Дипломатія у країнах Європи 8.1.1. Особливості англійської дипломатії

Англійська дипломатія є класичною, свого роду еталоном, вона впли­нула на розвиток світової дипломатії в ХТХ—XX ст. Дипломатія всіх країн Співдружності, та й інших країн, сформувалася під впливом анг­лійської дипломатії. Насамперед, Англія має величезний досвід дипло­матичної діяльності. Історія англійської дипломатії почалася із встанов­лення країною закордонних торговельних відносин, і першим дипло­матичним документом була Купецька хартія, датована 1303 р. [З, с 265].

Найсильнішою рисою англійської дипломатії є бездоганне знання предмета, проблем, що підлягають вирішенню, знання країн, енцикло­педичні дані, які передаються з покоління в покоління. А якщо врахува­ти, що англійська імперія володіла майже половиною земної кулі (" краї­на, в якій ніколи не заходило сонце"), то стає зрозумілим, чому англій­ська документація носить всеосяжний характер. У цьому англійській дипломатії активно допомагала й британська розвідка, що була і є міцно зв'язаною з Форін Офіс.

Наприклад, матеріали, довідки, підготовлені до Паризької мирної конференції 1919 року, були настільки солідними і достовірними, що використовувалися іншими Делегаціями.

Англійська дипломатія дуже вміло захищає інтереси своєї країни та її громадян. Англійський прем'єр-міністр і міністр закордонних справ ще в середині XIX ст. так сформулювали її завдання: " В Англії немає постійних ворогів і постійних друзів. У неї є тільки постійні інтереси", " Англійський підданий — це свого роду громадянин Римської імперії. Сильна рука англійського уряду повинна надавати йому допомогу і за­хист у будь-якому куточку земної кулі". А міністр закордонних справ консервативного уряду М. Ріфкінд визначив завдання сучасної англій­ської дипломатії: " Найкраще відштовхнутися від слів лорда Пальмер-стона: дотримання британських інтересів повинно бути єдиною турбо­тою британського міністерства закордонних справ" [3, с 266].

Встановлюючи контакти з англійськими дипломатами і ведучи з ними бесіди, слід пам'ятати, що вони не дуже люблять розмови про глобальні

проблеми, на відміну від американців, які мають пристрасть до різних доктрин. Англійці воліють мати справу з конкретними питаннями сьо­годнішнього чи завтрашнього дня, залишаючи " космічну дипломатію" майбутнього вченим і журналістам. Головною метою британської дип­ломатії було не дозволити жодній державі Європи зайняти домінуюче становище в Європі, що зараз, у зв'язку із створенням об'єднаної Німеч­чини, стає все більш важчим, непосильним для неї завданням. От чому в 90-ті роки XX ст. вона відмовилася від теорії " рівноваги сил". Ця тео­рія змушувала її виступати проти Німеччини, що могло б погіршити становище Британії. Англійська дипломатія пильно стежить за змінами міжнародної ситуації і одразу реагує на них. Вона довгий час не бажала зв'язувати себе без вагомої потреби далекосяжними зобов'язаннями. Англійська дипломатія не любить робити крутих поворотів у своєму курсі, але, коли їй це потрібно, вона сама є ініціатором.

Англія ще в роки Першої світової війни оголосила вслід за прези­дентом В. Вільсоном політику " відкритих договорів, відкрито обгово­рених", але це був пропагандистський захід. Насправді вона завжди виступала за таємну дипломатію, і відповідно, на відміну від Америки, в її дипломатичній практиці так званих витоків інформації практично не було. Вони мали місце тільки тоді, коли це було вигідно Британії. Англійці вважають, що, якщо кожну стадію переговорів робити відкри­то, це призведе не тільки до втрати часу, але й до неможливості досяг­нення компромісу [3, с 267].

Англійцям притаманні якості, що підходять для дипломатії. Це, на­приклад, їхня схильність до замовчування, натяків. Англійці прагнуть уникати категоричності. Улюбленими їхніми зворотами є: " мені здаєть­ся", " я думаю", " можливо, я неправий", їх характеризує схильність за можливості уникати однозначних відповідей " так" і " ні", що створює іноді труднощі в розумінні їх іноземцями. В такому стилі (ні " так", ні " ні") складаються часто і дипломатичні документи. В англійській мові одне слово може мати багато значень, і тому розуміння того, що на­справді хотів сказати англієць і чого він сказати не хотів, буває нелег­кою справою. Англієць винятково ввічливий і вимагає такого ж відно­шення до себе; мовчазний, із незнайомими людьми не буде розмовляти й обговорювати якісь питання; він може бути замкнутим і його треба " розговорити". У той же час англієць дуже чутливий до натяків, добре розуміє гумор, але не любить " брудних" жартів і тому іноді їх засуджує.

1/ ₊₇ 4-619

Розділ 8

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах

Усе це відображається й у дипломатії. " Мовчання — ознака згоди", — говоримо ми. Для англійців мовчання означає просто небажання відпо­відати. Воно у жодному випадку не означає згоди з вами. Культурних, освічених англійців вирізняє вишуканість мови, їм подобається, коли цю вишуканість оцінюють і відповідають тим самим. Англійським дип­ломатам притаманний високий професіоналізм, вміння вибрати най­кращий час для переговорів. Вони наполегливо підвищують свою ква­ліфікацію — стажуються у військових коледжах, університетах, бан­ках, різних фірмах тощо.

Англійці дуже холоднокровні — у критичних ситуаціях поводяться впевнено, не перебільшують небезпеки, спокійно реагують на зміну обстановки. їхній досвід поведінки в екстремальних ситуаціях заслуго­вує вивчення. Дуже вміло англійці використовують свої зв'язки з краї­нами Британської Співдружності: у низці випадків із пропозиціями, вигідними для англійців, виступають країни Співдружності, а англійці відіграють роль " підтримуючої сторони".

Високо оцінюючи англійську дипломатію, не можна не помічати її недоліків. Наприклад, трирічний термін служби дипломатів за кордо­ном викликає невдоволення самих дипломатів і країни перебування. За два роки англійський дипломат налагоджує контакти, а на третьому вже готується до їхнього завершення. Новоприбулі дипломати починають заново встановлювати контакти.

Дехто звертає увагу на зайву самовпевненість і снобізм англійських дипломатів. Іноді він настільки помітний, що заважає налагодженню дружніх контактів на рівноправній основі. Особливого значення анг­лійські дипломати надають етикету (він значно відрізняється від загаль­ноєвропейського). Англійські дипломати або йдуть на порушення ети­кету, якщо отримають від цього вигоду, або, навпаки, доводять його правила до крайнощів. Щодо поведінки і ділового етикету, перебуваю­чи в Англії, треба пам'ятати, що шотландців, арландців, уельсців прий­нято називати британцями, а не англійцями. На питання " How do you do" не говоріть про своє здоров'я, а відповідайте таким же питанням. Якщо ваш співрозмовник має дворянське звання, його варто називати " сер" чи " лорд"; зустрічаючись із членом королівської родини, довідай­теся про його титул. Рукостисканням при зустрічі користуються рідко, звичайно просто вітаються. Щодо поведінки за столом, тарілки приби­раються стюардом тільки після того, як ви покладете ніж і виделку

паралельно один одному. Жінкам руки, як правило, не цілують, їхнє вбрання не хвалять — це вважається непристойним. При першому відвідуванні нових знайомих прийнято того ж дня надіслати лист подя­ки, що свідчитиме про ваше бажання продовжити контак. Закурити за столом можна тільки після тосту " за Королеву" і з дозволу господині (чи господаря). Зазвичай, курять за кавою.

У Великобританії дуже суворі вимоги до пунктуальності. Перед по­чатком ділової зустрічі запитайте в партнера, на скільки часу він розра­ховує. Це свідчення того, що ви цінуєте його час.

Обмін рукостисканнями прийнятий тільки при першій зустрічі, у ході подальших контактів англійці обмежуються усним вітанням. В англій­ських домах не прийнято обмінюватися візитними картками. У гостях у жодному випадку не звертайтеся до незнайомих людей, поки вам їх не відрекомендують.

В Англії дотримуються суворих правил, вибираючи одяг для візитів. На обід приходять у смокінгу, на офіційний вечір одягають фрак.

Англійці не люблять, коли за столом виникають локальні розмови. Ваша промова повинна бути звернена до всіх присутніх, а не тільки до найближчих сусідів. У свою чергу, всі повинні слухати того, хто гово­рить. Проголошувати тости і цокатися тут не прийнято.

Про англійський стиль контактів, бесід і переговорів можна навести слова американського генерала А. Ведемейра, який брав участь у низці найважливіших американських переговорів: " Особливо виділялося вміння англійців використовувати фрази і слова, що мали більше одно­го значення і допускали більше, ніж одне тлумачення... Коли йшлося про державні інтереси, совість наших англійських партнерів по перего­ворах стала еластичною" [3, с 270].