Символи державного суверенітету. Привітання

" Міжнародна ввічливість — таке поводження в міжнародних відно­синах, яке обумовлене не юридичними нормами та обов'язками, а мірку­ваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. Держави, які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за мовчазною зго­дою, незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юри­дично обов'язковими", — підкреслюється в Юридичній Енциклопедії. " Правила ввічливості кожного народу — це дуже складне поєднання національних традицій, звичаїв і міжнародного етикету. І де б ви не перебували, господарі мають право чекати від гостя уваги, інтересу до своєї країни, поваги до своїх звичаїв", — пише журнал " Політика і час"

[3; 7].

Поняття " міжнародна ввічливість" багатопланове і в дипломатич­ному протоколі включає: міжнародний етикет державного прапора — головного символу держави, етикет державного герба і гімну, реагуван­ня членів міжнародного співтовариства на обрання глави держави, про­токольні заходи у зв'язку з офіційним трауром у країні, пов'язаним зі смертю глави держави чи глави уряду, реагування на терористичні акти, стихійні лиха, катастрофи тощо.

Вияв поваги до державного прапора, герба і гімну — загальноприй­нята міжнародна норма, а тому етикет зобов'язує у ставленні до них уникати всього того, що може образити гідність держави або завдати шкоди її престижу.

Молода українська держава, що виникла на руїнах СРСР, у дуже важкій внутрішньополітичній боротьбі за 12 років свого незалежного

існування так і не завершила законодавчого оформлення цих основних державних атрибутів. Так, сучасні комуністи та сили, які їх підтриму­ють в українському парламенті зі шкіри пнулися, щоб не узаконити істо­ричного прапора України, вносили найнеймовірніші пропозиції для того, щоб вернутися до милих їхньому серцю більшовицьких символів. Та ще 21 січня 1992 року завдяки, можна сказати, героїчним зусиллям на­ціонально-патріотичних сил та певної частини, якщо так можна сказа­ти, національно-свідомих комуністів вдалося прийняти Постанову Верховної Ради " Про державний прапор України": " Затвердити на­ціональним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною го­ризонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, ниж­ньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2: 3" [4, с 435].

У не менш запеклій боротьбі з антиукраїнськими силами вдалося затвердити і малий Державний герб України — золотий тризуб на синьо­му тлі, а до прийняття великого герба України за ці роки справа, на жаль, так і не дійшла, хоча й затвердження малого герба можна вважати перемогою, бо він засвідчив спадкоємність нинішньої Української дер­жави стосовно Київської держави Володимира Великого, Української Народної Республіки, національно-визвольних змагань українського народу.

Лише 6 березня 2003 року Верховній Раді України вдалося ухвалити Закон про державний гімн України у повному обсязі з музикою Михай­ла Вербицького і словами Павла Чубинського " Ще не вмерла України ні слава, ні воля...", знову ж таки, долаючи опір " червоних", хоча, як пише народний депутат Віталій Холуйко, " борці за волю України вми­рали саме під слова Чубинського " Ще не вмерла України і слава, і воля...", а в тексті немає нічого, що могло б образити людину будь-яких політич­них поглядів, будь-якої національності. Але водночас в ньому об'єдна­лися заклик до свободи, повага до минулого, віра в краще майбутнє нашої держави" [2; 6].

У міжнародній протокольно-дипломатичній практиці склався пев­ний етикет державного прапора. Розміри прапора, його кольори та інші елементи повинні точно відповідати опису, затвердженому законом (напревеликий жаль, в нашій державі деякі фірми, які виготовляють

Розділ 6

Міжнародна ввічливість

державну атрибутику, дозволяють собі вільно трактувати кольори на­ціонального прапора, і на це не завжди реагують державні чиновники, які мали б відповідати за виконання Закону Не можна допускати, щоб над відповідними будинками чи на флагштоках піднімався старий, ви-цвілий або брудний чи порваний прапор. Дуже важливо враховувати величину флагштока і розмір прапора, бо ні великий прапор на малому флагштоці, ані малий — на великому вигляду не матимуть. Тут опти­мальне співвідношення ширини прапора і висоти флагштока мало би становити І: 6.

Прапор, як правило, піднімається зі сходом сонця та опускається із заходом; піднімається швидко, а опускається повільно. Якщо ж він ви­сить цілодобово, то в темну пору доби повинен обов'язково підсвічува­тися. Є ще декілька загальноприйнятих правил:

— при одночасному підніманні двох або більше прапорів різних країн їхні розміри та висота підйому над поверхнею повинні бути однакови­ми: жодний з прапорів не може бути вищий за інші;

— при одночасному підніманні прапорів двох або кількох держав почесним є крайнє праве місце, якщо дивитися з боку прапорів, а також центральне;

— при одночасному підніманні прапорів багатьох держав найбільш поширеною є практика розташування їх за алфавітом назв держав (за латинською абеткою або абеткою мови країни, де відбувається дія);

— не допускається піднімання прапорів двох або кількох держав на одному фладштоці (один над одним);

— державні прапори не повинні торкатися землі, води, дерев;

— особлива увага повинна приділятися правильному підніманню пра­пора (з урахуванням його кольорів, щоб не перевернути його навпаки).

Коли вносять прапор в урочистих випадках, то військові повинні віддати честь, а цивільні — зняти капелюхи. У деяких країнах під час внесення прапора всі присутні прикладають праву руку до серця.

Під час траурної церемонії державні прапори спочатку піднімають на всю висоту флагштока, а потім повільно опускають до половини. При остаточному опусканні прапора його знову піднімають до повної висоти флагштока, а тоді повільно опускають вниз.

Існує особливий етикет — відповідно до норм міжнародного права, правил дипломатичного протоколу і традицій країни перебування — підйому прапора на приміщеннях дипломатичних представництв, кон­сульських установ та інших офіційних представництв за кордоном.

У багатьох країнах світу склалася чудова традиція з дитячих років виховувати шанобливе ставлення до державного прапора, а тому там перед початком шкільних занять відбувається церемонія урочистого підйому прапора.

Палата представників Конгресу США 1989 року прийняла спеціаль­ний закон про захист національного прапора від образи, який передба­чає штраф або навіть тюремне ув'язнення до одного року для кожного, хто свідомо у будь-якій формі зневажить національний прапор. У США існує чітко розроблений етикет національного прапора і ставлення до нього з боку громадян цієї країни [1, с 36; 5, с. 62—64].

У Фінляндії, скажімо, формально немає законодавчого акта про пра­пор, але впродовж історії сформувався відповідний культ ставлення до нього. Перед кожним індивідуальним житловим будинком є флагшток для його підйому. Крім офіційних державних свят, тут прапор піднімаєть­ся у зв'язку з народженням дитини, з нагоди весілля та похорону, отже, він супроводжує громадянина держави все його життя. У цьому також є глибокий сенс.

Піднімати державний прапор з нагоди особистих чи родинних уро­чистостей є характерним для багатьох країн світу.

Герб держави використовується при виготовленні офіційних бланків державних установ, печаток, поштових марок, деяких державних наго­род чи нагрудних знаків, візитних карток, зображується на вивісках дер­жавних установ.

Сучасна Російська Федерація повернулася до герба Російської імпе­рії, щоб підкреслити, мабуть, свою спадкоємність, а може, свої наміри та плани, імперський характер яких однозначно підкреслюють деякі сучасні політичні діячі Росії та сповідують певні політичні сили, особ­ливо що стосується колишніх загарбаних нею територій, які нині здо­були державну незалежність. Герб Російської імперії, музика гімну Ра­дянського Союзу — цікавий і досить зловісний симбіоз.

Крім державного прапора, є ще штандарт (прапор) Президента Укра­їни, який встановлюється у службовому кабінеті в його резиденції,

Розділ 6

Міжнародна ввічливість

піднімається над резиденцією Президента, коли він там перебуває, вста­новлюється на траспортних засобах Президента.

Поряд з прапором, гербом і гімном, символом держави є також на­ціональне свято. Національний день — найголовніше свято кожної дер­жави, свідчення найважливішої, а іноді і поворотної події в житті наро­ду, бо воно, як правило, пов'язується з перемогою революції, здобуттям національної незалежності, проголошенням республіки. Для України таким днем є День Незалежності України (24 серпня); Албанії — День Прапора і Незалежності (28 листопада), Великобританії — День На­родження Королеви (13 червня), АРЄ — День Революції (23 липня), Індії — День Республіки (26 січня), Ірландії — День Святого Патріка (17 березня), Іспанії — День Іспанської Нації (12 жовтня), Марокко — День Трону (ЗО липня), ФРН — День Німецької Єдності (3 жовтня), ПАР—День Свободи (27 квітня), Хорватії—День державності (25 черв­ня), День ООН — 24 жовтня.

У міжнародній дипломатичній протокольній практиці прийнято відзначати національні свята іноземних держав, рівень відзначення яких залежить від характеру двосторонніх відносин. З нагоди національного свята глави держав і урядів, міністри закордонних справ зазвичай над­силають вітальні телеграми главам держав, урядів та міністрам. Ці те­леграми можуть, залежно від протокольної практики країни перебуван­ня, передаватися особисто послами або якимсь іншим чином, але вони повинні бути однаковими для представництв усіх країн, без будь-якої дискримінації.

З нагоди національних свят своїх держав посли влаштовують дип­ломатичні прийоми з запрошенням представників країни перебування та дипломатичного корпусу, можуть виступати з цієї нагоди по телеба­ченню (залежно від місцевої практики). Місцеві ЗМІ зазвичай публіку­ють матеріали, присвячені національному святу тієї чи іншої країни.

Обмін телеграмами між керівниками держав, а в обов'язковому порядку — між главами зовнішньополітичних відомств, відбувається з нагоди круглої дати встановлення дипломатичних відносин, підписан­ня міждержавного договору про дружбу та співпрацю.

Відбувається обмін (знову ж таки з урахуванням місцевої практики) привітаннями з нагоди Нового Року (телеграми, спеціальні поштові ли­стівки, візитні картки). На привітання обов'язково дають відповідь-при-

вітання, якщо це не робиться одночасно. Треба мати на увазі, що в краї­нах Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу святкування Нового року не співпадає з 1 січня, а тому й привітання слід відсилати з урахуванням місцевої традиції.

Не варто нехтувати—якщо це закладено в місцевій традиції — при­вітаннями з нагоди іменин, дня народження, нагородження високою урядовою відзнакою глави держави, глави уряду чи міністра закордон­них справ. Особливої уваги потребує привітання з нагоди обрання та вступу на посаду глави держави, призначення глави уряду та міністра закордонних справ. У багатьох країнах інавгурація глави держави відбу­вається за участі глав іноземних держав та іноземних делегацій.

Надсилання привітань новому главі держави, участь у його інавгу­рації розглядаються як визнання його авторитету, високого іміджу дер­жави, бажання підтримувати і розвивати багатопланові двосторонні відносини, і недооцінювати таку можливість не варто.

Дипломатичним протоколом передбачені заходи у зв'язку з відхо­дом із життя глави держави (надсилання співчуття, участь у траурних заходах глав іноземних держав або їхніх представників). Ініціатива участі у похоронах залишається за іноземною державою, а приймаюча сторона зі свого боку забезпечує належну увагу (зустріч і проводи в аеропорту, розташування в готелях, забезпечення транспортом, хоча нерідко цими питаннями практично займаються посольства відповідних країн). У тра­урних заходах бере також участь і дипломатичний корпус у країні пере­бування.

У дні трауру дипломатичні представництва відміняють прийоми та інші заходи культурно-розважального характеру, над будинком приспу­скається державний прапор, посольство відвідують представники дер­жави перебування та дипкорпусу і розписуються в Книзі співчуття.

Відповідно до дипломатичного протоколу, прийнято реагувати на смерть акредитованого в країні посла іноземної держави, враховуючи місцеві традиції.

Співчуття висловлюються і у зв'язку зі стихійним лихом або ката­строфою з людськими жертвами. Тут також робляться записи в Книзі співчуття, державні органи та громадські організації організовують збір матеріальної допомоги потерпілим (медикаменти, продукти харчуван­ня, одяг тощо).

Розділ 6

Міжнародна ввічливість