Розділ V. Журналістика: творчий процес 3 страница

Концепція інформаційного суспільства співзвучна з іншою, не менш популярною сьогодні концепцією сталого розвитку людства. Остання передбачає перехід до таких форм виробничої та соціаль­ної діяльності, які зберігають баланс у системі " людина суспільство природа", не дозволяють людству позбавити себе екологічно чистою метою для багатьох країн, що розвиваються, але в глобальному розумінні тривала експлуатація такої моделі розвитку приведе тільки до екологічних, а й до економічних, а отже, й соціальних потрясінь. Тенденції формування інформаційного суспільства точно лягають у схему, що пропонується концепцією сталого розвитку. Економіка, що грунтується на знаннях, а не на споживанні природних ресурсів, відповідне скорочення виробництва відходів сприяють розв'язанню екологічних проблем. У міжнародному плані передача технологій, доступ до світових інформаційних надбань дозволяє країнам, що розвиваються, прилучитися до здобутків техногенної цивілізації, це теж робить розвиток людства більш рівномірнішим і сталішим.

Велика кількість технічних каналів передавання інформації призводить до спеціалізації телеканалів, до переходу на обслуговування груп споживачів за інтересами: любителів спорту, художніх фільмів, дитячих передач, музичних творів. Зростає роль і значущість високоінтелектуальних видів діяльності, а отже збільшується зайнятість з відповідними змінами в професійній і соціальній структурі населення. Виник новий вид писемності комп'ютерна. Без уміння працювати з сучасними комп'ютерами неможливо не тільки отримати престижну роботу, а й користувалися традиційними послугами, такими як замовлення квитків, здійснення операцій зі своїм банківським рахунком.

Формування розвиненого ринку інформаційних послуг нереальне без залучення до нього широкої маси підготовлених користувачів. У зв'язку з цим в освіті зростає частка дисциплін, пов'язаних із комп'ютеризацією, формуванням навичок роботи в глобальних комп'ютерних мережах, використання ІТТ в різних сферах. За відсутності державної уваги до цих питань суспільство може додатково розділитися на тих, що " володіють" і що " не володіють" інформацією, що неминуче позначиться на зростанні соціальної напруженості, ринку праці.

У зв'язку з цим більшість розвинених країн вважає формування Державної політики в питанні становлення інформаційного суспільства, одним із найважливіших завдань, що стоїть поряд із такими традиційними проблемами, як боротьба з безробіттям, стимулювання економічного зростання, зміцнення міжнародної могутності. Більш того, ключ до розв'язання вказаних проблем бачиться саме в широкомасштабному і скоординованому використанні ІТТ.

В інформаційному суспільстві державні органи використовують для реструктуризації, підвищення ефективності своєї роботу відкритої інформаційної взаємодії з громадськістю. Так чи інакше інформаційне суспільство надає нові можливості для розвитку демократії, урахування громадської думки, контролю за державну апаратом. Окрім усього того, варто пам'ятати, що глобальна природа інформаційного суспільства вимагає узгодження національну політик. Тому аспект міжнародної співпраці набуває найважливішого значення. і

§ 4. ДЕРЖАВА ТА ІНФОРМАЦІЙНА ІНДУСТРІЯ

Бурхливий розвиток інформаційної індустрії, її вплив на зайнятість, освіту, культуру, соціальні відносини та цінності призводять до необхідності сформулювати роль держави у становленні інформаційного суспільства. Тож актуальним на сьогодні в Україні є питання, чи може держава взяти на себе роль каталізатора змін, що відбуваються, координатора дій різних суб'єктів суспільства, сформувати таку правову і нормативну базу, яка скерує їх у русло, сприятливе для розвитку суспільства і особистості?

Це завдання куди масштабніше, ніж формулювання державної інформаційної політики та політики інформатизації. Перша звичайно трактується як політика взаємостосунків держави і ЗМІ, друга - як комплекс заходів, спрямованих на використання ресурсів інформатизації в державних установах та в народному господарстві. Нічого принципово нового використання новітніх інформаційні і телекомунікаційної технології в ці взаємозв'язки не додає. Політика інформатизації в нашій країні трактувалися спочатку досить широко - як дії держави, спрямовані на інформатизацію всього суспільства. При цьому інформатизація сприймається по-різному, але загалом як створення інформаційних систем у різних галузях. Потім це розуміння звузилося до державного сектора, а згодом - і до центральні

оганів влади. Однак сама проблема цілком реальна і полягає в тому, що використання ІТТ в органах державної влади - необхідний дорогий захід, тому мала б проводитися обов'язкова фінансова, технологічна експертиза пропонованих проектів інформатизації Для цього необхідно створити в урядових структурах організаціях спеціальними повноваженнями, орієнтований на подібну інформатизацію. Слід зазначити, що, на думку багатьох сЬахівців, проблеми інформатизації перестали бути власне " проблемами" а сама інформатизація перетворилася на складну, але технологічно просту операцію, яку професійно можуть виконувати фірми, що спеціалізуються в галузі системної інтеграції й консультаційних послуг.

Оскільки реалізація великих інформаційних і телекомунікаційних проектів - вельми ризикований бізнес, держава не має права залучати в цю сферу платників податків. Тому всі ризики лягають на акціонерів, а держава створює умови для діяльності приватного бізнесу, наприклад, передає на певний термін і на пільгових умовах створені системи в експлуатацію. Це принципова позиція, якої дотримуються більшість країн, що створюють національну інформаційну інфраструктуру. У більш загальному вигляді її можна сформулювати таким чином: будь-яка діяльність, що дає прибуток, повинна бути державою передана своїм громадянам. Саме цей процес акціонування відбувається нині з телекомунікаціями в усьому світі.

До числа найповажніших тенденцій в інформаційній індустрії останніх років можна віднести перегляд встановлених раніше правил функціонування інформаційних індустрій: дерегуляцію ринку телекомунікацій, що дозволяє кабельним, телефонним, супутниковим та іншим компаніям конкурувати одна з одною, робити послуги, які ко­лись були їм заборонені; ослаблення контролю за концентрацією власності в різних ЗМІ (кількість теле- і радіостанцій, газет, журналів, інформаційних агентств, кабельних компаній, кіностудій, якими може володіти одна компанія, збільшується). У результаті відбувається як вертикальна, так і горизонтальна інтеграція ринків інформації та ресурсів її передачі. Обсяг інформації, яку людина може отримати завдяки глобальним комп'ютерним мережам, зіста­вимо з інформацією, що надходить з традиційних засобів масової інформації - телебачення, радіо та друку. Сучасні комунікаційні технології поступово стирають відмінності між різними секторам інформаційної індустрії - телефонією, телекомунікаціями, кабельни. ми мережами, телемережами, супутниковим і ефірним мовленням, Поступово поняття " засіб масової інформації" поступається місцем новому поняттю - " засіб масової комунікації", який об'єднує, телевізійне мовлення в різних його формах - ефірне, кабельне, супутникове, і передачу інформації по телекомунікаціях.

Прагнення лідирувати на ринку, усунути конкурентів - цілком природне бажання бізнесменів. Якщо держава не контролює цей процес, то відбувається монополізація ринку. Держава повинна обмежу, вати монополістичну діяльність, заохочувати конкуренцію, законодавчо забороняти створення картелів, які повністю або значною мірою контролювали б інформаційний ринок. З іншого боку, концентрація власності дозволяє збільшувати економічну потужність підприємств, дає можливість виробляти однотипні продукти практично без прибутку, компенсуючи можливі збитки за рахунок прибутковіших виробництв.

Збереження конкуренції, боротьба з монополізмом окремих виробників або фірм, що надають послуги, є наріжним каменем державного регулювання. В галузі телекомунікацій об'єднання різних компаній на національному та міждержавному рівнях відбувається обов'язково з дозволу відповідних органів, які визначають, чи не приведе об'єднання компаній до монополії, що не тільки усуне конкуренцію а, як наслідок, поступово знизить якість і різноманітність послуг, призведе до зростання цін.

Право на доступ до інформаційних ресурсів і телекомунікаційних систем має на увазі рішення цілого комплексу питань: юридичних, економічних і технологічних. При всій їхній складності держава повинна вважати їх вирішення як першорядне завдання. Часто можна чути, що сьогодні немає практичних можливостей для забезпечення кожного жителя країни телефоном, тому таке завдання є нереальним. Однак така аргументація можлива для комерційних структур, у яких основна мета - отримання прибутків. Державний же орган зобов'язаний виходити з інтересів суспільства і свою діяльність організувати таким чином, щоб видача ліцензій на високоприбуткові операції супроводжувалися поступовим розвитком загального зв'язку.

Інформаційне суспільство відрізняється від суспільства, в якому існують традиційні промисловість і сфера послуг, тим, що знання, інформаційні послуги і всі галузі, пов'язані з їх виробництвом (телекомунікаційна, комп'ютерна, телевізійна) зростають швидшими темпами і є джерелом нових робочих місць, стають домінуючими в економічному розвитку. Для того, щоб оцінити цей процес кількісно, необхідно мати відповідні статистичні дані. Однак ут є серйозні труднощі, оскільки статистична система інерційна, вводить нові показники вимірювань з неминучим запізненням.

Ми переживаємо історичний період дуже швидких технологічних змін який породжує два головних питання. Перше пов'язане з проблемою зайнятості: чи зможуть люди пристосуватися до цих змін, чи створюють інформаційні і телекомунікаційні технології нові робочі місця, чи руйнують ті, що вже склалися? Друге питання стосується демократії і рівності: чи збільшить складність і висока вартість сучасних технологій розрив між індустріальними і менш розвиненими країнами; молодим і старшим поколіннями, тими, хто вміє з ними поводитися, і хто їх не знає? Розв'язання цих питань теж залежить від скоординованої політики держави.

Найістотнішою загрозою перехідного періоду до інформаційного суспільства є поділ людей на тих, що мають інформацію, що вміють поводитися з ІТТ, і тих, хто не володіє такими навичками. Поки ІТТ будуть у розпорядженні невеликої соціальної групи, зберігається загроза існуючому механізму функціонування суспільства.

Нові ІТТ змінюють характер інформаційної взаємодії суспільства і держави, розширюють права громадян шляхом надання моментального доступу до різноманітної інформації, розширяють можливості людей брати участь у процесі прийняття політичних рішень і стежити за діями урядів, надають можливість активно проводити інформацію, а не тільки її споживати, забезпечують захист приватного життя і анонімність особистих послань і комунікацій. Інтенсивне впровадження ІТТ в державні органи дає можливість наблизити їх. До громадян, поліпшити й розширити послуги населенню, підвищити внутрішню ефективність і скоротити витрати на держсектор, стимулювати створення нового інформаційного обладнання, продуктів і послуг приватного сектору шляхом адекватної державної політики.

Впровадження в органи державного управління ІТТ - складний процес, зумовлений такими чинниками: вертикальною структурою адміністрації, яку необхідно замінити на горизонтальну, недостатнім розумінням з боку службовців (потрібні інтенсивні програми навчання), нестачею баз даних, розрахованих на публічний доступ, неясністю з правовим статусом доступу до суспільної інформації.

Потенційна можливість громадян безпосередньо впливати на уряди ставить питання про трансформацію існуючих демократичних структур. Виникають передумови для розширення демократії з допомогою ІТТ.

Ціна за зручність, швидкість передавання й отримання інформації, за різноманітні інформаційні послуги - втрата анонімності. Всі " кроки" споживача на інформаційній магістралі можна прослідкувати і внести в постійно зростаючі бази даних. Комерційний сектор виявляє велику зацікавленість в моніторингу цих відомостей, оскільки це дає можливість створити детальні портрети споживчої поведінки. Узагальнення комерційними або кримінальними організаціями відомостей про те, як і коли люди отримують інформацію, представляє серйозну потенційну загрозу таємниці особистого життя. Тому громадяни повинні мати доступ до технології і програмного забезпечення для захисту свого особистого життя, послань і комунікацій. Засобом досягнення цих цілей є цифровий підпис і шифрування. Методи шифрування удосконалюватимуться тільки в тому разі, якщо їх розвиток буде приватною справою. Перевага державних органів у цій галузі забезпечить державі ключі до кожної бази даних. Державі необхідно встановити регулюючі норми, які визначають порядок використання ресурсів для шифрування. Право влади на перегляд і моніторинг інформації має бути суворо обмежене рамками закону, модифікованого відповідно до нових вимог. Право на використання ресурсів для шифрування повинне бути захищене установою неза­лежних суспільних центрів довіри, які регулюються незалежно від комерційних структур і не є частиною державного апарату. Центри довіри несуть відповідальність за перевірку програмного забезпе­чення, управління ключами, зміст списків ключів та їхню сертифікацію.

Слід мати на увазі, що постійне технологічне вдосконалення систем шифрування, можливість " сховати" одне послання в іншому, веде в найближчому майбутньому до створення практично доношених систем шифрування. У цьому випадку державні агентств, що відповідають за суспільну безпеку, повинні знайти інші способи виявлення комунікацій між злочинцями.

Технологічні зміни можуть поглибити наявні географічні та соціальні відмінності. З іншого боку, життя людей може бути поліпшене за допомогою зручнішого доступу до інформації та послуг зв'язку.

Стосовно доступу до суспільної інформації, то у світовій практиці застосовуються такі принципи:

- основна інформація має бути безкоштовною;

- інформація має бути відкрита для всіх;

- розумна ціна має призначатися, якщо інформація потребує до­даткового опрацювання, вартість підготовки і передачі інформації, плюс невеликий прибуток. При визначенні вартості послуг по передачі інформації береться до уваги характер її використання споживачем;

- безперервність: інформація повинна забезпечуватися постійно і мати однакову якість.

Інтернет швидко стає важливим засобом ведення політичної діяльності. Досвід президентських виборів 1996 р. в США показав, які можливості надає політикам цей засіб боротьби за голоси виборців. У ході виборчої кампанії в Інтернеті було розміщено тисячі " сторінок" інформації, яку могли зажадати виборці, щоб визначитися зі своїм вибором. Приблизно 8% населення звернулося до цього джерела відомостей. Значну частину цих виборців складає молодь, яка неохоче реагує на інші шляхи одержання політичної інформації. Вибори 1997 р. у Великобританії теж пройшли на тлі істотної присутності політичної інформації в Інтернеті, що дозволило не тільки підвищити інформованість громадян, а й дізнатися про їх думку з пи­тань, що обговорювалися.

У світі створюються різні неприбуткові організації, мета яких - забезпечити участь громадськості в державній діяльності за допомогою форумів в Інтернеті, в рамках яких кандидати на вищі посади пропонують свої виборчі платформи, обговорюють проблеми, що стоять перед суспільством.

Викликають інтерес рекомендації на адресу державних органів в канадському дослідженні, присвяченому побудові інформаційного суспільства:

1. Федеральний уряд повинен визнати гостру необхідність зайнятися нормами регулювання і усунути бар'єри на шляху конкуренції.

2. Магістральні мережі і нова інфраструктура мають створюватися приватним сектором, а ризик повинен лягти на акціонерів.

3. Магістраль повинна " просуватися" по країні відповідно до вимог ринку.

4. Розвиток інформаційної магістралі має бути " технологічно нейтральним". Тобто держава не повинна підтримувати жодну з технологій.

5. Роль держави треба розглядати в контексті ролі приватного сектора, який вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. Його політика має бути спрямована на створення робочих місць і національного багатства, на стимуляцію конкуренції, досліджень і нових розробок. Його мета - участь у розробці стандартів, забезпечення взаємодії, стимуляція конкуренції, прискорене створення нових технологій і захист споживачів.

Оскільки роль держави в становленні інформаційного суспільства однакова в різних країнах, міжнародними організаціями ведуться дослідження цієї проблематики з метою вироблення універсальних підходів.

Наприклад, в Організації економічної співпраці розглядалися два аспекти: зміна в державному апараті під впливом ІТТ і роль дер­жави в кіберпросторі, головним чином, в електронному бізнесі.

Щодо " кіберекономіки", то державам запропоновано розробити політику, що полегшує перехід до неї, та захист, який забезпечував би права на інтелектуальну власність, на безпеку фінансових і ко­мерційних трансакцій, використання криптографії і збирання податків. До того ж, вплив на цю сферу з боку держави повинен бути надзвичайно вибірковим і обережним. Щоб уникнути потрясінь на фінансових ринках і грошової системи державі належить встановити права і обов'язки емітентів електронних грошей, того, хто ними кори­стується. Необхідно також розглянути проблеми, пов'язані з емісією електронних грошей. Сучасна ситуація породжує невизначеність з правами нерегульованого " небанківського" сектора, в якому можуть пускатися електронні гроші. У зв'язку з цим вимагають регулювання питання ухиляння від податків і відмивання " брудних" грошей. Споживач повинен бути захищений в кіберекономіці так само, як і в звичайній, що потребує запровадження відповідних правил. Вимагають юридичного оформлення способи дозволу проблеми системних операторів, які можуть виникнути в зв'язку з невизначеністю їх відповідальності за порушення авторських прав, випадки деформації, порушення таємниці приватного життя.

Підводячи підсумок вищесказаного, можна стверджувати, що держава грає ключову роль у становленні інформаційного суспільства як координатор зусиль різних суб'єктів суспільства, механізмів примирення протиріч бізнесу та соціальних інститутів, законодавець, здатний забезпечити умови для конкуренції в інформаційній індустрії, юридично захистити права людини на недоторканість особистого життя та інтелектуальну власність, визначити правила функціонування систем електронної торгівлі, забезпечити розвиток систем освіти. Така висока залежність процесу становлення інформаційного суспільства від державного регулювання має і свої вади. В тому разі, якщо держава не звертає уваги на необхідність виконувати свої зобов'язання, нічого і не робиться. У цьому випадку роль державного керівництва беруть на себе різні міжнародні або громадські організації.

Роль держави полягає у встановленні балансу між конкуренцією та регулюванням, свободою користуватися шифруванням для захисту особистого життя чи персональних комунікацій та необхідністю захищати суспільні інтереси від терористів, захистом моральності та інтересів неповнолітніх. Держава в принципі покликана грати роль нейтрального арбітра. При цьому необхідно чітко розмежовувати інтереси держави і державного апарату. Контроль над останнім з боку громадських організацій і виборчих органів - неодмінна умова демократичного розвитку.

Використання ІТТ в державних органах переслідує дві основні мети. Перша - зробити державу більш демократичною, інформаційно відкритою, " прозорою" для населення, чому сприяє надання ряду державних послуг населенню та бізнесу за допомогою ІТТ, відкриття масивів з державною інформацією, такою, як статистика, зведення законів, в тому числі через створення державними відомствами своїх " сторінок" в Інтернеті, встановлення діалогу з громадськістю. Прикладом такої відвертості є американський уряд, практично всі агентства якого представлені в Інтернеті. Всі законодавчі акти діючого Конгресу США безкоштовно доступні че­рез Інтернет. Важливість проведення такої політики була підтверджена на зустрічі міністрів європейських країн у Бонні в липні 1997 р. Друга мета - підвищити ефективність діяльності державного апарату. Використання ІТТ - один із заходів, спрямованих на поліпшення функціонування державних органів. Для реалізації цієї мети необхідне наведення порядку в експлуатації і проектуванні нових державних інформаційних систем. Це зумовлене їхньою високою вартістю, не розробленістю чітких критеріїв оцінки ефективності їхньої діяльності.

Великих успіхів в цій справі досягла Великобританія, послідовно проводячи політику надання інформації та послуг громадянам з бо­ку держави через Інтернет. Державна інформаційна служба забезпечує доступ до більш ніж 300 державних організацій. Щоб полегшити людям входження в інформаційне суспільство, урядом Великобританії реалізуються спеціальні програми, розраховані головним чином на малий і середній бізнес, на системи утворення та перепідготовки. Вони покликані забезпечити надання послуг діловому світу та пересічним громадянам, підвищити ефективність і відвертість державного апарату, знизити витрати платників податків.

У Канаді діяльність щодо використання інформаційних технологій з метою підвищення рівня послуг з боку держави, зниження витрат платників податків почалася в 1994 р. У процесі реалізації подібних проектів вельми важливим питанням стає визначення ціни державної інформації. її можна поділити на такі види:

- інформація, що використовується широкою публікою, напри­клад, довідники, урядові рішення;

- інформація, яка має обмежений попит, наприклад, дослідниць­ка, технічна, що зберігається в спеціалізованих базах даних.

Інформація першого роду може бути доступна безкоштовно або за дуже невелику ціну; за інформацію другого роду можна стягувати кошти, оскільки потрібні витрати на її добір та оформлення.

В Іспанії реалізується проект Vегеdа, в якому держава пропонує громадянам інформаційні послуги через інтерактивні термінали, розміщені в громадських місцях. Доступна інформація з питань страхування, фінансових послуг, розваг, а також у галузі державного управління. У Сінгапурі бізнесмени можуть сплачувати податки за допомогою електронних коштів.

Країнами " сімки" реалізовується проект " Держава он-лайн", у якому передбачено: створення умов для он-лайнового надання традиційних державних послуг, широке надання громадянам інтерактивних послуг, використання електронної пошти для заміни паперової кореспонденції всередині державного апарату та між державою і громадянами.

Викликає інтерес досвід США, де недавно були прийняті два за­кони, що регламентують процес використання ІТТ в державних установах. Це закони про реформу управління інформаційною технологією і про скорочення документообігу. Дані нормативні акти прийняті в рамках значно ширшої програми з підвищення ефективності роботи всього державного механізму.

Статті першого закону відображають стурбованість влади витратним використанням інформаційних технологій в державних установах. У ньому вказується, що федеральні інформаційні системи мають найважливіше значення для життя будь-якого американця, а продуктивність федерального уряду залежить від ефективного.використання інформації. Разом з тим уряд витрачає щорічно мільярди доларів на управління застарілими інформаційними системами, використання яких значно знижує якість послуг, що надаються громадянам. Невдачі з модернізацією інформаційних систем федерального уряду закінчилися невиправданою розтратою мільярдів доларів. Дуже пізно здійснюється контроль за процесами інвестицій, бракує капітального планування, недостатня увага приділяється поліпшенню ділових процесів, вимірюванню якості функціонування систем. У багатьох федеральних агентствах немає кваліфікованих співробітників, здатних ефективно використати інформаційні технології для підтримки програм і задач цих агентств. Нормативні документи, що регламентують придбання інформаційних технологій, застаріли, орієнтовані на паперову роботу, не дозволяють Федеральному уряду вчасно отримувати переваги від швидких змін, які відбуваються в глобальній інформаційній індустрії.

Мета впровадження закону переслідує такі завдання:

- спонукати федеральний уряд до стратегічного використання інформаційної технології для досягнення його ефективної роботи і забезпечення найоптимальнішого співвідношення вартості і ефективності послуг, що надаються населенню з боку уряду;

- стимулювати своєчасне придбання інформаційних технологій, забезпечувати управління та використання ефективних рішень;

- переорієнтувати систему інформаційно-технологічного забезпечення уряду з процесу на результат діяльності;

- підвищити відповідальність чиновників за використання інформаційних технологій та інформаційних ресурсів для підтримки діяльності їхніх агентств;

- забезпечити рівень послуг, що надаються урядом, співвідносно з кращими зразками приватного сектора;

- запропонувати міжвідомчий підхід до інформаційних ресурсів, доступних для загального користування в уряді;

- знизити число шахрайств, розтрати, зловживань і помилок, що виникають при поганому управлінні інформаційними системами;

- підвищити здатність уряду реструктурувати процеси управління до впровадження інформаційних технологій;

- спонукати керівників агентств складати плани капітальних витрат і поліпшувати процеси до застосування ІТТ;

- встановити єдиний підхід до управління інформаційними ресурсами з метою підвищення продуктивності, ефективності програм Федерального уряду.

Підкреслюється необхідність використання якісного критерію для аналізу та реальної вартості систем, що проектуються, переваг і ризику від вкладень в інформаційні технології.

Особлива роль у законі відводиться посаді директора Офісу уп­равління та бюджету США, одній з головних осіб у системі виконавчої влади, яка несе відповідальність за поліпшення придбання, використання і утилізацію інформаційних технологій в агентствах Федерального уряду. Завдання директора - налагодити в ході розробки бюджетів аналіз, оцінку ризику та результатів капітальних вкладень в інформаційну технологію протягом усього життєвого циклу цих систем.

Щорічний бюджетний звіт кожного відомства Конгресу повинен містити повідомлення про досягнення, отримані внаслідок інвестицій в ІТТ, із зазначенням, як вони сприяють основній діяльності агентства.

Викладені положення законів вельми актуальні для України, адже таких аналогів в українському законодавстві немає, що приводить до марнотратного й неефективного використання бюджетних коштів на інформатизацію. У структурі виконавчої влади України не-створено спеціального органу, який вирішував би для місцевих органів питання фінансової і технологічної експертизи систем інформатизації та зв'язку, обстоював би політику щодо створення і розкриття державних інформаційних ресурсів.

Цікавий також досвід Франції, де функції координації діяльності органів державного управління в галузі інформатики покладено на Міжвідомчий комітет з інформатики і оргтехніки в державній адміністрації. Комітет несе відповідальність за стан справ у сфері комп'ютеризації державної адміністрації і наділений такими правами:

- отримувати від будь-яких органів управління та державних установ інформацію з питань інформатизації їхньої діяльності;

- здійснювати нагляд за функціонуванням інформаційних систем, що використовуються органами управління та державними установами;

- вести облік і розглядати проблеми, що виникають у зв'язку з комп'ютеризацією місцевого самоврядування;

- сприяти впровадженню міжвідомчих проектів комп'ютеризації в сфері державного управління.

Комітет щорічно подає прем'єр-міністрові доповідь про стан справ у галузі інформатизації державної адміністрації.

Кожне міністерство і відомство розробляє і подає в Комітет свої генеральні схеми розвитку інформаційних технологій і мереж комунікацій. Ці документи включають цілі і основні напрями комп'ютеризації управлінської діяльності міністерств, плани підготовки дер­жавних службовців до впровадження нової технології опрацювання 'нформації, оцінку фінансових витрат, опис найважливіших етапів Розробки та впровадження проектів інформатизації.

У Канаді за проведення стратегії щодо інформатизації уряду відповідає Міністерство фінансів. В одній з доповідей цього відомства підкреслюється, що використання інформаційної технології дозволяє істотно підвищити ефективність діяльності уряду та якість його послуг громадянам.

Інформатизація органів державної влади - багатоаспектне за­вдання, яке крім підвищення ефективності державного апарату повинне мати значно вищі цілі: змінити характер взаємодії органів управління з широкими прошарками населення, зважати на їхню думку, інформувати про плани і результати роботи.

Таким чином, можна констатувати, що інформаційна взаємодія суспільства й держави з упровадженням у цей процес ІТТ набуває принципово нової якості, створюються умови для подальшого розвитку демократії, більшої інформаційної незалежності особистості, встановлення контролю за діяльністю державних органів не тільки з боку інших гілок влади і ЗМІ, а й великих груп громадян.

Інтернет у багатьох країнах розглядається як засіб надання державних послуг населенню в рамках значно ширших проектів, типу " Держава он-лайн". Це принципово новий підхід, який додає інфор­маційним технологіям " соціального вимірювання", сприяє розвитку демократії.