Та Південної Америки 8.2.1. Особливості американської дипломатії

Про американську дипломатію можна писати дуже багато, хоча вона відносно молода: налічує більше півтора століття. На ній лежить відби­ток англійської, а власне обличчя почала здобувати лише напередодні Першої світової війни, остаточно сформувавшись у ході Другої світо­вої війни та після неї. Один із англійських дослідників сказав: "...аме­риканські дипломати прагнуть створити уявлення про їхнє дружнє відно­шення до інших країн, але обов'язково виграти у змаганні з ними". Німецький журналіст, що знаходиться в Токіо, більш виразно охаракте­ризував американську дипломатію: " Великодержавна американська дипломатія стала стандартним інструментом сприяння американській економіці. У 127 представництвах США допомагають дипломатам по­радою і справою кваліфіковані фахівці американського міністерства торгівлі. Підтримка американських комерсантів і великого американ­ського бізнесу не має собі рівних".

С. Кортес, генеральний секретар угорської делегації, на Паризькій мирній конференції 1946 року, писав: " Найскладніше завдання для дип­ломатії США — зрозуміти, як інші країни уявляють собі світ, зрозуміти фізіологію інших націй. Вони не розуміють такої простої речі, що консти­туція США, розміри, ресурси, індустріальні можливості країни разом з іншими чинниками — динамічністю американського суспільства — все це навряд чи може вільно застосовуватися і бути зразком для інших націй, невеликих за розміром, менш розвинутих [3, с 271—272]. Заро­зумілість американської дипломатії часто виходить з ідеї: що добре для Сполучених Штатів — добре для всього світу, що добре для американ­ського громадянина — добре для будь-якого іноземця. їм важко зрозумі­ти, що американський стиль життя викликає у деяких націй роздрату­вання, вони не бажають застосовувати цей спосіб життя (яскравий при­клад останнього часу — Ірак).

Американські дипломати порівняно з представниками інших країн відносно самостійні у прийнятті рішень, великої уваги надають вирі­шенню різних питань, тобто пакетним рішенням [3, с 25].

Про те, якою є американська дипломатія і дипломати, найкраще дає зрозуміти система навчання молодих американських дипломатів

Розділ 8

у Вашингтоні. Американці цитують ученого Е. Плікше, який говорив, що " справжнє мистецтво дипломатичної роботи полягає в тому, щоб з'єднувати старе з новим. Це найкращий засіб отримати більш ефек­тивні результати". На перше місце в " техніці дипломатичної роботи" американці ставлять довірчі контакти, конфіденційні зустрічі і роботу з так званими конфідентами — правлячою елітою держави перебуван­ня, з тими, хто дійсно знає стан речей у країні, її зовнішню політику, кому довіряють лідери країни (це не обов'язково повинні бути міністри, можуть бути і керівники департаментів, їхні заступники, через чиї руки проходять всі рішення). Як правило, американці налагоджують контак­ти легше, ніж англійці, без особливих дотримувань правил етикету.

На що звертають увагу при підготовці дипломатів? Насамперед, на вміння кандидатів аналізувати. Слід дотримуватися вимог Держпарта-менту до документів:

1. Аналітична частина повинна домінувати над довідковою, інфор­маційною.

2. Необхідно при аналізі використовувати всі доступні джереда.

3. Документ повинен бути якнайкоротшим (1—2 сторінки).

4. Документ повинен бути зразком " дипломатичного мистецтва".

Суворі вимоги існують до редакції документа — він повинен бути ретельно відредагованим і підготовленим).

Особливі вимоги висуваються до точності документа, його практич­ної важливості і потреби.

Кадри дипломатів-професіоналів — висококваліфіковані. Однак цього не можна сказати про деяких послів-призначенців з числа голов­ним чином багатих людей, бізнесмене, фінансистів, що вклали великі кошти у виборчу програму президента. Відомо, що кожне призначення американського посла, згідно з Конституцією, має бути затвердженим Сенатом, а також комітетом Сенату.

Слід зазначити, що деякі такого роду " призначенці", некар'єрні дип­ломати, не завжди розуміють, що вони представляють уряд, а не самих себе. Вони допускають вільні вислови, навіть критику свого уряду із важливих, принципових питань. Наприкінці 70-х років XX ст. постійним представником США при ООН був призначений чорношкірий Е. Янг. Він відразу став поводитися досить вільно, виходив за рамки диплома­тичної етики. У той час у президента Картера виникли суттєві розбіж-

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах 213

ності з американськими монополіями. Розмовляючи з групою послів, Янг сказав: " Якщо так буде продовжуватися, президента можуть уби­ти". Один із дипломатів швидко відреагував: " Що ви говорите! ". Янг відповів: " Що ви хочете, така моя країна". Пізніше в неофіційній обста­новці він зустрівся з представником Організації звільнення Палестини, не визнаної США. Про ізраїльські організації США зчинили великий галас. Президент запропонував Янгу подати у відставку, що він і зро­бив. На цьому його дипломатична кар'єра закінчилася.

У 70-х роках XX ст. група співробітників Массачусетського техно­логічного інституту спробувала створити узагальнений політичний пор­трет американського дипломата. У результаті опитування з'ясувалося, що із більшості зовнішньополітичних питань американські дипломати дотримуються консервативніших поглядів, ніж працівники інших дер­жавних установ, за винятком Пентагону. Хоча більшість дипломатів за­явила, що " війна не є законним інструментом національної політики", але 71 % співробітників закордонної служби схвалили застосування військової сили в Карибському басейні, а 64, 8 % виправдовували інтер­венцію США в Південно-Східній Азії [3, с 275].

На переговорах американці часто займають жорстку позицію, вико­ристовуючи метод позиційного торгу; при виникненні труднощів уда­ються до використання заздалегідь підготовленого пакета.

Американці, що беруть участь у переговорах, мають набагато більше свободи при прийнятті остаточного рішення, ніж, наприклад, члени ки­тайської делегації.

Розмовляють американці дуже Голосно. Британська манера говори­ти приглушеним голосом у них вважається " шепотінням" і викликає ворожість та підозру.

У США правила етикету і протоколу простіші, ніж в Англії. Смокінг одягають рідше, ніж у інших країнах (більше в артистичних колах), фраки ще рідше. Слова Mister і mistress на конвертах і в листах не пи­шуться. Написані цілком вони мають інший, неприємний зміст. Повністю пишуть тільки " міс", пишіть Ms. чи Mr. В Америці поширені рекомен­даційні листи, їх варто надіслати поштою, надавши ініціативу запиту листа адресату. Якщо ви телефонуєте, назвіться.

Розділ 8