Дипломатія арабських країн

У світі більше 20 арабських держав, розташованих в Азії й Африці. Усіх їх поєднує арабська літературна мова, хоча діалекти значно відрізня­ються один від одного. Тому, обираючи перекладача, потрібно бути впев­неним у тому, що він досконало знає той чи інший діалект.

Незважаючи на спробу арабських країн досягти єдності, між ними існують серйозні протиріччя. Але, незважаючи на розкол, розбіжності, юніоністська ідея пустила глибокі корені. Не випадково значні зусилля арабської дипломатії були спрямовані на досягнення проміжних об'єд­нань. Такі спроби були розпочаті в 30—60-х роках — створення Об'єд-

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах 221

наної Арабської Республіки із Сирії та Єгипту, спроби об'єднання Лівії з Тунісом, Марокко, Єгиптом і Суданом, створення низки інших осей, арабський фронт відмови, що був утворений після Кемп-девідського договору тощо. Практично " золоте правило" арабської дипломатії — приділяти першочергову увагу стосункам із своїми, як вони говорять, " арабськими братами". Це перше найближче коло кожної з арабських держав.

Наприклад, Саудівська Аравія і князівства Перської затоки. Вони активно проводили в 70—80-х роках так звану доларову дипломатію. Суть її зводилася до надання значної безоплатної допомоги " арабським братам" в обмін на лояльну просаудівську і проеміратську політику.

Арабська дипломатія в післявоєнний період відрізняється прихиль­ністю до ідеї арабської єдності. У 1945 році у Каїрі був укладений пакт про Лігу арабських держав, доповнений у 1949 році договором про вза­ємну оборону і співпрацю. Мета Ліги — зміцнення зв'язків між дер­жавами, координація їхньої політичної активності задля забезпечення незалежності і суверенітету, а також сприяння інтересам арабських країн, її завданням є також співпраця в сфері культури, охорони здоров'я, транспорту, економіки і фінансів. У 1996 році у Каїрі була проведена тридцята нарада глав арабських держав. Але протиріччя в цій органі­зації призвели до розколу і навіть до воєн між арабськими країнами [З, с 298—299].

Що можна сказати про дипломатію арабських держав, про встанов­лення контактів з дипломатами цих країн і їхню систему ведення пере­говорів?

Насамперед, незважаючи на спільні мову, древню культуру, ці краї­ни настільки відрізняються одна від одної, що в присутності представ­ників іншої країни можуть уникати обговорення питань, пов'язаних із проблемами Близького Сходу, суперечок. Усе це свідчить про те, що до кожної спроби встановити контакти і вести переговори варто готувати­ся уважно, з огляду на особливості кожної окремої країни та її політику.

Арабські дипломати різних країн дуже різні. Деякі вкрай мовчазні. Інші — представники, скажімо, Сирії, ООП, деякі єгипетські диплома­ти — значно балакучіші.

Необхідність ретельної підготовки бесід з арабськими політичними дія­чами і дипломатами диктується високим професіоналізмом арабських

Розділ 8

дипломатів. По-перше, всі вони повинні мати свідоцтва про закінчення вищих навчальних закладів. Багато хто закінчував англійські, амери­канські і французькі університети. У 50-60-х роках і в арабських краї­нах стали організовуватися школи й інститути із підготовки дипломатів.

По-друге, вони добре знають іноземні мови, в основному, англій­ську і французьку. Арабський дипломат Муса Фараг у своїй князі про арабську дипломатію пише, що " ці мови широко поширені в диплома­тичних колах" арабських країн. Дехто з них знає і російську.

По-третє, сама дипломатична служба арабських країн добре органі­зована, а дипломати — дисципліновані. Так, у МЗС Єгипту роботою із близькосхідної проблеми спеціально займаються 3—4 дипломати. Ко­жен з них, крім загального спостереження за проблемою, веде окремі її аспекти і, що вкрай важливо, має із неї власну інформації і виходить зі своїми пропозиціями безпосередньо на міністра, а то й на президента. Це дозволяє оперативно вирішувати важливі проблеми. В інших араб­ських країнах жорстко поставлена координація зовнішньополітичних проблем міністерством закордонних справ. Щоб домогтися зустрічі з яким-небудь міністром, ви повинні відправити в СЗС ноту й отримати дозвіл.

Практично всі арабські держави є мусульманськими, входять до скла­ду Організації Ісламська Конференція, тому питання становища іслам­ських меншин, релігії, насамперед ісламу, є для них архічуттєвими.

Саудівці, маючи значні кошти у своєму розпоряджені, негласно про­вадять лінію на те, щоб тримати своїх послів, особливо в арабських країнах, якомога довше, всіляко прагнучи до того, щоб їхні представни­ки були дуайенами. При цьому вони беруть на себе всі витрати, пов'я­зані зі здійсненням цієї досить копіткої посади. Єгиптяни, претендую­чи на роль, природно, лідера арабського світу, намагаються, як прави­ло, групувати арабських послів і представників навколо себе, прагнучи прибрати у свої руки ініціативу в організації різноманітних політичних демаршів, зустрічей тощо [3, с 301—302].

Арабські дипломати хороші полемісти і оратори, і це варто врахову­вати на переговорах і конференціях. Вони вміють налагоджувати кон­такти, виділяються гостинністю. У Лондоні особливо відрізнялися своєю гостинністю марокканське і ліванське посольства. Арабські диплома­ти — непогані актори. Коли вони не хочуть відповідати, вони посміха-

Специфіка ділового спілкування... в зарубіжних країнах 223

ються, запевняють, що не знають цього питання, відтягують час чи об­мовляються " загальними фразами". Посли арабських країн звичайно суворо дотримуються інструкцій. Не маючи інструкцій, вони воліють не вступати в обговорення питання.

Араби віддають перевагу непрямолінійним відповідям типу: " Як­що буде завгодно Аллаху". Відмова звичайно супроводжується сло­весними викрутасами і похвалами на користь відхиленої пропозиції [2, с 133—134].

Дипломатии низки арабських країн воліють триматися і щодо кон­тактів, і щодо зустрічей пасивно. Недовіра, особлива обережність ха­рактерні для низки арабських дипломатів і політиків. Один арабський дипломат визнав, що навіть при рутинних розмовах з офіційними осо­бами інших країн він воліє говорити, що нічого не знає про обговорен­ня питання, навіть якщо він добре поінформований, просто для того, аби мати час подумати. Іноді арабські дипломати вживають такі фрази, що відразу не зрозумієш, що вони означають, їх важко розуміють навіть самі дипломати.

Для арабів однією з важливих умов контактів, зв'язків, переговорів є встановлення довіри. Вони намагаються не стільки передбачити рішен­ня проблеми шляхом аналізу подій, скільки використати рішення з дос­віду минулого.

При цьому окремі країни мають свої особливості. Учасник перего­ворів у Кемп-Девіді У. Квандт відзначає, наприклад, такі типові риси єгипетської дипломатії, як почуття національної гідності, твердий стиль ведення переговорів, неухильне дотримання національної незалежності (будь-які втручання в їхні внутрішні справи рішуче відкидаються).

В арабських державах існуть свої норми етикету, протоколу, звичаї, пов'язані із способом життя, релігією, ідеологією. В одних країнах вони ближчі до середньовічних, у інших — до сучасного цивілізованого світу. їх, звичайно, треба знати, налагоджуючи контакти, при бесідах, перего­ворах, особливо якщо ви їдете в арабську країну. Насамперед — це відно­шення до Корану, до мусульманської релігії. Не варто допускати жодної критики Корану і, звичайно, треба виявляти повагу до нього. Врахову­ючи відношення до жінки, що прийнято в цій країні, у жодному випад­ку не подавати їй руку, оскільки можуть виникнути ускладення. У жод­ному разі не подавати чоловікові для вітання ліву руку [6, с 195—196].

224 Розділ 8

Знайомлячись, не прийнято розпитувати про дружину, передавати їй привіти, і навпаки, якщо ви знаєте, що у вашого партнера є діти, по­трібно розпитати про них, розповісти про своїх.

У мусульман, арабів не прийнято вживати вино, і, запрошуючи на ланч, обід, коктейль, не треба примушувати їх пити. Не можна подава­ти до столу свинину, а найкраще через помічника розпитати — до якої їжі більш схильні гості. В Іраку, наприклад, на великих прийомах на стіл подають частини туші корови й усі розривають її руками, тому не просіть ніж і виделку. Якщо перед кавою вам пропонували прохолодні напої — це означає, що час, відведений для зустрічі, вичерпано. У Пів­нічній Африці не прийнято пити під час їжі. У Марокко після їжі вам запропонують три склянки чаю з м'ятою — і ви все це повинні випити. Потиснувши руку господарю-марокканцю, потрібно піднести її до губ.