був помічником директора Кабінету Мі­ністра закордонних справ Роберта Шумана; письменник Ромен Гарі — генеральним консулом Франції в Лос-Анджелесі і як романіст завою­вав Гонкурівську премію. Вольтер був секретарем французького посла в Гаазі. У дипломатії Франції були широко представлені журналісти.

З національних рис французької дипломатії варто відзначити таку: вони приділяють великої уваги попереднім домовленостям. Французькі дипломати воліють заздалегідь обговорити ті чи інші питання, щоб потім вирішити їх остаточно. Вони дуже чемні, ввічливі, доброзичливі, схильні до жартів, але при серйозному обговоренні не уникають конфронтацій­ного стилю.

Дипломати, які довго працювали у Франції і добре її знають, гово­рять: " Потрібно зламати шкірку, і тоді у вас встановляться гарні довір­ливі відносини". Французи, звичайно, менш холодні, ніж англійці. Вища верства французького суспільства чимось нагадує англійців, а звичайні громадяни йдуть на контакти вільно. Правда, останнім часом ставлять­ся до різних рухів і партій по-різному. У рядових французів існує во­рожнеча навіть до північних африканців, насамперед, до арабів, і, як це не дивно, добре відношення до чорношкірих.

Варто пам'ятати, наскільки значну роль відіграють французькі пос­ли, хоча Франція скупа на присвоєння дипломатам такого рангу. Ще відносно недавно цей ранг мали лише п'ять дипломатів. Своєю освіче­ністю й ерудованістю французькі дипломати завжди виділялися серед дипломатів інших західних країн. Німець Р. Заллет, підкреслюючи тра­диції французької дипломатії, пише: " Жодна інша країна не може по­хвалитися чимось схожим у цій галузі".

Французькі посли — самостійні особистості. Талейран не завжди рахувався з міністром, П. Камбон писав міністру: " 25 років я є пос­лом і 30 років перебуваю в підпорядкуванні міністерства закордонних справ... Через це я можу дозволити собі висловлюватися і хочу сказати, що я дуже здивований, коли бачу, як недосвідчені кабінетні працівники

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах 203

вирішують усі питання і радять мені починати дуже недоречні демарші [1, с 45-47].

Щодо налагодження контактів і переговорів, французькі дипломати і чиновники більш консервативні ніж німці чи італійці.

По-перше, у них уже є досвід — контакти встановлюються згідно із званням, рангом, як у російській приказці — " чин чина почитай, а мень­шой садись на край".

По-друге, вони розуміються в контактах. Ви їм потрібні — вони йдуть на зв'язок з вами, у них пропав інтерес — вони поводяться так, ніби вас і не знали. Принцип — жодних зайвих контактів.

По-третє, вони не люблять запрошувати до себе додому. Роблять це тільки у виняткових випадках або щодо осіб високого рангу (посла), чи у випадку крайньої необхідності. Усі контакти ведуться, як правило, у робочі дні і години. Кінець тижня, починаючи з другої половини п'ят­ниці, у них призначений для відпочинку, для родини, розваг. Як і італійці, вони не пунктуальні: спізнення для них — звичайна річ. Але якщо ви спізнюєтеся, вони обов'язково це помітять. Французи дуже ввічливі, обачні, цього ж вимагають від співрозмовника і самі дуже гостро, нега­тивно реагують на будь-які зауваження [3, с 280].

Зазвичай контакти встановлюються за столом. Борони Боже покри­тикувати їжу, а особливо вино. У великих будинках у Парижі свої винні льохи, свої марки, і якщо ви похвалили вино господаря, це може бути першим кроком до встановлення добрих відносин (до речі, французи, на відміну від нас, не цокаються.

У французькій діловій практиці переговори прийнято призначати на 11 год. ранку. Під час перерви учасникам може бути запропонований сніданок. Французи дуже пишаються своєю кухнею, тому рекомендуєть­ся захоплюватися стравами і напоями, якими вас пригощають. У зв'яз­ку з цим не варто додавати за своїм смаком сіль або прянощі, а також залишати справи на тарілці.

Про справи починають говорити після того, як подається кава. Як пише Ю. Рубинський у книзі " Французы у себя дома", вони не люблять " з ходу" торкатися в бесіді питання, що їх цікавить понад усе. До нього підходять поступово, після довгої розмови довкола і на різні нейтральні теми і ніби мимохідь, без натискування — " між грушею і сиром", тобто наприкінці обіду. Зробити навпаки означає не тільки дурний тон, але й невеликий розум: демонструючи свій інтерес, ви виступаєте в ролі

Розділ 8

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах

прохача, а почувши негативну відповідь, ставите в незручне становище як себе, так і партнера".

У Франції надають великого значення освіті, тому на візитній картці слід зазначити, який вищий навчальний заклад ви закінчили, особливо якщо він має гарну репутацію.

Французи, як уже зазначалося, не відрізняються пунктуальністю. До того ж, на прийомах вони дотримуються правила: чим вище стано­вище, яке посідає в товаристві людина, тим пізніше вона приходить [4, с 161].

Французи віддають перевагу розмові на близькій відстані [2, с 128].