Структура вітчизняної системи ЗМІ

За всіх цивілізованих часів преса друкована і аудіовізуальна була й залишається атрибутивною частиною процесу вибору, облаштування та розвитку того чи того суспільного устрою. А в часи трансформації суспільства вона стає компасом, орієнтиром у виборі мети, завдань, благ, або навпаки, протидією соціальному прогресові. Тут дається взнаки саме перехідний етап від усталеного і звичного до нового й дивовижного. На початку 1918 року В.І.Ленін ставить перед партією-переможницею завдання перетворити пресу " із органу сенсацій, із простого апарату для повідомлення політичних новин, із органу боротьби проти буржуазної брехні - на зброю економічного перевиховання мас, на зброю ознайомлення мас із тим, як треба на­лагоджувати працю по-новому". Так визначив функціональний параметр преси нового типу пролетарський вождь. І що видається найпарадоксальнішим, що сьогодні (на початку нового століття) всі частини цієї цитати-установки - і перша, і друга, - власне функціональний параметр сьогоднішньої вітчизняної преси! В перехідні часи все можливе...

Із поточної журналістської практики " щасливим" збігом для ілюстрації " мутаційних" часів українського суспільства була конфліктна ситуація з припиненням друкування і випуску газети " Правда України". У протистоянні зіткнулися Конституція України, видовий закон про пресу та виконавча одиниця /Мінінформ України/, ВР України й судові структури, /генпрокуратура, арбітражний суд/ ВР і президент України, політична партія " Громада" і президент України і т.д. Результат сумнозвісний - наявне " поліпшення" демократичних свобод і законних прав.

На початку 1998 р., у найвищий пік передвиборчої кампанії, фактично завершилась структуризація вітчизняної преси не лише за її типологічними ознаками (державна, партійна, громадська, приватна; національна і регіональна; загальнополітична і спеціалізована), а й за мотиваціями дії та діяльності в цілому, в їхньому історичному й онтологічному розвитку. Історичний і онтологічний ракурси розгляду сучасної структури преси дозволяють виділити базові мотивації її діяльності і встановити таку їхню ієрархію-алгоритм:

- інформаційна мотивація;

- бізнес-комерційна мотивація;

- політична мотивація;

- професійна мотивація;

Інформаційна мотивація безпосередньо пов'язана із завоюван­ням демократичних свобод, і насамперед - свободи слова. Гласність, плюралізм думок, увага до громадської думки спричинили появу і розвиток великої маси періодичних видань, програм радіо і телебачення. Для порівняння: якщо в 1990 році в Україні випускалося 1750 газет та інших друкованих видань, то на початок 1998 року в нас виходить понад 6 тисяч газет і журналів, працює близько 800 теле- і радіокомпаній, інформаційних агентств, а також понад 200 видавництв. Тобто, якщо в 1990 році коефіцієнт найменувань періодичних видань на 1000 чоловік (з розрахунку 52 млн. населення) становив 2, 9, то сьогодні - 6, 5. Щодо тиражів газет і журналів, то тут варто підкреслити, що зоряним періодом для багатьох із них були 1989-1991 рр. (окремі з них отримували навіть надприбутки). Але тенденція зменшення середньої кількості видань на одну сім'ю пере­росла в сталу закономірність - від 3-4 передплатних видань на родину у 80-і роки до одного видання на 5-6 сімей. Щоправда, 1999 рік показує, що картина починає змінюватися на краще, особливо за рахунок реалізації газетно-журнальної продукції вроздріб. Тут діють ще й інші фактори: трішки підвищений рівень доходів населення - з одного боку та чималий арсенал видань, що реалізуються за демпінговими цінами /" Всеукраинские ведомости", " Факты комментарии" та інші/ - з другого.

Бізнес-комерційна мотивація або, як сьогодні кажуть, медіа-бізнес, стала реальною саме на тлі інформаційної мотивації та усвідомлення зарубіжного постулату: інформація - це товар, інформування - це виробництво (в рамках принципу " що не заборонено - те дозволено").

В Україні найвдалішими національними проектами вважаються газети " Киевские ведомости", " Бізнес", " Факти и комментарии", " Га­лицькі контракти", " Интересная газета" та інші, які, принаймні, за основними критеріями (фінансова самостійність і політична незаангажованість) можна вважати представниками вільної, незалежної преси, хоча і при цьому не уникнути відтінків в інтерпретації означеної

загальної картини. Так, у політичній спрямованості " Киевских ведомостей" не останню роль відіграють думки фінансової верхівки концерну.

Взаємодія бізнесу і преси в Україні мала кілька стадій. Перша - це епоха комерціалізації суспільства. Потім - використання " газет-дубин" для захисту абсолютно конкретних інтересів (засіб заробітку грошей для всієї фінансової групи, але не самого видання).

Остання стадія - інформаційні війни. Особливого розмаху вони набули в часи передвиборчого марафону: були мобілізовані можливості " своїх" мас-медіа, було створено теорію необхідності компромату, яка на практиці реалізовувалася в цих же ЗМІ. Все це, безумовно, вплинуло на економіку й політику, і, що найприкріше, - на професійний рівень журналістики. Зайняті в інформаційних війнах журналісти стали " солдатами піхоти", і їх, якщо не вбивали, то просто використовували для початку скандалу, для організації депутатських запитів, створення та заслання слідчих бригад. На жаль, чимало хто з них не зрозумів своєї ролі, про що буде сказано далі.

Інформаційні війни передвиборчої кампанії завдали суттєвої шкоди іміджу України у світі. Захід, на превеликий жаль, отримав підтвердження того, що ми справді такі, як про нас думають.

У медіа-бізнесі сьогодні актуальним є об'єктивний процес кон­центрації, координації та кооперації ЗМІ. Інакше кажучи, ми сьогодні перебуваємо у фазі консолідації фінансової та економічної структури вітчизняних ЗМІ, і не лише їх одних. Ілюстрацією кооперації капіталів України і Росії служить вихід у світ газети " Столичные новости" (видання " Московских новостей" і телестудії " 1+1"), прихід на газетно-журнальний ринок російських видань. Хотілося б, щоб такі факти не були просто " грою в інтеграцію", оскільки інтелектуальні та економічні сили - найпродуктивніший спосіб оволодіння цивілізованими цінностями. По суті, ми стали на перспективний шлях комунікативної конвенції національної системи інформації та ЗМІ світу.

Політична мотивація - демократизації суспільства, - щодо забез­печення політичного плюралізму в країні. Партійна преса перейшла зі стану «маргінальної» в стан " атрибутивної".

На тлі вітчизняних мас-медіа слід розрізняти політично акценто­вані (за терміном Ф.Леонгарда) і політично заангажовані видання/програми. Перші: - це власні органи партій та об'єднань, які виконують функцію " точки опори" і при цьому відіграють об'єднувально-пропагандистську, організаторську й агітаційну роль (за В.І.Леніним). Політично заангажовані ЗМІ - результат протистояння партій і об'єднань. їхня кількість різко зростає в часи суспільних " піків", якими є передвиборча парламентська й президентська кампанії.

На думку фахівців, одним з найдорожчих газетних проектів стала газета " День". Формування редакції та започаткування виходу газети обійшлося близько 10 млн. американських доларів. Передплата на рік - приблизно 20000 (цього достатньо тільки на два місяці діяльності!). Де брати кошти? В того, хто зацікавлений субсидіювати це видання.

Аналогічний за масштабами проект газети " Всеукраинские ведомости" з її демпінговою ціною 15 коп. Загальнополітичне всеукраїнське видання не приховує своєї любові до партійного об'єднання " Громада" та її лідера П.Лазаренка.

Не менш вразливий і проект газети " Факты", орієнтованої на Президента і уряд. Крім цього видання, такої орієнтації дотримуються " Независимость" і " Україна молода". Посилення симпатій до П.Лазаренка привело " Правду України" до призупинення виходу газети (законність цієї дії - предмет окремої розмови). Відвертішими стали симпатії " Зеркала недели" до Є.Марчука, " Киевских ведомостей" - до П.Лазаренка. О.Мороза підтримали масові " Сільські вісті", партійні видання " Товариш" і " Комуніст". Вищесказане - доволі яскрава ілюстрація тенденції " кланізації" вітчизняних мас-медіа.

Здається продуктивно-цінною манерна естетика газет " ВВ", " День", " Киевские ведомости", " Зеркало недели", " Независимость", " Факты", яка випливає з редакційної теорії, власне теорії медіа-конкуренції й боротьби за електорат.

Порівняно струнка типологічна структура преси радянських часів у пору трансформації суспільства дала тріщини і, як наслідок, розвалились її підвалини. Одна з них - галузеві/професійні видання. Тривалий час у сучасній національній системі ЗМІ ця ніша була незаповнена. Саме професійна мотивація стає сьогодні домінантною у процесі завершення структуризації національної преси і з її інтенсивним розвитком, безперечно, ефективно підвищить потенціал друкованих ЗМІ, вплив на різноманітні соціальні прошарки та професійні угруповання, задоволення їхніх запитів та інтересів. На газетному ринку задовольняються смаки й уподобання бухгалтерів (" Плюс-минус", " Бухгалтерський облік"), юристів(" Закон і бізнес", " Адвокатська практика"), освітян (" Освіта"), автомобілістів (" Сигнал"), будівельників (" Современньїй дом"), медиків (" Ваше здоров'я"), військових (" Народна армія") та представників ще багатьох інших професій. Проблемою залишається створення системи молодіжної преси.

Тут доречно згадати професійну пресу для самих журналістів. Спілчанський журнал " Журналіст України" давно вже перестав бути трибуною фахового спілкування і навчання, пішла, як мовиться, у безвість програма " Монітор" на УТ-1, східно-південна (за територією розповсюдження) газета " Журналіст" - регіональна, хоча й цікава. Можливо, на шляху кооперації вона зуміє стати основою загальноукраїнського професійного видання. А це вже веління часу, оскільки на практиці дедалі рельєфніше та виразніше проглядається аматорське крило журналістської діяльності.

Щоправда, допитливий і вдумливий професіонал знаходить " ви­щу математику" журналістики в її поточній практиці, особливо щодо цього корисні дайджести, в яких добір матералів базується на голо­вних критеріях журналістської майстерності - актуальність, глибина розробки теми, словесна інкрустація матеріалу, тобто майстерність формозмістової єдності. Але, на жаль, дайджестів замало (" Наша республіка" у зменшеному обсязі, суботній дайджест газети " Независимость"), і головне - немає загальноукраїнського, на зразок " 06зора росийской печати", який виходить у Криму.

Такий, на наш погляд, алгоритм мотивацій як процес стимулювання журналістів і редакційних гуртів для досягнення колективної, а відтак загальнодержавної мети - розбудови незалежної демократичної держави. В самій структурі преси закладені основні засади й напрями її діяльності: увага до особистості, формування умов для розкриття її потенціалу; пошук елементів національної історії, культури, традицій, які можна використати для формування сучасної системи управління; об'єднання мас навколо загальної мети, розвиток зв'язків із світовим середовищем.